Рішення

від 13.08.2018 по справі 918/449/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 серпня 2018 р. Справа № 918/449/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Бережнюк В.В.

при секретарі судового засідання Лиманському А.Ю.

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю " СІ ДЖІ ТРЕЙД"

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест Дістрібюшн"

про стягнення заборгованості в сумі 69 469,42 грн.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІ ДЖІ ТРЕЙД" звернулося до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Дистрибюшн" про стягнення заборгованості в сумі 69 469,42 грн., з яких 30 886,00 грн. основний борг; 4 899,78 грн. - пеня, 2 255,64 грн. - інфляційні втрати, 542,00 грн. - 3% річних (які позивач об'єднав в одну суму - 7 697,42 грн. неустойка), 30 886,00 грн. збитки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови укладеного між сторонами Договору №12/16/Л від 12.09.2016 р., а саме не розрахувався своєчасно та у повному обсязі за триманий товар. Тому позивач, покликаючись на умови Договору, з огляду на прострочення виконання зобов'язань щодо погашення основного боргу, нарахував відповідачу неустойку та збитки.

Ухвалою від 02.07.2018 р. справу призначено до розгляду на 24.07.2018 р. за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 24.07.2018 р. розгляд справи відкладено на 13.08.2018 р.

03.07.2018 р. позивач подав до суду додаткові пояснення до позовної заяви, відповідно до яких зменшує суму позовних вимог на 92,25 грн. з урахування коригованого розрахунку позовних вимог від 02.08.2018 р. Так, просить стягнути з відповідача 30 886,00 грн. основний борг, 4 816,53 грн. пені, 533,00 грн. 3 % річних та 2 255,64 грн. інфляційних втрат, також 30 886,00 грн. збитки. Крім того, до матеріалів справи додано копію Договору № 12/16/Л від 12.09.2016 р. та докази часткової оплати боргу відповідачем.

Розглянувши подане додаткове пояснення до позовної заяви, суд приходить до висновку, що за своєю правовою природою вказане додаткове пояснення є заявою про зменшення розміру позовних вимог, яка приймається судом до розгляду, оскільки відповідає вимогам ст.ст. 46, 170 ГПК України.

Представники сторін у судове засідання 13 серпня 2018 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Однак, до суду повернувся конверт з ухвалою про відкладення розгляду справи, що направлявся відповідачу (на адресу: 33024, м.Рівне, вул.Старицького, 37А) з відміткою органу поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання". Отже, відповідачу не відомо про розгляд справи у господарському суді Рівненської області.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.202 ГПК України). Тому суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі доказами.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку що позов підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІ ДЖІ ТРЕЙД" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вест Дистрибюшн" (Покупець) укладено Договір №12/16/Л від 12.09.2016 р.

Згідно з п.п. 1.1., 1.2. Договору Продавець зобов'язується продати і передати у власність Покупця продукти харчування, надалі "Продукція" партіями, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити партії Продукції на умовах Даного Договору, незалежно від результатів своєї господарської діяльності. Асортимент, кількість та ціни на продукцію, яка передається Покупцю, визначаються Сторонами у накладних на відпуск Продукції, що є невід'ємними частинами Даного Договору, виписаними Продавцем і вважаються такими, що взаємно погоджені сторонами.

За умовами п. 1.3. Договору ціни на кожну партію Продукції погоджується додатково в залежності від цін виробників та підтверджується накладними на відпуск продукції, виписаними Продавцем. Сума Договору складає сума всіх накладних, відповідно до яких здійснюється постачання Продукції ( п. 1.4. Договору).

Відповідно до п.5.2. Договору оплата за отриману партію Продукції проводиться протягом 30 календарних днів з моменту отримання товарної партії.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що днем сплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця .

Відповідно до п.7.2. Договору у випадку несвоєчасної оплати за отриману партію Продукції Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожен день прострочення та несе відповідальність у відповідності до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Покупець зобов'язаний провести оплату незалежно від реалізованої кількості продукції, в термін зазначений в даному Договорі. Продавець та Покупець прийшли до взаємної згоди про те, що у випадку прострочення Покупцем терміну оплати за отриману Продукцію більше 14 календарних днів, передбаченого п. 5.2. Договору, Покупець відшкодовує Продавцю заподіяні збитки у розмірі суми простроченої заборгованості.

За пунктом 8.1. даний договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами та має безстроковий термін дії. В тому випадку, якщо зобов'язання за Договором не будуть виконані однією із Сторін, то дія Договору продовжується до повного виконання зобов'язань за Даним Договором.

Договір підписаний уповноваженими особами позивача та відповідача та скріплений печатками сторін.

Відповідно до п. 4.9. Договору продукція передається Покупцю під розпис у видатковій товарно - транспортній накладній Продавця. На підставі і в обмін на виписану Покупцем Довіреність завірену печаткою, яка використовується покупцем у своїй основній фінансово - господарській діяльності.

Згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладних: № 189 від 12 квітня 2017 року на суму 11 886,00 грн., №349 від 14 червня 2017 року на суму 4500,00 грн., №454 від 19 липня 2017 року на суму 13 500,00 грн., № 381 від 26 червня 2017 року на суму 9 000,00 грн. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 38 886,00 грн. (арк.с. 18-21).

Відповідно до п.5.2. Договору оплата за отриману партію Продукції проводиться протягом 30 календарних днів з моменту отримання товарної партії.

В свою чергу, відповідач оплатив позивачу 8000,00 грн., що підтверджено випискою по рахунку. Таким чином неоплаченим лишився поставлений товар на загальну суму 30 886,00 грн., доказів оплати вказаної заборгованості відповідач суду не надав.

Згідно з положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з положеннями статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 30 886 грн. 00 коп. заборгованості за переданий товар згідно договору №12/16/Л від 12.09.2016 року обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідача 4 816,53 грн. пені, 533,00 грн. 3 % річних та 2 255,64 грн. інфляційних втрат, судом зазначається наступне.

Як унормовано у положеннях частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (така ж позиція викладена у статті 611 ЦК України).

У статтях 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У частині першій статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.7.2. Договору у випадку несвоєчасної оплати за отриману партію Продукції Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожен день прострочення та несе відповідальність у відповідності до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Покупець зобов'язаний провести оплату незалежно від реалізованої кількості продукції, в термін зазначений в даному Договорі.

Позивач посилаючись на положення пункту 7.2. договору нарахував відповідачу пеню в сумі 4816,53 грн.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відтак, невірним є обрахування пені за весь час прострочення платежу, виходячи за межі шестимісячного строку нарахування, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України.

При цьому, із наданого позивачем розрахунку розміру пені вбачається, що у даному випадку заявник нарахував дану санкцію за період, який виходить за межі шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тому суд здійснив власний розрахунок даної санкції та встановив, що пеня з урахуванням вимог ч.6 ст.232 ГК України складає всього - 4 181,46 грн.

Отже, у цій частині вимоги позивача підлягають задоволенню частково в сумі стягнення з відповідача пені - 4 181,46 грн. В частині стягнення пені - 635,07 грн. позов задоволенню не підлягає.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач покликаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України за прострочення грошового зобов'язання нарахував відповідачу 533,00 грн. 3% річних та 2 255,64 грн. інфляційних втрат.

Нарахування 3% річних судом перевірено, визнано арифметично правильним, законним та обґрунтованим.

Відносно заявлених до стягнення 2 255,64 грн. інфляційних втрат слід зазначити наступне.

Суд, перевіривши подані розрахунки та період нарахування інфляційних, встановив, що відповідні розрахунки здійснено позивачем з порушенням порядку нарахування.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Так зокрема, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Тому судом здійснено власний обрахунок інфляційних та встановлено, що останні за вказаний у позові період існування боргу складають всього 2 200,29 грн. Відтак, безпідставно нараховані інфляційні втрати у сумі 55,35 грн.

Враховуючи викладене, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення інфляційних у сумі 2 200,29 грн. В частині стягнення інфляційних втрат 55,35 грн. - у позові слід відмовити.

Відносно вимог про стягнення з відповідача 30 886,00 збитків суд вказує наступне.

Продавець та Покупець прийшли до взаємної згоди про те, що у випадку прострочення Покупцем терміну оплати за отриману Продукцію більше 14 календарних днів, передбаченого п. 5.2. Договору, Покупець відшкодовує Продавцю заподіяні збитки у розмірі суми простроченої заборгованості.

Позивач посилаючись на положення пункту 7.2. договору нарахував відповідачу збитки в сумі 30886,00 грн.

Однак, суд звертає увагу на слідуюче.

Згідно ст.16 ЦК України одним із способів захисту прав є стягнення збитків (матеріальної шкоди).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

За змістом статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності є правопорушення, що включає як складові елементи: 1) шкоду (збитки), 2) протиправну поведінку особи, яка заподіяла шкоду, 3) причинний зв'язок між ними та 4) вину особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, виключає можливість притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку ст. 74 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Крім того, звернення з вимогою про відшкодування збитків, покладає на позивача обов'язок довести, що ці збитки (майнова шкода) не є абстрактними, а дійсно були завдані позивачу у певній грошовій сумі, яка також має бути документально підтвердженою.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування майнової шкоди (збитків) позивач повинен довести також, що йому реально завдано матеріальної шкоди у зв'язку з невиконанням (несвоєчасним виконанням) зобов'язання відповідачем, та неправомірні дії останнього стали єдиною і достатньою причиною виникнення додаткових оплатних зобов'язань позивача, та понесення певних витрат з метою виправити ситуацію, яка склалася у зв'язку з протиправною поведінкою винної сторони.

Проте, у даній справі позивачем не доведено перед судом всі елементи складу цивільного правопорушення в діях відповідача. Так, не обгрунтовано які саме дії відповідача призвели до понесення збитків позивачем, та у чому полягають власне збитки, чому у розмірі 30 886,00 грн., та причинний зв'язок між діями винної сторони та майновою шкодою.

Не надано суду жодного належного та допустимого доказу виникнення у позивача додаткових оплатних зобов'язань у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх обов'язків по договору, не підтверджено документально понесення позивачем додаткових витрат з метою виправити ситуацію, яка склалася по причині неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків тощо.

Слід наголосити, що право сторін передбачити в укладеному між ними договорі нарахування до стягнення з винної сторони збитків у зв'язку з несвоєчасним виконанням стороною своїх зобов'язань - не є безумовною підставою для задоволення позову у цій частині при відсутності належних доказів реального понесення збитків.

Таким чином, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення з відповідача 30 886,00 грн. завданих збитків не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує можливість відшкодування майнової шкоди (збитків).

Відтак, у цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Враховуючи те, що норми Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, були створені належні умови та здійснені всі необхідні дії для надання сторонами доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ ДЖІ ТРЕЙД" підлягають задоволенню частково, в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Дистрибюшн" : 30 886,00 грн. основної заборгованості, 4 181,46 грн. пені, 533,00 грн. 3% річних, 2 200, 29 грн. інфляційних втрат, всього - 37 800,75 грн.

В частині вимог про стягнення з відповідача 55,35 грн. інфляційних втрат, 635,07 грн. пені, 30886,00 грн. збитків - у позові необхідно відмовити у зв'язку з безпідставністю та недоведеністю.

Судові витрати понесені позивачем у виді судового збору, сплаченого при зверненні до суду з даним позовом на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог. Розмір пропорції задоволених вимог проти заявлених складає 54,41 %.

Керуючись ст.ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Дистрибюшн" (33024, м. Рівне, вул. Старицького, буд. 37 А, код ЄДРПОУ 40131668; р/р 26004591543800 в ПАТ "Укрсиббанк", МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ ДЖІ ТРЕЙД" (43023, м. Луцьк, вул. Карбишева, 1, код ЄДРПОУ 39590310; р/р 26008055507781 в ПАТ "Приватбанк" м. Луцьк, МФО 303440)

- 30 886,00 грн. (тридцять тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень 00 коп.) основного боргу,

- 4 181,46 грн. (чотири тисячі сто вісімдесят одну гривню 53 коп.) пені,

- 533,00 грн. (п'ятсот тридцять три гривні 00 коп.) три проценти річних,

- 2 200,29 грн. (дві тисячі двісті гривень 29 коп.) інфляційних втрат,

- 958,70 грн. (дев'ятсот п'ятдесят вісім гривень 70 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в задоволенні позову в частині вимог Позивача про стягнення з Відповідача 55,35 грн. інфляційних втрат, 635,07 грн. пені, 30 886,00 грн. збитків.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "17" серпня 2018 року

Суддя Бережнюк В.В.