Рішення

від 14.08.2018 по справі 804/4276/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року Справа № 804/4276/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет" про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

08.06.2018 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет" (далі - ТОВ "Втормет", відповідач), в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет"" на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 34493,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання положень Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , ТОВ "Втормет" при середньообліковій чисельності штатних працівників - 44 осіб, повинно було створити 2 робочих місця, на які працевлаштувати інвалідів. Натомість, відповідач не виконав зазначений норматив щодо 1 особи, чим порушив вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а тому зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 34493,18 грн., виходячи з розміру середньорічної заробітної плати штатного працівника. У добровільному порядку відповідач суму заборгованості не сплачує, тому позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 14.06.2018 року відкрито провадження у даній справі, та ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем надано до суду письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що відповідачем вживались передбачені чинним законодавством заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, до центру зайнятості направлялися Звітності Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, однак, не з вини відповідача наявні вакансії залишилися незайнятими. Крім того, відповідач у 2017 році самостійно здійснював пошук осіб з інвалідністю, котрі бажають працювати, шляхом розміщення у газетах об'яв про наявність робочих місць для вказаної категорії осіб. З огляду на викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 4 цієї статті за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням викладеного, суд розглянув дану справу у спрощеному провадженні без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного. судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

З матеріалів справи видно, що ТОВ "Втормет" перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подавався Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою № 10-ПІ (річна), затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42, відповідно до якого, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2017 році становила 44 особи.

Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених згідно вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні - 2 особи.

Проте, у 2017 році на підприємстві працював 1 штатний працівник, якому встановлена інвалідність, що підтверджено звітом відповідача за формою № 10-ПІ.

У зв'язку з цим, позивачем зроблено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за незайняте 1 робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю на суму 34493,18 грн.

Враховуючи, що в добровільному порядку відповідач адміністративно-господарські санкції не сплатив, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст. 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У частині 1 статті 20 зазначеного Закону визначено, що Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обов'язок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Так, у зв'язку з наявністю вакансій для осіб з інвалідністю, відповідачем у 2017 році направлялись на адресу Лівобережного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю з відповідними відмітками центру зайнятості про отримання.

Відповідно до п. 2.1 Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Викладене свідчить про належне виконання відповідачем покладеного на нього законом обов'язку щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у кількості відповідно до нормативу, встановленого ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Проте, жодної особи з інвалідністю на заявлені відповідачем вакансії центром зайнятості направлено не було. Випадків відмови у працевлаштуванні інвалідів на заявлені вакансії з боку відповідача також не встановлено.

Крім того, відповідач у 2017 році самостійно здійснював пошук осіб з інвалідністю, котрі бажають працювати, шляхом розміщення у газетах об'яв про наявність робочих місць для вказаної категорії осіб.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до нормативів ст.19 Закону, у 2017 році відповідачем були виконані, оскільки протягом року на підприємстві було створено робочі місця для осіб з інвалідністю, направлялися звіти до центру зайнятості про існування вакансій для такої категорії працюючих. Отже, відповідач, як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, свій обов'язок зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю виконав.

Згідно ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу ч. 3 ст. 18 цього закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Отже, за умови виконання підприємством обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, своєчасного інформування центру зайнятості про наявність вакантних посад, а також за відсутності даних про безпідставну відмову особі з інвалідністю у прийнятті на роботу, не виникає підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , що підтверджено належними доказами під час судового розгляду справи, правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій у суду відсутні.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 02.04.2013 у справі № 21-95а13 та від 26.06.2012 у справі № 21-105а12.

За викладених обставин, позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 72-77, 133, 139, 242-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Святослава Хороброго, 11, м. Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет" (вул. Іларіонівська, 146, м. Дніпро, 49124, код ЄДРПОУ 30168515) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1