Рішення

від 20.08.2018 по справі 910/8390/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 20.08.2018Справа №  910/8390/18 За позовом Фермерського господарства «Янтарь» (Донецька обл., с. Сергіївка) До Товариства з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Українські інвестиції» (м. Київ) Про стягнення 36.959,34 грн.                                                                                                                          Суддя Ващенко Т.М.                                                                                 Секретар судового засідання Шаповалов А.М. Представники сторін: не викликались ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Фермерське господарство "Янтарь" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Українські інвестиції" про стягнення 36.959,34 грн., з яких: 30 000,00 грн. основного боргу (суми попередньої оплати за товар), 648,00 грн. інфляційних втрат, 479,34 грн. 3% річних, 5.832,00 грн. пені. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним було здійснено попередню оплату за товар, який відповідачем поставлено не було, як і не було повернуто сплачені грошові кошти, що і зумовило нарахування Фермерським господарством «Янтарь» пені, 3% річних, інфляційних втрат та звернення позивача з даним позовом до суду. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.18. відкрито провадження у справі № 910/8390/18, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання). Відповідачем у встановлений судом строк письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано. При цьому судом встановлено, що відповідачу  ухвалу суду про відкриття провадження в даній справі, направлено на адресу, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак, конверт із вказаної адреси із зазначеною ухвалою суду повернувся із відміткою відділення поштового зв'язку про те, що відповідач «вибув». Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи № 910/8390/18. У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України). Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами. При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України). Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України). Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно зі ст. 626  Цивільного кодексу України договором   є   домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 26.03.18. між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір поставки № 26032018/14 (далі – Договір), за умовами якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві продукцію (далі – товар), номенклатура, обсяги, строк поставки та ціни якої вказані у специфікаціях, доданих до Договору, які є його невід'ємною частиною. Відповідно до п. 4.1 Договору ціна товару узгоджується сторонами у специфікаціях та оплачується згідно виставленого рахунку. Строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 9.1 з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір  як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару. За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм  статті 712 Цивільного кодексу України    та    статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми    Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України). За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України). Згідно з п. 2.1 Договору поставка товару здійснюється зі складу Постачальника згідно «ІНКОТЕРМС-2010», якщо інше не передбачено сторонами у відповідній специфікації. Специфікацією № 1 до Договору сторони погодили поставку селітри аміачної N34,4% міш. 50 кг (Україна) у кількості 12 т загальною вартістю з ПДВ 97.200,00 грн. Оплата товару, що поставляється, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на умовах 30% передплати та післясплата 70% з націнкою на Продукцію 2% з відтермінуванням платежу на 180 календарних днів з моменту відвантаження товару на склад Покупця (п. 4.3 Договору). Такі ж умови оплати закріплено пунктом 1.1 Специфікації № 1 до Договору. Відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № ФК-0002621 від 26.03.18. на оплату селітри аміачної N34,4% міш. 50 кг (Україна) у кількості 12 т загальною вартістю з ПДВ 97.200,00 грн. В порядку пункту 4.3 Договору та пункту 1.1 Специфікації № 1 до Договору позивач здійснив передплату селітри аміачної N34,4% міш. 50 кг (Україна) в розмірі 30.000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14 від 26.03.18. на вказану суму з призначенням платежу «за селитру аміачну з-но рах.№ФК-0002621 від 26.03.2018 р…» та підтверджується випискою по особовому рахунку позивача. Зважаючи на викладені вище обставини та   виходячи з положень ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлене позивачем платіжне доручення та виписка банку по особовому рахунку є належним доказом сплати грошових коштів відповідачу в порядку 30% передплати, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з оплати товару за Договором на суму 30.000,00 грн. грн. здійснено належним чином. Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Строк поставки продукції – поставка здійснюється Постачальником протягом 3-х робочих днів з моменту отримання 30% передплати від Покупця (п. 2.3 Договору). В пункті 1.3 Специфікації № 1 до Договору визначено, що строки поставки становлять до п'яти робочих днів з дня зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника. Отже, строк поставки є таким, що настав 02.04.18. Однак, поставку товару за Договором відповідач не здійснив. В зв'язку з вказаним Покупець звернувся до Постачальника з претензією № б/н від 18.04.18., в якій просив повернути суму передплати за непоставлений відповідачем за Договором товар та сплатити пеню, передбачену умовами Договору. Отже, оскільки в порушення умов Договору відповідач не поставив позивачу оплачений Покупцем товар та не повернув сплачені Покупцем грошові кошти за товар, позивач звернувся з даним позовом до суду. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України  встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України  встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України,     належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне. За змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості. При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві. Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленого Договором товару у визначені строки, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним товару згідно з умовами укладеного Договору, Специфікації № 1 до Договору та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює договірні зобов'язальні відносини. Також, відповідачем не доведено існування обставин, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні відповідного зобов'язання, як то форс-мажорних обставин, що завадили здійснити поставку товару (надзвичайної і непереборної за наявних умов сили, дія якої може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця (війна, блокада, страйк, аварія), що призводять до порушення умов укладених контрактів. Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого таке зобов'язання втратило для позивача господарський інтерес, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі в частині вимоги про стягнення суми попередньої оплати за товар в розмірі 30.000,00 грн. Щодо вимог позивача про стягнення 648,00 грн. інфляційних втрат, 479,34 грн. 3% річних, суд відзначає наступне. Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проте, за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України (правова позиція, викладена в постанові Вищого господарського суду України від 09.06.11. у справі № 43/308-10). За наведених підстав суд відмовляє в позові в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 48,00 грн. інфляційних втрат, 479,34 грн. 3% річних. Крім вказаного, позивачем пред'явлено вимоги про стягнення з відповідача 5.832,00 грн. пені на підставі пункту 8.3 Договору. Відповідно до пункту 8.3 Договору у разі несвоєчасної поставки товару Постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день затримки його поставки. Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Позивач нараховує пеню на суму 81.000,00 грн. за період з 04.04.18. по 14.06.18. Разом з тим, суд вважає, що пеня за несвоєчасну поставку товару за Договором підлягає нарахуванню по 18.04.18. – дату, якою позивач відмовився від поставки такого товару та вимагав відповідною претензією повернення передплати. Крім вказаного, судом враховано викладене в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.13.: за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. З врахуванням вказаного судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що її розмір становить 1.131,78 грн., внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Пеню в сумі 4.700,22 грн. нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині. Таким чином, позовні вимоги  підлягають частковому задоволенню. Частиною 9 ст. 129 ГПК України передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом Отже, відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн. покладаються на відповідача. Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, ч. 9 ст. 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Українські інвестиції" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, б. 69, літ. В, оф. 620; ідентифікаційний код 38090734) на користь Фермерського господарства "Янтарь" (85333, Донецька область, Покровський район, с. Сергіївка, вул. Центральна, 38; ідентифікаційний код 30353434) 30.000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. суми попередньої оплати за товар, 1.131 (одну тисячу сто тридцять одну) грн. 78 коп. пені, 1.762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору. 3. В іншій частині в позові відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.   Суддя                                                                                                                                   Т.М. Ващенко