Рішення

від 14.08.2018 по справі 910/4241/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.08.2018Справа № 910/4241/18 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Керрот" будівельні матеріали"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Евклід"

про стягнення 613 585,32 грн.

При секретарі судового засідання: Єрмоловій Р.М.

Представники сторін:

від позивача : Лисич О.К. - представник за довіреністю б/н від 02.04.2018 р.;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Керрот" будівельні матеріали" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Евклід" про стягнення заборгованості за договором поставки №ПБ/142-17 від 14.08.2017р. в розмірі 444 107,50 грн., 3% річних в сумі 5 885,24 грн., пені в розмірі 58 093,93 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 90 310,58 грн. та інфляційних втрат в розмірі 15 188,07 грн., що разом складає 613 585,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № ПБ/142-17 від 14.08.2017 р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2018р вказану позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.04.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи №910/4241/18 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.05.2018 року.

14.05.2018 року до канцелярії суду відповідач подав відзив на позовну заяву.

15.05.2018 року до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 16.05.2018 року представник відповідача не з'явився.

В судовому засіданні 16.05.2018 року оголошено про відкладення підготовчого засідання на 11.06.2018 року.

31.05.2018 року до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/904 від 08.06.2018 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/4241/18 у зв'язку з лікарняним судді Любченко М.О.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями справу № 910/4241/18 передано на розгляд судді Мудрому С.М.

11.06.2018 року до канцелярії суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.06.2018 р. прийнято справу до провадження, підготовче засідання у справі призначено на 03.07.2018 р.

У судове засідання 03.07.2018 р. представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.07.2018 р. відкладено підготовче судове засідання у справі на 23.07.2018 р.

23.07.2018 р. до канцелярії суду позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог.

У судове засідання 23.07.2018 р. представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 14.08.2018 року.

В судове засідання 14.08.2018 року представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

14.08.2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Керрот" будівельні матеріали" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Евклід" (покупець) укладено договір поставки №ПБ/142-17.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов'язується за заявками покупця передавати у встановлений строк (строки) товарний бетон, - надалі товар у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар і сплатити за нього грошову суму на умовах, визначених цьому договорі.

Загальна кількість товару остаточно визначається по фактично прийнятій кількості, згідно товарно-транспортних/видаткових накладних (п.2.3 договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення відтисками їхніх печаток та діє до 31 грудня 2017 року але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п.8.1 договору).

Згідно з п.3.1 договору поставка товару здійснюється партіями, за узгодженими сторонами заявками покупця.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що передача товару оформлюється товарно-транспортними накладними/видатковими накладними. Моментом передачі товару покупцеві є момент підписання покупцем відповідної товарно-транспортної накладної/видаткової накладної.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 5 178 586,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними, а саме:

- №3596 від 15.08.2017 року на суму 257 655,00 грн.,

- №3675 від 19.08.2017 року на суму 269 670,00 грн.,

- №3731 від 22.08.2017 року на суму 186 900,00 грн.,

- №3774 від 25.08.2017 року на суму 170 880,00 грн.,

- №3855 від 29.08.2017 року на суму 153 525,00 грн.,

- №3888 від 01.09.2017 року на суму 140 175,00 грн.,

- №3966 від 05.09.2017 року на суму 133 500,00 грн.,

- №4007 від 07.09.2017 року на суму 256 320,00 грн.,

- №4036 від 08.09.2017 року на суму 154 464,00 грн.,

- №4098 від 12.09.2017 року на суму 289 640,00 грн.,

- №4116 від 13.09.2017 року на суму 224 280,00 грн.,

- №4160 від 15.09.2017 року на суму 53 400,00 грн.,

- №4174 від 17.09.2017 року на суму 215 742,00 грн.,

- №4223 від 20.09.2017 року на суму 194 910,00 грн.,

- №4291 від 23.09.2017 року на суму 185 565,00 грн.,

- №4342 від 26.09.2017 року на суму 206 925,00 грн.,

- №4390 від 28.09.2017 року на суму 114 810,00 грн.,

- №4444 від 30.09.2017 року на суму 42 720,00 грн.,

- №4449 від 01.10.2017 року на суму 60 075,00 грн.,

- №4543 від 05.10.2017 року на суму 118 815,00 грн.,

- №4596 від 09.10.2017 року на суму 84 105,00 грн.,

- №4622 від 10.10.2017 року на суму 88 110,00 грн.,

- №4706 від 13.10.2017 року на суму 101 460,00 грн.,

- №4757 від 17.10.2017 року на суму 17 355,00 грн.,

- №4791 від 18.10.2017 року на суму 16 340,00 грн.,

- №4811 від 19.10.2017 року на суму 9 345,00 грн.,

- №4847 від 20.10.2017 року на суму 5 820,00 грн.,

- №4881 від 21.10.2017 року на суму 64 415,00 грн.,

- №4895 від 22.10.2017 року на суму 60 075,00 грн.,

- №4973 від 25.10.2017 року на суму 10 680,00 грн.,

- №4983 від 26.10.2017 року на суму 19 170,00 грн.,

- №5060 від 28.10.2017 року на суму 11 640,00 грн.,

- №5078 від 29.10.2017 року на суму 5 232,50 грн.,

- №5095 від 30.10.2017 року на суму 4 880,00 грн.,

- №5222 від 03.11.2017 року на суму 4 880,00 грн.,

- №5369 від 10.11.2017 року на суму 103 136,00 грн.,

- №5420 від 12.11.2017 року на суму 134 780,00 грн.,

- №5479 від 14.11.2017 року на суму 2 882,50 грн.,

- №5502 від 15.11.2017 року на суму 2 295,00 грн.,

- №5603 від 20.11.2017 року на суму 481 935,00 грн.,

- №5627 від 21.11.2017 року на суму 4 645,00 грн.,

- №5882 від 30.11.2017 року на суму 502 304,00 грн.,

- №6083 від 09.12.2017 року на суму 3 470,00 грн.,

- №6242 від 16.12.2017 року на суму 4 730,00 грн.,

- №6334 від 22.12.2017 року на суму 3 930,00 грн.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.5.4 договору покупець оплачує фактично заявлений до поставки товар не пізніше 2 (двох) банківських днів до дати поставки. Відстрочення платежу можливе лище за умови узгодження сторонами іншого терміну оплати.

Постачальник має право здійснювати поставку товару без здійснення покупцем попередньої оплати. В такому випадку оплата товару здійснюється покупцем протягом 2 банківських днів з моменту отримання товару (п.5.5 договору).

Як зазначено позивачем та не заперечувалось відповідачем, останнім оплату поставленого товару здійснено частково в розмірі 4 734 478,50 грн.

В матеріалах справи наявний підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт звірки взаєморозрахунків за грудень 2017р. за договором №ПБ/142-17 від 14.08.2017 року відповідно до якого станом на 31.12.2017 року заборгованість на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Керрот" будівельні матеріали" 444 107,50 грн.

Будь-яких інших доказів оплати матеріали справи не містять.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що на виконання умов договору всього було поставлено товарного бетону на загальну суму 5 178 586,00 грн., що підтверджується видатковими накладними. За даними накладними поставлено бетону, в тому числі марки В25 - 3 608,4 м.куб. на загальну 4 330 080,00 грн. (без врахування вартості доставки).

Зазначений товар покупець використовував у будівництві, зокрема, при виконанні робіт по влаштуванню монолітних залізобетонних конструкцій на об'єкті, розташованому за адресою: Києво-Святошинський район, с. Хотів, вул. Паркова, 50, відповідно до укладених з публічним акціонерним товариством Миронівський хлібопродукт (далі - замовник) договорів підряду № 25/10/2017/МХП від 25 жовтня 2017 р. та № 01/09/2017/МХП від 01 вересня 2017 р.

Під час приймання-передавання виконаних робіт, в тому числі з використаним товаром, замовником було відмовлено у прийнятті таких робіт та складено дефектний про виявлення тріщин на об'єкті. Для визначення причин появи тріщин, останнім було замовлено у ТОВ Технотест Інжиніринг проведення випробувань зразків. Відповідно до протоколу № 13 від 02.02.2018 поточного контролю міцності за зразками, відібраними з конструкцій, ДСТУ Б : 2.7-223:2009 за результатами випробувань зразків-кернів встановлена фактична міцність бетону В15 , що не відповідає паспорту якості заводу-виробника та відвантажувальним документам, за якими це мав бути бетон марки В25. Про встановлення цього факту позивача було повідомлено. Натомість позивачем не було вчинено жодних дій щодо врегулювання цього питання.

Таким чином, відповідач надіслав на адресу позивача вимогу про відшкодування вартості продукції в розмірі 866 016,00 грн., а саме зменшення ціна на 20%, як різницю між замовленим товаром і фактично поставленим.

Щодо заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Пунктом 4.8 договору передбачено, що приймання товару за якістю здійснюється відповідно до "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю", затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966р. №П-7 зі змінами та доповненнями.

Відповідно до п.16 Інструкції при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції що надійшла, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, зазначеним у маркуванні й супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 справжньої Інструкції), одержувач припиняє подальше приймання продукції і складає акт, у якому вказує кількість оглянутої продукції й характер виявлених при прийманні дефектів. Одержувач зобов'язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршення її якості й змішання з іншої однорідною продукцією.

Одержувач також зобов'язано викликати для участі в продовженні приймання продукції й складання двостороннього акту представника іногороднього виготовлювача (відправника), якщо це передбачене в основних і особливих умовах поставки, інших обов'язкових правилах або договорі.

Пунктом 17 Інструкції передбачено, що у повідомленні про виклик, яке направляється виготовлювачеві (відправникові), повинне бути зазначене:

а) найменування продукції, дата й номер рахунку-фактури або номер транспортного документа, якщо до моменту виклику рахунок не отриманий;

б) основні недоліки, виявлені в продукції;

в) час, на який призначене приймання продукції по якості або комплектності (у межах установленого для приймання строку);

г) кількість продукції неналежної якості або некомплектної продукції.

Повідомлення про виклик представника виготовлювача (відправника) повинне бути направлено (передане) йому по телеграфу (телефону) не пізніше 24 година, а відносно швидкопсувної продукції негайно після виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари або впакування встановленим вимогам, якщо інші строки не встановлені основними й особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами або договором (п.18 Інструкції).

Згідно з п.19 Інструкції представник одноміського виробника (відправника) зобов'язано з'явитися за викликом одержувача не пізніше чому наступного дня, а по швидкопсувній продукції - не пізніше 4 год. після одержання виклику, якщо в ньому не зазначений інший строк явки.

Іногородній виготовлювач (відправник) зобов'язаний не пізніше чим на наступний день після одержання виклику одержувача повідомити телеграмою або телефонограмою, чи буде спрямований представник для участі в перевірці якості продукції. Неотримання відповіді на виклик у зазначений строк надає право одержувачеві здійснити приймання продукції до закінчення встановленого строку явки представника виготовлювача (відправника).

Представник іногороднього виготовлювача (відправника) зобов'язано з'явитися не пізніше чим в триденний строк після одержання виклику, не враховуючи часу, необхідного для проїзду, якщо інший строк не передбачений в основних і особливих умовах поставки, інших обов'язкових правилах або договорі.

Представник виготовлювача (відправника) повинен мати посвідчення на право участі у визначенні якості й комплектності, що зробила до одержувача продукції.

Відповідно до п.29 Інструкції за результатами приймання продукції по якості й комплектності за участю представників, зазначених у пп. 19 і 20 даної Інструкції, складається акт про фактичну якість і комплектності отриманої продукції.

В матеріалах справі відсутній вищезазначений акт та повідомлення відповідача щодо необхідності складання даного акту.

Крім того, наданий відповідачем суду протокол №13 від 02.02.2018 року складений ТОВ Технотест Інжиніринг на думку суду не є належним та допустимим доказом поставки неякісного товару саме позивачем.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Пунктом 1 статті 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки у відповідача перед позивачем в сумі 444 107,50 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 104 840,80 грн. та проценти за користування чужими коштами у розмірі 153 556,36 грн. станом на 23.07.2018 року.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 6.2.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати товару, передбачених даним договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення та у відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України, проценти в розмірі сорок шість відсотків річних.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Згідно з п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Так, п.9.10 договору передбачено, що сторони домовились, що строк позовної давності по зобов'язаннях за цим договором щодо сплати основної суми боргу, нарахування та сплати процентів, неустойки (штрафів, пені) становить три роки. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за цим договором припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 104 840,40 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п.6.1 та 6.2 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами у розмірі 153 556,36 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача станом на 23.07.2018 року три проценти річних у розмірі 10 009,96 грн. та інфляційні збитки в розмірі 23 003,50 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевірки наданий позивачем розрахунком суд погоджується з нарахуванням трьох процентів річних у розмірі 10 009,96 грн. та інфляційних збитків в розмірі 23 003,50 грн. та вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен із доводів сторін.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 123, 129, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Евклід" (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, будинок 2, корпус 2, код ЄДРПОУ 38193397) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Керрот" будівельні матеріали" (02140, м. Київ, вул. М. Гришака, будинок 9, офіс 2, код ЄДРПОУ 39038398) основний борг в розмірі 444 107 (чотириста сорок чотири тисячі сто сім) грн. 50 коп., 3% річних в сумі 10 009 (десять тисяч дев'ять) грн. 96 коп., пеню в розмірі 104 840 (сто чотири тисячі вісімсот сорок) грн. 80 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 153 556 (сто п'ятдесят три тисячі п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 36 коп., інфляційні втрати в розмірі 23 003 (двадцять три тисячі три) грн. 50 коп. та судовий збір в розмірі 11 032 (одинадцять тисяч тридцять дві) грн. 79 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 16.08.2018 року.

Суддя С.М. Мудрий