Рішення

від 08.08.2018 по справі 908/1210/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/69/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2018 Справа № 908/1210/18

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича розглянувши

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Елєон» , юридична адреса: 69037, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 20А; фактична адреса: 69001, м. Запоріжжя, вул. Ужгородська, 3

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» , 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14

про стягнення коштів

при секретарі судового засідання Осоцькому Д.І.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.08.2018;

від відповідача - ОСОБА_3, довіреність №7 від 01.01.2018.

Суть спору:

25.06.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Елєон» , м. Запоріжжя до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» , м. Запоріжжя про стягнення коштів суми боргу за договором про закупівлю товарів № 420617 від 13.06.2017 у розмірі 122 004,67 грн., з яких, 101 178,00 грн. основна заборгованість, пеня в розмірі 15 038,46 грн., 3% річних в розмірі 1 368,39 грн., інфляційні витрати в розмірі 4 419,82 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2018, справу № 908/1210/18 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 27.06.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1112/18, присвоєно справі номер провадження 15/69/18. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 24.07.2018 о/об 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 24.07.2018 з метою надання можливості сторонам подати суду докази на підтвердження своїх вимог і заперечень, заявити відповідні заяви та клопотання, з метою всебічного, повного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи в їх сукупності Відкласти розгляд справи у порядку спрощеного провадження на 08.08.2018.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме, програмно - апаратного комплексу «Оберіг» .

Представник позивача в судовому засіданні 08.08.2018 підтримав заявлені позовні вимог з підстав, що викладені в позові. Підставою для звернення з позовом до суду позивачем зазначалося неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю товарів №420617 від 13.06.2017 в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого заборгованість за поставлений товар склала 101 178,00 грн. Приймаючи до уваги наявність порушення виконання зобов'язань за договором, позивач нарахував і просить стягнути штрафні санкцій у розмірі 20 826,67 грн., які складаються з: 15 038,46 грн. пені, 1 368,39 грн. 3% річних та 4 419,82 грн. інфляційні витрати. Позов заявлено на підставі ст. ст. 526, 546, 550, 610, 612 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 230 ГК України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання", ст. ст. 4, 7-15, 19-20, 24, 27, 33, 161-164 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача підтримав заперечення, що викладені у відзиві № 503-юр від 19.07.2018., відповідно до якого посилався на критичне фінансове становище на підприємстві. До початку судового засідання через канцелярію суду надав доповнення до відзиву №638-юр від 07.08.2018 в якому просить суд позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 15 038,46 грн. залишити без задоволення, оскільки умовами договору №420617 від 13.06.2017 не встановлена відповідальність покупця за порушення виконання строків оплати отриманого товару. Тобто на думку відповідача дана вимога є необґрунтованою та протиправною. Також відповідач просив суд у випадку задоволення позовних вимог розстрочити виконання рішення суду на 12 календарних місяців, зі сплатою сум щомісячно рівними частинами.

Представник позивача проти розстрочення виконання судового рішення заперечив.

В судому засіданні 08.08.2018 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено 20 серпня 2018 року.

Заслухавши доводи представників сторін та дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (відповідач у справі, покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Елєон" (позивач у справі, продавець) 13.06.2017 уклали договір про закупівлю товарів (надалі - договір).

Пунктом 1.1 договору встановлено, що постачальник зобов'язується передати у встановлений строк у власність покупця товар, в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними в специфікації до договору (додаток №1), і є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийн6яти цей товар та оплатити його.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна цього договору становить всього без ПДВ 456 746,40 грн., ПДВ 20% 91 349,28 грн., всього з ПДВ 548 095,68 грн.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки за товар здійснюються покупцем шляхом поетапної оплати: попередня оплата (у разі фінансової спроможності покупця) в розмірі до 50% вартості кожної замовленої партії товару. що здійснюється на підставі рахунку-фактури.

За умови реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату її підписання, та умов цього договору. покупець здійснює остаточний розрахунок за замовлену партію товару протягом 180календарних днів після підписання сторонами Акту приймання-передачі товару (видаткової накладної).

Відповідно до п. 5.1-5.2 договору товар має бути поставлений у червні - грудні 2017. Поставка здійснюється за замовленням покупця виключно на підставі письмової заявки, підписаної уповноваженим представником покупця та скріпленої печаткою покупця. З обов'язковим зазначенням найменування замовленого товару, його кількості та вартості.

Відповідно до п. 5.3 договору постачальник зобов'язаний поставити заявлену партію товару протягом 20 календарних днів з моменту подання письмової заявки покупця.

Пунктом 6.1 договору сторонами узгоджено, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Згідно з п. 10.1 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх грошових зобов'язань.

У відповідності до умов договору сторонами узгоджена та підписана Специфікація (додаток № 1) до договору, відповідно до якої постачальник зобов'язаний поставити замовнику товар на загальну суму 548 095,68 грн.

Сторони не надали доказів розірвання або припинення дії договору, отже його умови є чинними на момент розгляду даного спору судом.

Приймаючи до уваги положення п. 5.1 договору покупець спрямував на адресу позивача листи-заявки з переліком необхідного товару та його вартість. Також просив постачальник направити на його адресу рахунки-фактури для попередньої оплати.

Із матеріалів справи вбачається, що постачальник згідно видаткових накладних № 069 та №070 від 05.07.2017, здійснив поставку товару замовнику на загальну суму 265 953,60 грн.

Про факт отримання відповідачем товару на загальну суму 265 953,60 грн. свідчать підписи представника замовника на видаткових накладних та довіреності № 127 від 05.07.2017 на ім'я ОСОБА_4

Відповідач доказів невідповідності товару умовам договору по кількості, якості тощо суду не надав, факт отримання товару на загальну суму 265 953,60 грн. не спростував.

Як зазначив позивач замовником було внесено попередню оплату в розмірі 132 976,80 грн.

Відповідач зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару здійснив частково в розмірі 31 798,80 грн., чим порушив умови договору. У зв'язку з чим, сума боргу на поставлений товар склала 101 178,00 грн.

У зв'язку з неповною сплатою відповідачем вартості отриманого товару, позивач, з метою досудового врегулювання спору, спрямував на адресу відповідача лист-претензію №2018-050 від 03.05.2018 з проханням повідомити про строк розрахунку за договором.

Лист-претензія залишені відповідачем без відповіді, остаточний розрахунок за отриманий товар відповідачем не здійснений.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором, наявність заборгованості, стало підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару № 420617 від 13.06.2017 у розмірі 101 178,00 грн. законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Правовідносини врегульовані договором про закупівлю товару № 420617 від 13.06.2017, який за змістом закріплених у ньому прав та обов'язків сторін є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ст. 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

При цьому, підписання покупцем (відповідачем) видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалося судом, сторона в п. 4.1 договору узгоджено, що остаточна оплата здійснюється замовником протягом 180 календарних днів з дня підписання сторонами Акту приймання-передачі товару (видаткової накладної).

Матеріали справи не містять жодних зауважень чи претензій від відповідача щодо факту поставки, кількості, асортименту, якості, строків поставки товару або відсутності чи не повної передачі товаросупровідних документів. Видаткові накладні підписані уповноваженим представником відповідача без зауважень.

Таким чином, суд дійшов висновку про належне виконання позивачем умов п. 5.3 договору, та про те, що товар разом із супровідними документами був прийнятий уповноваженим представником відповідача на підставі виписаної довіреності № 127 від 05.07.2017 без зауважень.

Відповідач не надав доказів повної оплати отриманого товарору в рамках договору про закупівлю товару № 420617 від 13.06.2017.

За таких обставин суд визнав законними та обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 101 178,00 грн.

За порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, позивач просив стягнути суму пені в розмірі 15 038,46 грн. за період прострочення з 06.01.2018 по 19.06.2018.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкції повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" передбачається, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, ст. 1.

Тобто, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

Аналіз умов договору та діючого законодавства свідчить про неузгодження сторонами договору ні розміру пені, ні бази її нарахування, внаслідок чого, суд відмовляє у задоволені вимоги щодо стягнення пені.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1368,39 грн. за період з 06.01.2018 по 19.06.2018 та 4419,82 грн. інфляційних втрат за період з січня 2018 по червень 2018.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаним вірно, а вимоги про стягнення з відповідача 1368,39 грн. 3% річних за період прострочення з 06.01.2018 по 19.06.2018, такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за вказаний позивачем період з січня 2018 по червень 2018, суд зазначає про неправильність та невідповідність наданого суду розрахунку нормам чинного законодавства виходячи з наступного:

Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005.

В пунктах 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Між тим, як свідчать матеріали справи позивач розрахунок інфляційних втрат здійснив без урахування вищенаведених вимог законодавства, оскільки інфляція розраховувалась позивачем з урахуванням неповного місяця прострочення заборгованості, що є невірним, оскільки найменший період розрахунку інфляції становить місяць.

Перерахувавши заявлену до стягнення суму інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, а саме - в розмірі 2859,27 грн. за період з лютого 2018 по червень 2018, в частині стягнення 1560,55 грн. інфляційних втрат суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Доказів оплати наявної заборгованості та компенсаційних санкцій відповідач суду не надав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розглянувши клопотання ПАТ "Запоріжжяобленерго", проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Положенням ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, зокрема, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. ч. 4, 5 ст. 331 ГПК України).

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена судом за правилами ст. 86 ГПК України.

Проаналізувавши доводи відповідача викладені у відзиві щодо розстрочення виконання судового рішення по справі та надані в обґрунтування вказаного клопотання докази, з'ясувавши правову позицію позивача щодо вказаного клопотання (заперечив повністю), а також враховуючи ті аргументи, які викладені судом вище щодо відмови у задоволенні клопотання про зменшення суми пені щодо ненадання належних доказів критичного (скрутного) фінансового становища станом на момент прийняття рішення, суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявність у нього виняткового випадку, тобто, обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, як підстави для розстрочення виконання судового рішення по цій справі.

При цьому, судом враховано, що позивач і відповідач є суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. А тому, довготривале невиконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару за договором може мати негативний вплив на діяльність підприємства позивача.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Разом з тим, відповідач не обґрунтував, яким чином він планує здійснювати щомісячні платежі у випадку розстрочення суми боргу за судовим рішенням у даній справі рівними частинами на 12 місяців, з огляду на те, що його рахунки арештовані та, як вказує сам відповідач, він не може впливати, ані на перерахування коштів та їх обсяг, ані на встановлення алгоритму, що фактично залежить від прийнятих рішень НКРЕКП.

З підстав викладених вище, суд не вбачає підстав для надання відповідачу розстрочки виконання рішення у даній справі.

Суд вважає за необхідне роз'яснити відповідачу, що він не позбавлений права при наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, звернутися до господарського суду з заявою про відстрочення або розстрочення рішення на стадії виконання із наданням належних доказів у підтвердження відповідної заяви (клопотання), в порядку ст. 331 ГПК України.

На підставі п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (вул. Сталеварів буд. 14, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код 00130926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Елеон (вул. Рекордна 20 А, м. Запоріжжя 69037, ідентифікаційний код 32755891) суму основного боргу за доювором про закупівлю товарів № 420617 від 13.03.2017 в розмірі 101 178,00 грн. (сто одна тисяча сто сімдесят вісім гривень 00 коп.), суму інфляційних втрат в розмірі 2859,27 грн. (дві тисячі вісімсот п'ятдесят девлять гривень 27 коп.), суму 3% річних в розмірі 1368,39 грн. (одна тисяча триста шістдесят вісім гривень 39 коп.), суму судового збору в розмірі 1581,08 грн. (одна тисяча п'ятсот вісімдесят одна гривня 08 коп.). Видати наказ.

У задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 15 038.46 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 1560,55 грн. відмовити.

Відмовити у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду у справі № 908/1210/18 на 12 календарних місяців, зі сплатою сум щомісячно рівними частинами.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України 20 серпня 2018 року.

Суддя І. С. Горохов