Рішення

від 15.08.2018 по справі 910/4929/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2018Справа № 910/4929/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши у загальному позовному провадженні справу №910/4929/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Творческое производственное обьединение Ред Медиа" (127427, м. Москва, вул. Академіка Корольова, 19, індивідуальний податковий номер 7701663721/771701001)

до Товариства з обмеженою відповідальністю РЕКЛАМНА ТЕЛЕВІЗІЙНА ГРУПА (01135, м. Київ, просп. Перемоги, 16, ЄДРПОУ 33551564)

про стягнення 1 265 257,66 грн, -

преставники учасників справи:

від позивача: Косовська А.П., Ордер серія ХМ №010967 від 16.04.2018;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Творческое производственное объединение Ред Медиа", 20 квітня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна телевізійна група", про стягнення простроченої заборгованості за ліцензійним договором №РМ-071-11/02/12 від 30.12.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем умов Ліцензійного договору №РМ-071-11/02/12 від 30.12.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

04.05.2018 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства "Фаворит Компані" надійшли докази усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 провадження у справі №910/4929/18 відкрито. Ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.06.2018.

06.06.2018 судове засідання не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному та, ухвалою від 12.06.2018 підготовче засідання у справі № 910/4929/18 було призначене на 18.06.2018.

У судове засідання 18.06.2018 представник позивача з'явився, надав суду клопотання про продовження строку підготовчого засідання.

Представник відповідача у судове засідання 18.06.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 підготовче засідання у справі № 910/4929/18 було продовжено на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 01.08.2018.

У підготовчому судовому засіданні 01.08.2018 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 підготовче провадження оголошено закритим та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.08.2018.

У судове засідання, призначене на 15.08.2018, з'явився представник позивача.

Представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача у судове засідання 15.08.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Також, згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки відповідача-2 належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, суд вважає, що неявка представника відповідача-2 у судове засідання 01.08.2018 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Творческое производственное обьединение Ред Медиа" (резидент Російської Федерації, далі - ліцензіар, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Рекламна телевізійна група (резидент України, далі - ліцензіат, відповідач) було укладено Ліцензійний договір №РМ-071-11/02/12 (далі - Договір) за умовами якого ліцензіар надає ліцензіату права, а ліцензіат зобов'язується виплачувати ліцензіару у відповідності до умов Договору, винагороду на надані права.

Під терміном Права у пункті 1.6 Договору визначено право використання телеканалів, вказаних у таблиці №4 Додатку №1 шляхом повідомлення по кабелю (повідомлення телеканалів для загального відома у системі за допомогою кабелю, дроту, оптичного волокна або за допомогою аналогічних засобів (в тому числі шляхом ретрансляції). Повідомлення по кабелю для загального відома у глобальній мережі Інтернет Договором не передбачено) до абонентів в рамках ліцензійного строку на території (територія України) на виключній основі (виключна ліцензія), а також право використання телеканалів, вказаних у таблиці №5 Додатку №1 шляхом повідомлення в ефір через супутник до абонентів в межах ліцензійного строку на території, із збереженням за ліцензіаром права видачі ліцензій іншим особам (проста (невиключна) ліцензія).

Відповідно до п. 3.1.4 Договору до обов'язків ліцензіара входить періодично, не пізніше 16 числа місяця, наступного за звітним періодом, надавати ліцензіату акт приймання-передачі прав у відповідності до умов Договору. Акт приймання-передачі прав складається ліцензіаром на підставі Звіту, ліцензіар не несе відповідальності за порушення надання Акта приймання-передачі прав, визначеного даним пунктом Договору.

В свою чергу, за умовами пункту 4.1.4 Договору, ліцензіат зобов'язаний виплачувати ліцензіару винагороду у відповідності до умов Договору.

Згідно з п. 6.1 Договору розмір винагороди за надане ліцензіату право за звітний період складає суму вартостей, порядок визначення яких вказаний у п. 6.1.1 і п. 6.1.2 Договору, а саме: сторони дійшли згоди, що розмір винагороди ліцензіара за звітний період за надане ліцензіату право повідомлення по кабелю відносно кожного телеканалу, вказаного в таблиці №4 Додатку №1 до Договору, розраховується по формулі: середньоарифметична кількість абонентів (яке розраховується як сума кількості абонентів на початок звітного періоду та кількість абонентів на кінець звітного періоду, поділена на два), які отримали доступ до такого телеканалу, помножене на тариф, визначений для одного абонента, який отримав доступ до такого телеканалу.

Розмір тарифу за одного абонента по відношенню до кожного телеканалу встановлений сторонами у таблиці №1 даного пункту Договору та залежить від середньоарифметичної кількості абонентів, які отримали доступ до такого телеканалу, за звітний період:

Кількість абонентів, які отримали доступ до телеканалуТариф за одного абонента у відношенні кожного телеканалу, доларів США 1 - 10 000 0,08 10 001 - 20 000 0,065 20 001 - 30 000 0,055 Більше, ніж 30 001 0,045 Загальний розмір винагороди за звітний період з надане право повідомлення по кабелю розраховується шляхом складення розмірів винагород за звітний період по кожному телеканалу.

Якщо розмір винагороди за Звітний період за надане право повідомлення по кабелю по кожному телеканалу, вказаних у таблиці № 4 Додатку №1 до Договору, виходячи з наданої ліцензіатом середньоарифметичної кількості абонентів, виходить рівним або меншим ніж сума мінімальної гарантованої винагороди, то ліцензіар виставляє рахунок на суму мінімальної гарантованої винагороди, а ліцензіат оплачує такий рахунок в порядку та строк, передбачений Договором.

Розмір мінімальних гарантованих винагород за звітний період, за кожний з телеканалів, встановлений сторонами у таблиці № 2 пункту 6.1.1. Договору:

№Найменування телеканалуРозмір мінімальної гарантованої винагороди (долари США) 1 Российский канал боевых искусств 6500 2 Телеканал Индия ТВ 7000 3 Телеканал Комедия ТВ 8900 4 Телеканал МНОГОсерийное ТВ 4000 5 Телеканал 365 дней ТВ 4000 6 Телеканал Ля-минор ТВ 960 7 Телеканал Интересное ТВ 960 8 Русская ночь 460 9 Телеканал Кухня ТВ 960 10 Телеканал ТВ Бульвар 960 11 Телеканал Авто Плюс 2300 Згідно з п. 6.1.2 Договору сторони дійшли до згоди про те, що розмір винагороди ліцензіара за звітний період за надане ліцензіату право повідомлення в ефір через супутник по відношенню до кожного телеканалу, вказаного у таблиці №5 Додатку №1 до Договору, розраховується по формулі: середньоарифметична кількість абонентів (яка розраховується як сума кількості абонентів на початок звітного періоду та кількості абонентів на кінець звітного періоду, поділена на два), які отримали доступ до такого телеканалу, помножене на тариф, встановлений за одного абонента, який отримав доступ до такого телеканалу.

Розмір тарифу за одного абонента, який отримав доступ до телеканалу, який транслюється в ефір через супутник, вказаний сторонами у Таблиці №3:

ТелеканалТариф за одного абонента, долари США Российский канал боевых искусств 0,15 Якщо розмір винагороди ліцензіара за звітний період за надане ліцензіату право транслювання в ефір через супутник складе менше 200 (двохста) доларів США, то ліцензіар виставляє рахунок на суму 200 (двісті) доларів США, а ліцензіат оплачує такий рахунок в порядку та в строк, передбачений Договором.

Винагорода включає в себе податок на доходи іноземних юридичних осіб, утриманий з джерела оплати, в розмірі 10%, який сплачується ліцензіатом в бюджет України у відповідності зі ст. 12 Угоди між Урядом Російської Федерації та Урядом України від 08.02.1995 Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків .

Пунктом 6.2 Договору сторони погодили, що ліцензіар на підставі звіту, отриманого від ліцензіата, у відповідності до умов Договору, складає Акт приймання-передачі прав та направляє ліцензіату такий Акт та рахунок на оплату переданих прав по пошті (копію по факсу).

Договору ліцензіат протягом 3 календарних днів підписує Акт, направлений у відповідності до п. 6.2 Договору, або направляє ліцензіару протягом вказаного дводенного строку мотивовану письмову відмову від підписання Акту. В іншому випадку Акт вважається підписаним, а права - наданими.

Ліцензіат здійснює виплату винагороди по рахунках протягом 3 банківських днів, які слідують за днем отримання рахунку, але не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним періодом (п. п. 6.3, 6.4 Договору).

Пунктом 11.1 Договору передбачено, що Договір вступає в силу з дати вказаної на першому аркуші Договору, та діє до 31.12.2014 року. У всьому, що стосується фінансових взаємовідносин сторін, Договір діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань у відповідності до умов Договору.

В подальшому, між сторонами було укладено низку Додаткових угод до Договору, якими, зокрема, були внесені зміни до переліку телеканалів, розміру винагороди за трансляцію, доповнені форми звітів, змінені реквізити сторін.

Додатковою угодою № 20 від 30.11.2016 до Договору, а саме, пунктом 3, сторони погодили, що у випадку неможливості вирішення спорів шляхом переговорів, сторони передаються їх на розгляд до суду по місцю знаходження відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України Про міжнародне приватне право приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України Про міжнародне приватне право право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Як правило, в договорах (контрактах) сторони користуються наданим їм правом вибору права, закріпленим статтею 5 вказаного Закону, і зазначають законодавство, яке має бути застосовано судом при вирішенні спорів та розбіжностей між сторонами.

У разі відсутності волевиявлення сторін договору щодо застосовуваного права господарський суд визначає його на підставі колізійної норми, яка може міститися як у міжнародних договорах, що відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, так і в національному законодавстві.

Згідно із статтею 3 Закону України "Про міжнародне приватне право", якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

Згідно із статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України Про міжнародне приватне право у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Враховуючи те, що сторонами узгоджено умовами Договору, з урахуванням всіх змін до нього, що у випадку неможливості вирішення спорів шляхом переговорів, сторони передаються їх на розгляд до суду по місцю знаходження відповідача, фактично існує альтернатива вибору права, за яким вирішуватиметься спір в залежності від місцезнаходження особи, яка порушила договірне зобов'язання.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач - є юридичною особою, зареєстрованою в Україні, що вбачається з відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, даний спір має бути вирішений за правом держави Україна.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Проаналізувавши умови Договору, з урахуванням всіх змін та додатків до нього, судом встановлено, що за своєю юридичною природою даний правочин за своєю юридичною природою є ліцензійним договором.

Частинами 1 та 2 ст. 1109 Цивільного кодексу України визначено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

В матеріалах справи наявні підписані сторонами Акти до Договору, які містять суми винагород, які мали бути оплачені відповідачем на користь позивача. Вказані акти передбачені умовами Договору, як обов'язковий документ, що підтверджує факт отримання відповідачем прав на розповсюдження телепрограм, а не факт реальної трансляції каналів на території України.

Вказані акти підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені печатками відповідних підприємств.

Відтак, суд дійшов до висновку про те, що позивачем були належним чином виконані умови Договору в частині надання права на трансляцію телепрограм, а відповідачем дане право прийнято.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідача виникло зобов'язання сплатити за надане йому право за Договором.

Крім того, у п. 10 Додаткової угоди № 19 до Договору сторони дійшли згоди, що заборгованість ліцензіата перед ліцензіаром за період з 01.01.2016 по 31.03.2016 в розмірі 6 145,89 Доларів США має бути погашена відповідачем до 30.11.2016.

В свою чергу, відповідачем було частково погашено заборгованість перед позивачем за Договором, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи, а саме меморіальними ордерами № 12027 від 06.05.2016 на суму 996152,89 російських рублів та № 37003 від 01.06.2016 на суму 668673,50 російських рублів.

Проте, суд зазначає, що за період дії Договору по теперішній час в Україні відбулись події, передбачити настання яких на момент укладання такого Договору його сторонами було неможливим, а саме військова агресія Російської Федерації проти України (дата початку тимчасової окупації у розумінні Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України є 20 лютого 2014 року.)

Законом України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях від 18.01.2018 встановлено, зокрема, наступне:

- відповідно до пунктів "a", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року;

- у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України;

- положення Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 року N 68/262 підкреслюють нелегітимність проведення в Автономній Республіці Крим референдуму та закликають міжнародне співтовариство не визнавати будь-яку зміну статусу Автономної Республіки Крим і міста Севастополя на основі результатів зазначеного референдуму;

- збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності;

- Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України;

- дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; продовження практики протиправного затримання і утримання громадян України на тимчасово окупованих територіях, їх незаконного вивезення та утримання на території Російської Федерації; намагань поширити російське законодавство, у тому числі податкове, на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, висування незаконних вимог щодо перереєстрації підприємств та стягнення коштів на користь окупаційної адміністрації Російської Федерації в окремих районах Донецької та Луганської областей, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі; запровадження російського рубля як єдиної валюти на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; свавільного застосування російських освітніх стандартів у навчальних закладах, запровадження на підприємствах в окремих районах Донецької та Луганської областей, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі "зовнішнього управління" та визнання незаконних ідентифікаційних документів та реєстраційних знаків транспортних засобів на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; організації та здійснення насильницьких зникнень, катувань, нелюдського поводження або покарання, позасудових страт стосовно цивільного населення, українських військовослужбовців та заручників.

Так, означеним Законом остаточно визнано, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації.

За умовами Договору територія, на яку надаються права, є територія України.

Статтею 133 Конституції України регламентовано, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

З урахування визнаних Україною фактів, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань, суд доходить висновку, що має місце обмеження трансляції на території України частини каналів, які визначені Договором, згідно норм Українського законодавства і рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Слід звернути увагу на те, що листом № 5949/12-01-17 від 02.12.2017 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Правекс-Банк надало відповідь на лист відповідача № 172/01.12.2016 про купівлю безготівкової іноземної валюти за ліцензійним договором, про неможливість здійснення такої операції через обмеження у трансляції.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи події, які відбуваються на території України, а саме військова агресія Російської Федерації проти України, яка стала першочерговою причиною заборони трансляції ряду російських телеканалів і, як наслідок, відмова банківських установ у здійсненні валютних операцій на користь резидентів Російської Федерації, вина відповідача у неможливості здійснення оплати за Договором є відсутньою.

Враховуючи те, що з листування між сторонами Договору вбачається, що відповідач не відмовляється від обов'язку оплати коштів за права, надані за Договором, визнає наявність заборгованості та вжив всі залежні від нього дії, які свідчать про намір погашення такого боргу, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у неналежному виконанні зобов'язань.

У Рішенні Конституційного Суду України N 15-рп/2004 від 02.11.2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) Суд зазначив: "Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права."

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30.01.2003 N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."

В порядку, передбаченому ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, встановивши наявність порушеного права позивача, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Враховуючи те, що суд встановив факт наявності невиконаного зобов'язання відповідачем перед позивачем, права позивача вважаються порушеними. Але в силу умов чинного законодавства України, керуючись принципом Верховенства права, з огляду на те, що відповідач вжив всіх необхідних засобів задля здійснення реальної оплати отриманого права за Договором, суд дійшов до висновку про те, що порушення умов Договору мали місце не з вини відповідача.

При цьому, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч. 4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку що у задоволенні позову належить відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242, 320 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1 . У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Творческое производственное объединение Ред Медиа" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна телевізійна група" про стягнення простроченої заборгованості за ліцензійним договором №РМ-071-11/02/12 від 30.12.2011 року відмовити.

2. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Творческое производственное обьединение Ред Медиа".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 17.08.2018

Суддя О.Є. Блажівська