Постанова

від 14.08.2018 по справі 813/7946/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

14 серпня 2018 року

справа №813/7946/13-а

адміністративне провадження №К/9901/12879/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТМ-Сервіс на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року у складі судді Мричко Н.І. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року у складі колегії суддів Бруновської Н.В., Костіва М.В., Шавеля Р.М. у справі №813/7946/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТМ-Сервіс до Львівської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про скасування рішення про коригування митної вартості товарів, визнання недійсною картки відмови та стягнення надмірно сплачених платежів,

У С Т А Н О В И В :

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю ТМ-Сервіс (далі по тексту - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів, правонаступником якої є Львівська митниця Державної фіскальної служби (далі по тексту - митний орган, відповідач у справі), Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати з мотивів їх безпідставності рішення про коригування митної вартості товарів № 209000003/2013/900095/2 від 19 вересня 2013 року та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00449; а також стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачені ним суми мита у розмірі 9872,43 грн та податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товар в розмірі 41464,23 грн на підставі платіжного доручення №237 від 19 вересня 2013 року, а всього в розмірі 51336,66 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що приймаючи спірні рішення, митний орган не довів наявність в нього обґрунтованих сумнівів відносно недостовірності визначеної за ціною контракту митної вартості товарів, а також необґрунтовано застосував другорядний метод її визначення у той час, як декларант надав всі необхідні документи для визначення митної вартості за ціною договору.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року (суддя Мричко Н.І.) адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/9000958/2 від 19 вересня 2013 року та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №20912000/2013/00449; стягнуто через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТМ-Сервіс суму надмірно сплачених платежів у розмірі 51336 (п'ятдесят одна тисяча триста тридцять шість) грн. 66 коп.

Судове рішення мотивоване недоведеністю митним органом складу правопорушення, передбаченого частиною 6 статті 54 Митного кодексу України, а відтак, протиправності винесених спірних актів індивідуальної дії.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року скасовано, в позові Товариства з обмеженою відповідальністю ТМ-Сервіс до Львівської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови та стягнення коштів - відмовлено з підстав непідтвердження Товариством числових значень складових митної вартості товару. Крім того, в частині стягнення надмірно сплачених митних платежів суд зазначив, що вони не можуть бути стягнуті в судовому порядку з огляду на наявність спеціально регламентованого порядку їх стягнення, який передбачає подання заяви та складання відповідного висновку.

У лютому 2016 року Товариством подана касаційна скарга на судові рішення судів попередніх інстанцій, 26 лютого 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України (суддя Маслій В.І.) відкрито касаційне провадження, витребувано справу №813/7946/13-а з суду першої інстанції.

31 січня 2018 року справу №813/7946/13-а передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року).

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: положень статей 53, 54, 55, 57 Митного кодексу України, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та постанову суду першої інстанції змінити в частині задоволення позовних вимог про стягнення надмірно сплачених платежів і залишити її без змін в частині визнання протиправними та скасування спірних актів індивідуальної дії.

Касаційну скаргу обґрунтовує зокрема тим, що різниця в сумах оплати за товар, що вказана платіжному дорученні №66 від 2 серпня 2013 року та у додатку №3/2 від 14 червня 2013 року до зовнішньоекономічного контракту, обумовлена тим, що вказаним платіжним дорученням здійснено оплату за 2 партії товару, однією з яких була партія за цим додатком, відтак спірний товар можна було ідентифікувати.

У запереченнях на касаційну скаргу митний орган не погоджується із її доводами, зазначає, що до митного оформлення взагалі не було подано платіжного доручення №66 від 2 серпня 2013 року, його подано лише під час судового розгляду справи, крім того декларантом Товариства не подано заявку на перевезення як невід'ємної частини договору на перевезення.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанови судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

Між позивачем (покупець) та компанією FABORY SHANGHAI CO, LTD (продавець) укладено контракт № FB 2012 003 від 8 червня 2012 року, відповідно до якого поставка здійснюється на умовах FOB порт Китаю (INKOTERMS 2000) згідно додатків, що є невід'ємною частиною цього контракту.

Відповідно додатку № 3/2 від 14 червня 2013 року до контракту № FB 2012 003 від 8 червня 2012 року продавець виробляє і постачає, а покупець купує товар згідно цін, наведених у додатку, на загальну суму 31949,86 доларів США.

За поданою позивачем електронною митною декларацією №209120000/2013/835013 митна вартість товару (гвинти самонарізні) визначена із застосуванням основного методу - за ціною договору щодо товарів які імпортуються, а саме: 31949,86 долларів США, що становить 255375,23098 коп. по курсу 7,99300000 грн. за 1 долар США.

19 вересня 2013 року митний орган прийняв спірні рішення про коригування митної вартості товарів № 209000003/2013/900095/2 та картку відмови у прийнятті митної декларації, з наступних підстав: митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів які імпортуються у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою особою документів згідно з переліком та відповідно до умов зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України, підпис та печатка відправника в сертифікаті про походження товарів та контракті відрізняється від підпису та печатки відправника у фактурі та пакувальному листі; у наданому прайс-листі виробника вказано отримувача товару, що суперечить суті прайс-листа який адресований необмеженій кількості потенційних покупців; неможливо ідентифікувати платіжні документи про оплату з даним товаром, вказана не та сума яка вказана у специфікації; специфікація на товар виписана після встановлення інвойсу та відправлення товару; у митного органу наявна інформація щодо митної вартості імпортованих товарів, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості декларантом.

На основі наявної у митного органу інформації митну вартість товару визначено за резервним методом - за відсутності у декларанта відомостей про ціну на аналогічні чи подібні товари.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку доводам спірного рішення про коригування митної вартості, зазначив, що декларантом до митного оформлення подано додаток № додатку № 3/2 від 14 червня 2013 року до контракту № FB 2012 003 від 8 червня 2012 року (на суму 31949,86 доларів США) та платіжне доручення №66 від 2 серпня 2013 року на таку ж суму. Водночас, цей суд зазначив, що різниця в сумах у зазначених додатку та платіжному дорученні обумовлена тим, що цим платіжним дорученням здійснено оплату декількох поставок за контрактом, одна з яких - поставка за додатком №3/2.

Втім, з такою оцінкою обставин справи не може погодитись Суд, оскільки додаток №3/2 від 14 червня 2013 року до контракту № FB 2012 003 від 8 червня 2012 року в матеріалах справи відсутній.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції вказав, що платіжне доручення №66 від 2 серпня 2013 року до митного оформлення не подавалось, а наявне в матеріалах справи платіжне доручення №13 від 22 березня 2013 року не може відповідати додатку №3/2 від 14 червня 2013 року.

Таким чином незрозуміло, як суди могли оцінити документи, яких бракує, рівно як і митний орган був позбавлений можливості перевірити числові значення складових митної вартості товару.

Вказівки чи підтвердження того, що до митного оформлення було подано платіжне доручення №66 від серпня 2013 року матеріали справи не містять, відсутні зазначення про це навіть і в позовній заяві. Відтак висновок суду першої інстанції про підтвердження ідентифікації спірної партії товару з поданими документами не відповідає обставинам справи.

Водночас Суд погоджується, з оцінкою суду першої інстанції щодо безпідставності доводів митного органу про розбіжності в підписах та печатках на сертифікаті про походженні товару й фактурі, про неналежність прайсу та про недопустимість складання специфікацій після інвойсу.

Приймаючи рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції послався на відсутній в матеріалах справи документ (додаток №3/2 від 14 червня 2013 року), тому з правовою оцінкою цього суду також не може погодитись Суд. Правильною є оцінка цього суду в частині безпідставності позовних вимог про стягнення у судовому порядку надміру сплачених митних платежів - з огляду на спеціальну законодавчу процедуру, в межах якої здійснюється відповідне повернення коштів.

Оцінюючи обґрунтованість обрання відповідачем другорядного методу визначення митної вартості товару (резервний), Суд зазначає, що сама лише наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Відповідно до частини першої статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно до положень частини 6 статті 54 Митного кодексу України, підставами для відмови у коригуванні митної вартості, серед іншого, є неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу.

За змістом статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється в першу чергу за основним методом, тобто, за ціною договору (вартістю операції).

У цій справі Суд висновується з того, що суди попередніх інстанцій прийшли до необґрунтованих висновків, які не підтверджені матеріалами справи. Однозначного висновку про те, чи позивач під час проходження процедури митного оформлення товарів, надав до митного органу документально підтверджені дані про ціну товару, на основі наявних матеріалів зробити не можна, як не можна і констатувати наявність в діях Товариства складу митного правопорушення, передбаченого частиною 6 статті 54 Митного кодексу України.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТМ-Сервіс задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року у справі №813/7946/13-а скасувати.

Адміністративну справу №813/7946/13-а направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер