Рішення

від 14.08.2018 по справі 911/1014/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.08.2018Справа № 911/1014/18

Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №911/1014/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми Грибний край доТовариства з обмеженою відповідальністю Політор ЛТД простягнення 68 000,00 грн.

Представники учасників справи:

від позивача - Каденко А.С.;

від відповідача - Щербина В.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Грибний край (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Політор ЛТД (далі - відповідач) про стягнення 68 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем в рахунок майбутньої поставки товару, платіжним дорученням №16 від 06.06.2017 перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 73500,00 грн. Проте, відповідач станом на 12.06.2017 поставку обумовленого сторонами товару не здійснив, сплачених позивачем грошових коштів в повному обсязі не повернув, внаслідок чого позивач звернувся до суду з вимогою про повернення безпідставно набутого майна (коштів) на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.05.2018 вказану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно автоматизованого розподілу справ між суддями 12.06.2018 матеріали позовної заяви №911/1014/18 передані на розгляд судді Васильченко Т.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 відкрито провадження у справі №911/1014/18 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи по суті призначено на 10.07.2018.

В судовому засіданні 10.07.2018, суд, у відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, постановив відкласти розгляд справи на 07.08.2018.

В судовому засіданні 07.08.2018 суд, у відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, відклав розгляд справи по суті на 14.08.2018.

В судовому засіданні 14.08.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.08.2018 пояснив, що Товариство з обмеженою відповідальністю Політор ЛТД виконало замовлення по виготовленню кольорових ящиків 600*400*200 мм для грибів в повному обсязі, на умовах самовивезення, разом з тим позивач звернувся до відповідача з проханням не відвантажувати ящики, у зв'язку із ануляцією його замовлення та повернути грошові кошти. Проте, для повернення коштів позивачу, відповідачу необхідно реалізувати виготовлені для нього ящики і замовник (позивач) був згодний з даною умовою.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 14.08.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ ВКФ Грибний край (покупець) та ТОВ Політор ЛТД (постачальник) була досягнута усна домовленість, згідно з якою позивач зобов'язався оплати товар, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався його поставити.

Відповідно до виставленого відповідачем рахунку - фактури №ЛТД0000085 від 10.04.2017 на суму 73500,00 грн. (разом з ПДВ 12250,00 грн.) на оплату товару: ящик 600*400*200 мм кольоровий, позивачем було перераховано на користь відповідача 73500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №16 від 06.06.2017.

12.06.2017, оскільки замовлений і оплачений товар не був поставлений, ТОВ ВКФ Грибний край звернулась до ТОВ Політор ЛТД з листом №112, в якому просило у зв'язку із ануляцією замовлення повернути сплачені грошові кошти у розмірі 73500,00 грн.

07.08.2017 та 01.11.2017 ТОВ Політор ЛТД на підставі вказаного листа здійснило часткове повернення коштів у розмірі 5 500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку позивача.

Решта коштів у розмірі 68 000,00 грн. ТОВ Політор ЛТД повернута не була, у зв'язку із чим 04.04.2018 та 26.04.2018 ТОВ ВКФ Грибний край , з метою досудового врегулювання спору, зверталася до ТОВ Політор ЛТД з претензіями №03.04/18 від 03.04.2018 та №24.04/18 від 24.04.2018 про повернення у строк до 13.05.2018 грошових коштів у розмірі 68 000,00 грн. Направлення вказаних претензій на адресу відповідача підтверджується описами вкладення у цінний лист від 04.04.2018 та від 26.04.2018, а також фіскальними чеками відділення поштового зв'язку №3000357385 від 04.04.2018 та №3000357466 від 26.04.2018.

Проте, відповідачем вказані претензії залишені без відповіді, повернення грошових коштів позивачу не здійснено.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Статтею 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо направлення рахунку-фактури на оплату товару та його оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків, у зв'язку з чим не приймаються до уваги посилання позивача на безпідставне збагачення на підставі ст. 1212 ЦК України.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 06.06.2017 на підставі рахунку-фактури №ЛТД0000085 від 10.04.2017 позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ Політор ЛТД грошові кошти у розмірі 73500,00 грн., з призначенням платежу: опл. за ящики зг. рах. №ЛТД0000085 від 10.04.2017р. ПДВ 20%=12250,00 , втім поставка оплаченого товару, а саме: ящиків 600*400*200 мм кольорових у кількості 980 шт., відповідачем здійснена не була.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

У даному випадку, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензіями №03.04/18 від 03.04.2018 та №24.04/18 від 24.04.2018, відповідно до яких просив відповідача у строк 13.05.2018 повернути грошові кошти, які були перераховані позивачем на оплату товару згідно рахунку №ЛТД0000085 від 10.04.2017.

Станом на момент розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували повернення ним грошових коштів в повному обсязі, як і не надав доказів наявності будь-яких правових підстав для утримання коштів позивача.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини в сукупності, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 68 000,00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Згідно наданого позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс та які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, останній зазначив такі витрати: судовий збір за вимогу майнового характеру - 1 762,00 грн.; судовий збір за забезпечення позову - 800,00 грн.; витрати на послуги пошти - 40,00 грн. (з яких: 20,00 грн. - відправлення позовної заяви з додатками відповідачу; 20,00 грн. - відправлення позовної заяви з додатками на адресу суду) та 2000 грн. витрат на правничу допомогу (з яких 1200 грн. за підготовку і складення позовної заяви та 800 грн. за складення заяви про забезпечення позову).

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи до суду не подав.

Відповідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем згідно платіжного доручення №212 від 07.05.2018 судовий збір у розмірі 1762,00 грн. повністю покладається на відповідача.

При цьому, витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову покладаються на позивача, у зв'язку з тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 відмовлено в задоволення заяви позивача про забезпечення позову з підстав її необґрунтованості.

Щодо підстав для покладення на відповідача інших витрат, вказаних позивачем у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, суд відзначає таке.

Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Стосовно витрат позивача на послуги пошти у сумі 40,00 грн., то наявними в матеріалах справи доказами підтверджується здійснення позивачем, пов'язаних з розглядом даної справи, витрат на пересилання поштової кореспонденції відповідачу та суду лише на суму 32,40 грн.

Відтак, враховуючи приписи частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, здійснені позивачем та підтверджені матеріалами справи витрати на пересилання поштової кореспонденції в сумі 32,40 грн. покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №372/1010/16-ц.

Позивач у підтвердження вказаних судових витрат додав до позовної заяви договір від 02.05.2018 про надання правничої допомоги адвокатом Говорун М.П., пунктом 3.1 якого визначено, що його предметом є надання адвокатом позивачу оплатної юридичної допомоги - вартістю 2000 грн. (1200+800), у підготовці і складенні позовної заяви про стягнення з відповідача коштів для подання до господарського суду та заяви про забезпечення позову. Також на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України позивачем долучено до матеріалів справи свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 06.10.2017; детальний опис робіт; акт приймання - передачі наданих послуг та платіжне доручення №214 від 10.05.2018 про оплату послуг адвоката.

З огляду на викладене, враховуючи задоволення позовних вимог, ціну позову і відсутність заяви відповідача про зменшення цих витрат, суд прийшов до висновку, що витрати на правову допомогу, згідно з приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в сумі 1 200,00 грн.

В той же час, витрати на правову допомогу з підготовки тексту заяви про забезпечення позову у розмірі 800,00 грн., залишається за ТОВ ВКФ Грибний край , з огляду на відмову суду в її задоволенні.

Таким чином, судові витрати в загальній сумі 2994,40 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а інша частина судових витрат покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми Грибний край до Товариства з обмеженою відповідальністю Політор ЛТД про стягнення 68000,00 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Політор ЛТД (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31; ідентифікаційний код 39601442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми Грибний край (08627, Київська область, Васильківський район, с. Діброва, вул. Центральна, 46; ідентифікаційний код 39185591) грошові кошти у розмірі 68 000 (шістдесят вісім тисяч) грн. 00 коп. та судові витрати у розмірі 2 994 (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 40 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 21.08.2018.

Суддя Т.В. Васильченко