Рішення

від 14.08.2018 по справі 906/425/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/425/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

секретар судового засідання: Макарчук В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Ковтун М.К.- довіреність № 74 від 30.06.2018

від відповідача: Лавринович Л.П. - паспорт серії НОМЕР_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Лакма-Полісся"

до Фізичної особи-підприємця Лавринович Любові Павлівни

про стягнення 10206,72 грн

Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Лакма-Полісся" подано позов про стягнення з Фізичної особи-підприємця Лавринович Любові Павлівни 10206,72 грн., з яких: 5067,36 грн. - борг за договором купівлі - продажу Л - № 0000024 від 07.04.2016; 5067,36 грн. - штрафні санкції; 72,00 грн. - збитки ( поштові витрати).

Ухвалою господарського суду від 05.06.2018 відкрито провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 03.07.2018.

У відповідності до ч. 5 ст. 233 ГПК України в підготовчому судовому засіданні 03.07.2018 оголошено перерву до 19.07.2018.

Ухвалою від 19.07.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 906/42518 до судового розгляду по суті на 14.08.2018.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням позивачем умов договору купівлі-продажу Л - № 00000024 від 07.02.2016 щодо своєчасної опати отриманої продукції за видатковою накладною № 00000130 від 09.03.2017.

Відповідач в судовому засіданні заперечила проти позову, зазначає, що товар згідно накладної № 00000130 від 09.03.2017 не отримувала. Вказує, що зазначена накладна не містить підпису та печатки відповідача. Разом з тим в судовому засіданні зазначила, що в разі якщо позивач надасть рахунок, то відповідач оплатить зазначену заборгованість.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

07.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лакма-Полісся" (Продавець, позивач) та Приватним підприємцем Лавринович Любов'ю Павлівною (покупець, відповідач) укладено договорів купівлі-продажу Л-№ 00000024 (а.с.6).

Відповідно до п.1 даного договору, продавець зобов'язується продати і відпустити товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити вартість отриманого товару.

За умовами п. 2 договору, найменування товару, ціна товару, кількість товару погоджуються сторонами при оформленні накладних на відпуск товару. Оформлені накладні на отриманий товар свідчать про згоду сторін з найменуванням товарів, кількістю, якістю, ціною товару і є невід'ємною частиною даного договору. Після отримання товару і підписання накладних, претензії по кількості отриманого товару не приймаються і нереалізований товар не повертається.

Приписами п. 4 договору сторони передбачили, що форма оплати - передплата, або 100 % оплата протягом 7 (семи) днів з дня отримання товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до умов договору поставив відповідачу за видатковою накладною № Л- 00000130 від 09.03.2017 товар на загальну суму 10067,36 грн. (а.с. 7).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач оплатив поставлену позивачем продукцію частково на суму 5000,00 грн. (а.с. 13 ).

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, у відповідача станом на момент звернення до суду існує заборгованість перед позивачем за отриманий товар в суму 5067,36 грн.

У пункті 5 даного договору сторони визначили, що при невиконанні п.4 даного Договору покупець самостійно додатково відшкодовує збитки і виплачує продавцю штраф в розмірі 100 % суми боргу, незалежно від строку позовної давності.

На підставі вищевказаного пункту договору за несвоєчасно проведені розрахунки за поставлений товар позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 5067,36 грн. штрафу.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 72,00 грн. на поштові витрати.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, надавши правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли на підставі договору купівлі-продажу Л-№ 00000024 від 07.04.2016.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Так, матеріалами справи, а саме видатковою накладною № Л-00000130 від 09.03.2017, податковою накладною від 09.03.2017, витягом з Єдиного реєстру податкових накладних (а.с. 7, 49-53), підтверджується факт поставки відповідачу товару на загальну суму 10067,36 грн., що вказує на належне виконання зобов'язання з боку позивача.

Враховуючи факт поставки товару позивачем, у відповідача з моменту отримання такого товару виник кореспондуючий обов'язок щодо оплати останнього.

Нормою ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, у п. 4 договору сторони погоди умови оплати отриманого товару, а саме протягом 7 (семи) днів з моменту отримання товару..

Виходячи з умов п. 4 договору відповідач зобов'язаний був провести розрахунки за отриманий згідно видаткової накладної № Л-100000130 від 09.03.2017 товар до 17.03.2017.

За даними позивача, відповідач провів часткову оплату вартості отриманого товару на суму 5000,00 грн., що підтверджується банківською випискою, що міститься в матеріалах справи (а.с.13).

Станом на день звернення з позовом до суду та на день вирішення спору в суді, в результаті неналежного виконання покупцем свого обов'язку, має місце заборгованість перед продавцем в сумі 5067,36 грн., що зокрема підтверджується довідкою позивача та не заперечується відповідачем.

Доказів погашення заборгованості перед позивачем у вказаній сумі матеріали справи не містять.

За нормами ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших умов, що звичайно ставляться (с. 526 ЦК України).

За таких обставин, вимога позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 5067,36 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо заперечень відповідача про те, що вона не отримувала товару за видатковою накладною № Л- 00000130 від 09.03.2017, оскільки не підписана ФОП Лавринович та не містить печатки останньої, то суд такі твердження вважає безпідставними, оскільки відповідач здійснювала часткову оплату товару, отриманого згідно вказаної накладної, що підтверджено матеріалами справи.

Вказані дії відповідача по оплаті товару свідчать про прийняття такого товару від позивача.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або належно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Позивачем на підставі п. 5 договору заявлено до стягнення штраф в розмірі 5067,36 грн.

Штраф позивачем розраховано виходячи з 100% розміру суми боргу, що існувала у відповідача на момент звернення до суду.

Перевіривши правильність нарахування штрафу, суд встановив, що його розмір є обґрунтованим, а вимога правомірною.

Водночас, відповідачем щодо вимоги про стягнення штрафу в розмірі 5067,36 грн. у відзиві на позовну заяву зроблено заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 37).

Положенням статті 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За приписами п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається з пункту 5 договору сторони передбачили, що покупець самостійно сплачує штраф в розмірі 100% суми боргу, незалежно від строку позовної давності при нарахуванні (стягненні ) штрафних санкцій.

Зважаючи на умови п. 5 договору, позивач вважає, що сторонами збільшено строк позовної давності щодо нарахування пені.

Проте суд не погоджується з такими висновками позивача.

Так, статтею 259 ЦК України передбачено, що збільшення позовної давності, встановленої законом, відбувається за домовленістю сторін на підставі договору, який має бути укладений у письмовій формі.

Суд зазначає, що збільшений строк позовної давності, визначений у договорі, відноситься до категорії істотних умов договору і має бути визначений конкретним строком.

Натомість, зі змісту п. 5 договору купівлі-продажу не вбачається, що сторони узгодили строк збільшення позовної давності щодо стягнення штрафу.

Умова щодо самостійної сплати штрафу з боку покупця за несвоєчасну сплату отриманого товару, незалежно від строку позовної давності, не є тотожною умові про збільшення строку позовної давності, встановленої законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що до вимоги про стягнення з відповідача 5067,36 грн. штрафу має застосовуватись строк позовної давності в один рік.

Як встановлено судом відповідач зобов'язаний був провести розрахунки за отриманий згідно видаткової накладної № Л-100000130 від 09.03.2017 товар в сумі 10067,36грн. до 17.03.2017.

За умовами ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, строк позовної давності в межах даного договору визначається з моменту виникнення у відповідача зобов'язання щодо оплати отриманого товару за кожною видатковою накладною.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача з 17.03.2017 існує прострочена заборгованість зі сплати отриманого товару в сумі 5067,36 грн., а отже у позивача виникло право на нарахування штрафу, в порядку п. 5 договору, та з 17.03.2017 почався перебіг строку позовної давності щодо вказаної вимоги.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п.п. 4.4, 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, зокрема, належить часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Матеріали справи містять докази часткової сплати відповідачем заборгованості, що є предметом даного спору в сумі 5000,00грн. Вказане підтверджується банківською випискою від 21.03.2017 та вказує на переривання строку позовної давності.

За таких обставин, строк позовної давності щодо нарахування та стягнення штрафу на підставі п. 5 договору, з врахуванням переривання строку позовної давності 21.03.2017, згідно з нормами ст. 264 ЦК України становить з 22.03.2017 по 21.03.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач до суду звернувся 29.05.2018, тобто поза межами однорічного строку позовної давності, встановленого ст. 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені);

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Враховуючи, що позивач з вимогою про стягнення з відповідача 5067,36 грн. штрафу звернувся до суду поза межами строку позовної давності, про застосування якої подано заяву відповідачем, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову в частині стягнення 5067,36 грн. штрафу.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, тому підлягають частковому задоволенню в сумі 5067,36 грн. заборгованості за отриманий товар.

В частині стягнення 5067,36 грн. штрафу суд відмовляє.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 72,00 грн. збитків на поштові витрати суд зазначає про наступне.

Позивач зазначає, що 72,00 грн. збитків на поштові витрати за своєю правовою природою відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать , зокрема, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За поясненнями позивача, 72,00 грн. це поштові витрати позивача на надіслання відповідачу копії позовної заяви з додатками в сумі 36,00грн., що підтверджується фіскальним чеком від 02.06.2018 № 215600426655 (а.с. 27) та витрати на відправлення відповідачу претензії з додатками в сумі 36,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком від 10.05.20187 № 1001502763520 (а.с.10 ).

Оцінюючи характер понесених позивачем витрат, суд дійшов висновку, що витрати в сумі 36,00 грн., понесені позивачем у зв'язку з направленням відповідачу претензії від 10.05.2018, не є тими витратами, що мають бути відшкодовані відповідачем, оскільки направлення претензії про досудове врегулювання спору не є процесуальною дією, необхідною для розгляду справи в суді. Умовами укладеного між сторонами договору також не передбаченого обов'язкового досудового врегулювання спору шляхом надіслання претензії. Таким чином, витрати позивача в цій частині покладаються на останнього.

Водночас, суд вважає правомірною вимогу про покладення на відповідача витрат в сумі 36,00 грн, пов'язаних з надісланням відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів в сумі 36,00 грн., оскільки такі витрати, пов'язані з розглядом справи.

Нормами ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас ч. 9 ст. ст. 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням наведених положень, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на відповідача в повному обсязі, оскільки відповідач безпідставно не виконав свій обов'язок щодо оплати отриманого товару.

Щодо заявленого клопотання відповідача про те, що вона звільнена від сплати судового збору, суд зазначає про наступне.

Відповідачем до матеріалів справи долучено посвідчення серії АЗ № 374997 видане 20.02.2016, про те що Лавринович Л.П. являється пенсіонером по інвалідності ІІ групи захворюваності внаслідок ЧАЕС та додано посвідчення серії А № 140364, видане 19.02.2013 про те , що Лавринович Л.П. є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 (а.с. 38).

За приписами ч.1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю; позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Водночас норми ст. 129 ГПК України не передбачено випадки звільнення відповідача від сплати судового збору в разі задоволення позову.

З урахуванням наведених положень, суд вважає за необхідне судові витрати в мінімальному розмірі, який має бути сплачений при звернені до суду з вимогою майнового характеру в сумі 1762,00 грн. покласти на відповідача, оскільки відповідач безпідставно не виконала свій обов'язок щодо оплати отриманого товару.

Разом з тим суд зазначає, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір в розмірі 3723,00 грн., однак, виходячи з ціни позову, мав сплатити 1762,00грн. згідно ч.2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір".

Таким чином, позивачем сплачено судовий збір в розмірі більшому ніж передбачено нормами ЗУ "Про судовий збір".

Згідно п.п. 1 ч.1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

11.07.2018 представником позивача подано клопотання про повернення надлишок сплаченого судового збору (а.с. 47.)

Враховуючи клопотання позивача про повернення судового збору у зв'язку внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір в сумі 1961,00 грн. підлягає поверненню позивачу на підставі п. 1 ч.1 ст.7 Закону України „Про судовий збір".

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лавринович Любові Павлівни (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Лакма-Полісся" (10001, м.Житомир, проспект Незалежності 81 а, код ЄДРПОУ 30314620)

- 5067,36 грн. заборгованості

- 36,00 грн. судових витрат;

- 1762,00 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Ухвалою господарського суду повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Лакма-Полісся" (10001, м. Житомир, проспект Незалежності 81 а, код ЄДРПОУ 30314620) надлишок сплаченого судового збору в сумі 1961,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 20.08.18

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2,3- сторонам (рек. з повід.)