Рішення

від 20.08.2018 по справі 904/2575/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2018м. ДніпроСправа № 904/2575/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тестов", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМ-Інвест", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в розмір 22 074 грн. 89 коп. згідно умов договору франчайзингу від 19.03.2017 №017-Ф/2017

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тестов" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМ-Інвест" заборгованість в розмірі 22 074 грн. 89 коп., з яких: 20 161 грн. 29 коп. - сума основного боргу, 318 грн. 03 коп. - інфляційні втрати, 129 грн. 90 коп. - 3% річних, 1 465 грн. 67 коп. - пеня, відповідно до умов договору франчайзингу від 19.03.2017 №017-Ф/2017.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем господарських зобов'язань за договором.

Ухвалою господарського суду від 18.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання 12.07.2018.

Відповідач явку повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечив та не надав витребувані судом документи.

На адресу суду повернувся конверт з ухвалою від 18.06.2018, що направлялась на адресу відповідача, з відміткою відділення поштового зв'язку Повернуто за закінченням строку зберігання .

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику , за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Господарський суд зазначає, що ухвала суду направлялася відповідачу за адресою, яка значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг від 13.06.2018).

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачені наслідки неявки в судове засідання учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, а також повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справи за відсутності такого учасника.

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки за вказаних вище підстав, він вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи належним чином.

У судовому засіданні 12.07.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

12.07.2018 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про подальший розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Свідоцтва на знак для товарів і послуг № 188839 від 25.07.2014, виданого Державною службою інтелектуальної власності України (далі - Свідоцтво № 188839 від 25.07.2014), ОСОБА_1 є власником Торговельної марки Тестов . Строк дії свідоцтва - до 21.06.2023 (а.с. 16-18).

25.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тестов" (набувач) та ОСОБА_1 (відчужувач) укладено договір про передачу майнових прав на Торговельну марку № 25/07/14 (надалі - Договір № 25/07/14 від 25.07.2014), відповідно до п. 2.1. якого ОСОБА_1 у повному обсязі передає (відчужує) набувачу майнові права на Торговельну марку на весь строк дії Свідоцтва № 188839 від 25.07.2014, на територію всього світу, що включає в себе, але не обмежується, виключним правом на використання Торговельної марки, виключним правом дозволяти використання Торговельної марки, виключним правом перешкоджати неправомірному використанню Торгівельної марки, в тому числі забороняти таке використання.

За умовами п. 2.2. Договору № 25/07/14 від 25.07.2014 у результаті передання-прийняття майнового права на Торговельну марку (повна передача прав)

відчужувач втрачає будь-які право, а набувач отримує право: використовувати Торговельну марку способами, передбаченими Цивільним кодексом України, Законом України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг ; дозволяти третім особам використовувати Торговельну марку способами, передбаченими Цивільним кодексом України, Законом України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг ; перешкоджати неправомірному використанню Торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; передавати (відчужувати) повністю або частково права на Торговельну марку третім особам.

Відповідно до п. 3.1. Договору № 25/07/14 від 25.07.2014 передача майнових прав на Торговельну марку ОСОБА_1 здійснюється шляхом передачі в паперовому та електронному вигляді в день підписання цього Договору за Актом приймання-передачі торговельної марки, який підписується Сторонами і є невід'ємною частиною цього Договору. Разом з торговельною маркою передається Свідоцтво № 188839 від 25.07.2014.

25.07.2014 між позивачем та ОСОБА_1 укладено Акт приймання-передачі до Договору № № 25/07/14 від 25.07.2014, відповідно до якого позивач набув виключні майнові права на Торгівельну марку (а.с. 21).

19.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тестов" (франчайзер) та Товариством з обмеженою відповідальністю АМ-Інвест (ліцензіат, франчайзі) укладено договір франчайзингу № 017-Ф/2017 (надалі - Договір франчайзингу).

Відповідно до п. 1.2. Договору франчайзингу ліцензіат вступає до франчайзингової мережі франчайзера, що передбачає його право і обов'язок використовувати на умовах простої (невиключної) ліцензії Торговельну марку та інші об'єкти інтелектуальної власності франчайзера за Ліцензійним договором, яким є Додаток до Договору франчайзингу.

Пунктом 14.6. Договору франчайзингу визначено, що Додатки до Договору франчайзингу є його складовою та невід'ємною частиною.

Згідно із п 2.1. Договору франчайзингу до п'ятого числа місяця, що йде за звітним, ліцензіат перераховує на рахунок франчайзера платіж за використання Торговельної марки, яка передана в користування ліцензіату згідно з Ліцензійним договором, який є Додатком до цього Договору. Розмір платежу за користування Торгівельною маркою встановлюється за домовленістю сторін у відповідному Ліцензійному договорі.

Строк дії Договору франчайзингу передбачено п. 12.1. Договору: він вступає в дію з моменту його підписання і діє протягом 2 років та 11 місяців.

19.03.2017 на виконання умов Договору франчайзингу між позивачем (ліцензіар) та відповідачем (ліцензіат) укладено Додаток № 1 до Договору франчайзингу, а саме Ліцензійний договір про передачу прав на використання Торговельної марки № 017-Ф/2017 (далі - Ліцензійний договір).

Відповідно до п. 2.1. Ліцензійного договору ліцензіар надає ліцензіату за винагороду на термін дії договору невиключну ліцензію (невиключне право) на використання Торговельної марки щодо усіх товарів і послуг, зазначених у Свідоцтві № 188839 від 25.07.2014 за класами МКТП.

Згідно із п. 8.2. Ліцензійного договору за надання права на використання Торговельної марки ліцензіат на підставі виставленого ліцензіаром рахунку, сплачує останньому до п'ятого числа місяця, що йде за звітним 5000 (п'ять тисяч гривень 00 коп.) шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок ліцензіара. Оплата проводиться в гривнях.

У п. 8.3 Ліцензійного договору сторони погодили, що після припинення дії цього договору його положення застосовуватимуться доти, доки не будуть остаточно врегульовані всі зобов'язання (у тому числі зі сплати платежів), які виникли у період його дії.

В порушення умов Договору франчайзингу та Ліцензійного договору відповідач з січня 2018 припинив внесення платежів за використання Торгівельної марки.

Умовами п. 9.1 Договору франчайзингу передбачено, що франчайзер має право припинити дію даного Договору шляхом направлення відповідного повідомлення, якщо, зокрема, ліцензіат не сплатив належний франчайзеру відповідно до п. 2 цього Договору платіж за користування об'єктами авторського права та/або права інтелектуальної власності, передані в користування ліцензіату.

Як зазначає позивач, він скористувався своїм право на одностороннє розірвання Договору та 05.05.2018 направив на адресу відповідача відповідне повідомлення, в якому зазначив про припинення дій Договору франчайзингу з 05.05.2018, у зв'язку із односторонньою відмовою позивача та вимагав сплатити заборгованість за Договором (а.с. 41-46).

У відповідь на повідомлення відповідач у листі без номеру та без дати (а.с. 47) надав згоду на розірвання Договору франчайзингу та підтвердив наявність заборгованості перед позивачем станом на 18.05.2018 у сумі 20 000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 14.5. Договору франчайзингу у разі припинення його дії, всі документи, укладені на його виконання, автоматично припиняють чинність. Аналогічне положення містить і п. 14.4.1. Ліцензійного договору: договір вважається розірваним у випадку припинення Договору франчайзингу.

Позивач зазначає, що за вказаних обставин, останнім днем дії як Договору франчайзингу, так і Ліцензійного договору є 05.05.2018. А відтак заборгованість відповідача за Договором франчайзингу обчислюється за період з 01.01.2018 по 05.05.2018 та становить суму 20 161 грн. 29 коп., з яких: 5000 грн. 00 коп. - заборгованість за січень 2018, 5000 грн. 00 коп. - заборгованість за лютий 2018, 5000 грн. 00 коп. - заборгованість за березень 2018, 5000 грн. 00 коп. - заборгованість за квітень 2018, 161 грн. 29 коп. - заборгованість за травень 2018.

За умовами п. 6.3. Ліцензійного договору у випадку прострочення в перерахуванні платежу, визначеного у п. 8.2 даного Договору, ліцензіар, з моменту настання дати платежу, нараховує пеню за прострочення платежу у розмірі 0,2% від суми місячної плати за кожен день такого прострочення, а також відшкодувати інфляційні втрати (ст.. 625 Цивільного кодексу України).

За розрахунком позивача, нарахована ним на підставі п. 6.3 Ліцензійного договору сума пені із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час нарахування пені, становить 1 465 грн. 67 коп. за період з 06.02.2018 по 08.06.2018.

На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та вимагає стягнути з відповідача 3% річних в сумі 129 грн. 90 коп. за період з 06.02.2018 по 08.06.2018 та інфляційні втрати у розмірі 318 грн. 03 коп. за вказаний період.

Доказів оплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду справи сторонами не надано.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором комерційної концесії.

Відповідно до ст. 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.

За приписами ст. 1116 Цивільного кодексу України предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до норм ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виконання умов Договору франчайзингу та Ліцензійного договору сторонами підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та доказами часткової сплати відповідачем платежів до грудня 2017.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, з урахуванням дати припинення дії Договору франчайзингу, у зв'язку із односторонньою відмовою позивача, яка погоджена відповідачем, заборгованість останнього зі сплати платежів за Договором становить 20161 грн. 29 грн. за період з 01.01.208 по 05.05.2018. Оскільки за умовами Ліцензійного договору строк оплати вказаної заборгованості є таким, що настав, господарський суд вважає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За загальним правилом, встановленим ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст.. 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку пені та 3% річних порушень чинного законодавства та умов Договору франчайзингу, Ліцензійного договору судом не встановлено.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат у сумі 318 грн. 03 коп. господарський суд зазначає наступне.

За змістом ч. 3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, виконаного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, а саме: до періодів нарахування включені місяці, в яких мав бути здійснений розрахунок, а також місяці, в яких існувала заборгованість не повний місяць.

Таким чином, за розрахунком господарського суду до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 135 грн. 44 коп. У решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої, визначені договором, майново-господарські зобов'язання перед позивачем зі сплати платежів за використання Торгової марки, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги про примусове стягнення з відповідача 20 161 грн. 29 коп. основного боргу, 135 грн. 44 коп. інфляційних втрат, 129 грн. 90 коп. 3% річних та 1 465 грн. 67 коп. пені є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню. У решті позову слід відмовити.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 81, 86, 91, 129, 165, 233, 238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМ-Інвест" (49005, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 41012337) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тестов" (61002, м. Харків, пров. Рогатинський, буд. 4Б; 61057, м. Харків, пров. Театральний, буд. 11/13, к. 225, код ЄДРПОУ 39057997) 20 161 грн. 29 коп. (двадцять тисяч сто шістдесят одну грн.. 29 коп.) основного боргу, 135 грн. 44 коп. (сто тридцять п'ять грн. 44 коп.) інфляційних втрат, 129 грн. 90 коп. (сто двадцять дев'ять грн.. 90 коп.) 3% річних, 1 465 грн. 67 коп. (одну тисячу чотириста шістдесят п'ять грн.. 67 коп.) пені, 1 747 коп. 43 коп. (одну тисячу сімсот сорок сім грн. 43 коп.) витрат по сплаті судового збору.

У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Суддя І.А. Рудь

Повне рішення складено 21.08.2018