Постанова

від 09.08.2018 по справі п/811/1328/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 серпня 2018 рокусправа № П/811/1328/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя:                    Дурасова Ю.В.

           судді:                     Лукманова О.М., Божко Л.А.,

за участю секретаря судового засідання:          Сонник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградської області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 (суддя Л.І. Хилько, дата складання повного тексту 23.05.2018)

у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Н.В.Плюс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Н.В.Плюс", звернулось з позовом до Головного управління ДФС у Кіровоградської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.07.2017 р. №0000331402, №0000311402 та №000321402.

Позов обґрунтовано тим, що вказані рішення порушують його права, суперечить діючому законодавству, прийняті на основі необґрунтованих висновків податкового органу.

Позивач вважає, що висновки Акта перевірки є необґрунтованими і незаконними, та такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях, що в свою чергу, не підтверджені належними документами.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.07.2017р.:

- №0000331402, яким зменшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) для цілей розділу V Податкового кодексу України на суму 466 626грн. та зменшено суму податкового кредиту з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 449 225грн.

- №0000311402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 150 690грн. за основним платежем та за штрафними санкціями 36 673грн.

- №0000321402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 135 155грн. за основним платежем та за штрафними санкціями 33 789грн.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що в судовому засіданні підтверджено, що господарські операції позивача у спірний період по зазначеним податковим органом контрагентам, мали реальний характер, оскільки документи, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит, відповідають критеріям первинного документу, а відтак – дії позивача щодо формування податкового кредиту та витрат є правомірними; подані позивачем банківські документи, за якими здійснювалася оплата придбаного товару, є достовірними доказами виконання контрагентами позивача зобов'язань, обумовлених договором поставки.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням ДФС у Кіровоградській області подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ “Аклівіон”, ТОВ "Агро Корпорейшн"Ю ТОВ "Альтар" та ТОВ "Реалагро-центр".

В судове засідання представники сторін не з'явилися, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином. В силу ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлень виданих Головним управлінням ДФС у Кіровоградській області від 20.06.2017 року №896, 897 та відповідно до наказу ГУ ДФС у Кіровоградській області №670 від 19.06.2017 року, у період з 20 по 26 червня 2017 року посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства “Н.В. Плюс” з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ “Аклівіон” за грудень 2016 року, що відображені в податкових деклараціях з ПДВ за грудень 2016 року; ТОВ "Агро Корпорейшн" за грудень 2016 року, що відображено в податковій декларації з ПДВ за грудень 2016 року; ТОВ "Альтар" за лютий 2017 року, що відображено в податковій декларації з ПДВ за лютий 2017 року; ТОВ "Реалагро-центр" за травень, липень, серпень, грудень 2016 року, що відображено в податкових деклараціях з ПДВ за травень, липень, серпень, грудень 2016 року та з питань правильності нарахування податку на прибуток при відображенні обсягів зазначених взаємовідносин в декларації з податку на прибуток за 2016 рік за результатами якої складено акт від 04.07.2017 року №244/11-28-14-02/36415883 (т.1, а.с.14-70).

В акті перевірки від 04.07.2017 року №244/11-28-14-02/36415883 зафіксовані порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі на 135155 грн. за 2016 рік.;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 150 690,00 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 та п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством завищено податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 466 626 грн.;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 449 225 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 18.07.2017 року:

- №0000331402, яким позивачу зменшено суму податкового зобов'язання на 466 626,00 грн. та зменшено суму податкового кредиту на 449 225,00 грн. з податку на додану вартість (т.1, а.с.11).

- №0000311402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 188 363 грн., в тому числі за основним платежем – 150 690 грн. та 37 673 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с.12);

- №0000321402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 168 944 грн., в тому числі 135 155 грн. на основним платежем та 33 789 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с.13).

На підставі висновків акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України, Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996-XIV, норми Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Так, згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, зазначеним пунктом надано визначення господарської діяльності особи.

Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 ПК України).

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

При цьому, підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг ("а" п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит в силу приписів п. 198.3 ст. 198 ПК України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 200 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 200 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.3 ст. 200 ПК України).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи з аналізу наведених норм в їх сукупності суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це:

- відсутність зв'язку з господарською діяльністю,

- фіктивність операцій (відсутність поставок),

- відсутність податкової правосуб'єктності,

- відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

При цьому, пунктом 2 ст. 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. встановлено: бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Пунктами 3, 4, 5, 6 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. передбачено, "Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів оброблення інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

З аналізу зазначених норм можна дійти висновку, що бухгалтерський облік ведеться для цілей оподаткування платників податків.

Так, в силу приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому, платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 ПК України).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначено в "Положенні (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19.01.2000 за №27/4248 (далі Положення №318).

Згідно п. 4 Положення №318 об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (п. 6 Положення №318).

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996-XIV) визначено, що господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Поряд з цим, згідно абзацу другого п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Слід зазначити, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, суд першої інстанції правильно звернув увагу на постанови Верховного Суду України від 03.11.2015 у справі №21-4471а15 та від 26.01.2016 у справі №21-4781а15, згідно яких висловлена правова позиція, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, у цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Отже, необхідною умовою для правомірності формування податкового кредиту та валових витрат, є фактичне здійснення господарської операції платником податків.

У свою чергу, фактичне здійснення господарської операції платником податків посвідчується, зокрема, належно оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Досліджуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які в цілому свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентами – ТОВ "Альтар" та ТОВ "Аклівіон", а також, відсутність факту отриманні доходу від продажу товару придбаного у ТОВ "Реалагро-центр".

При цьому суд першої інстанції дослідив правомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат по господарських операціях з ТОВ "Альтар", ТОВ "Аклівіон" та ТОВ "Реалагро-центр" у розрізі фактичного здійснення відповідних господарських операцій та з'ясував такі обставини.

10 лютого 2017 року між ПП “Н.В. плюс” (Покупець) та ТОВ "Альтар" (Постачальник) укладено Договір поставки №10/02/17, предметом якого є обов'язок постачальника передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари за цінами та в строки, визначеними в договорі (т.1, а.с.85-87).

Відповідно до долучених до матеріалів справи видаткових накладних ТОВ "Альтар" передало у власність ПП “Н.В. плюс” висівки пшеничні, макуху соняшникову та шрот соняшниковий (т.1, а.с.88-94).

Оплата придбаного товару підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень (т.2, а.с.96-99).

В акті перевірки зазначено, що в ході проведення перевірки позивачем надано для дослідження податкові накладні за лютий 2017 року (т.1, а.с.35), щодо їх невідповідності чи нереєстрації в акті перевірки не вказано.

Отже, позивачем до податкового кредиту та податкових зобов'язань в лютому 2017 року віднесено відповідні суми за податковими накладними, що були надані на перевірку.

В подальшому придбаний у ТОВ "Альтар" товар реалізований позивачем іншим контрагентам, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями договорів поставки від 01.12.2016 року №2/ШТ та від 20.01.2017 року №200117/ШТ, а також видаткових накладних (т.1, а.с.95-108).

10 грудня 2016 року між ПП “Н.В. плюс” (Покупець) та ТОВ "Аклівіон" (Постачальник) укладено Договір поставки №10/12/16, предметом якого є обов'язок постачальника передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари за цінами та в строки, визначеними в договорі (т.1, а.с.109-111).

Відповідно до долучених до матеріалів справи видаткових накладних ТОВ "Аклівіон" передало у власність ПП “Н.В. плюс” соняшник (т.1, а.с.112-115).

Оплата придбаного товару підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень (т.2, а.с.5, 100-101).

В акті перевірки зазначено, що в ході проведення перевірки позивачем надано для дослідження податкові накладні за грудень 2016 року (т.1, а.с.51), щодо їх невідповідності чи нереєстрації в акті перевірки не вказано.

Отже, позивачем до податкового кредиту та податкових зобов'язань в грудні 2016 року віднесено відповідні суми за податковими накладними, що були надані на перевірку.

В подальшому придбаний у ТОВ "Аклівіон" товар реалізований позивачем іншому контрагенту – ТОВ "Градець Україна", що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями договору поставки від 01.12.2016 року №0112-2016, специфікацій та видаткових накладних, платіжного доручення (т.1, а.с.116-129; т.2, а.с.3).

Також, матеріалами справи підтверджено, що 25 травня 2016 року та 02 серпня 2016 року між ПП “Н.В. плюс” (Покупець) та ТОВ "Реалагро-центр" (Постачальник) укладено Договори поставки №25/05 та №02/08, предметом якого є обов'язок постачальника передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари за цінами та в строки, визначеними в договорі (т.1, а.с.71-73, 76-78).

Матеріали справи містять видаткові накладні ТОВ "Реалагро-центр", якими підтверджується передання у власність ПП “Н.В. плюс” канцелярських товарів (т.1, а.с.74-75, 79-84).

Оплата придбаного товару підтверджується долученими платіжними дорученнями (т.2, а.с.89-95).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в акті перевірки зазначено, що в ході проведення перевірки позивачем надано для дослідження податкові накладні за лютий 2017 року (т.1, а.с.23), щодо їх невідповідності чи нереєстрації в акті перевірки не вказано.

Придбані канцтовари оприбутковані позивачем, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 281 (т.2, а.с.102-103).

Згідно договору реалізації №1587 від 01.12.2016 року укладеного між ПП "Н.В. плюс" (Продавець) та ПП "Найд Плюс" (Покупець), продавець надає товар під реалізацію покупцю, а покупець приймає товар під реалізацію через власну торгівельну мережу (т.2, а.с.85-86).

На підтвердження виконання вказаного договору матеріали справи містять копію видаткової накладної (т.2, а.с.87).

Щодо вищенаведених взаємовідносин ПП “Н.В. плюс” з контрагентами в акті перевірки зазначено, що до перевірки не надано документи щодо перевезення (ТТН) та підтверджуючих документів на зберігання товару, що доводить нереальність господарських операцій.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що на підтвердження перевезення товару позивачем матеріали справи містять копію договору про надання транспортних послуг (т.2, а.с.104-107).

При цьому, зберігання придбаного товару відбувалось в складському приміщенні, що перебуває у користуванні позивача на підставі договору оренди від 25.03.2016 року №25/03/2016 (т.2, а.с.108-112).

Також необхідно зазначити, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, товарна транспортна накладна не є документом, яка надає підстави для формування податкового кредиту, витрат.

Окрім цього, за умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявлених контрагентів порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару (саме така правова позиція висловлена в Постанові ВС/КАС від 06.02.2018 р. у справі № 804/4940/14 , ЄДРСРУ № 72029288).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, відсутність у покупця реєстру товарно-транспортних накладних не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення поставки товару позивачу (правова позиція висловлена в Постанові ВС/КАС від 24.01.2018 р. справа № 806/684/14, ЄДРСРУ № 71829171).

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відсутність в товарно-транспортних накладних інформації про назви марок автомобілів за наявності інших даних, які ідентифікують автомобіль, та за наявності первинних документів (актів виконаних робіт, видаткових накладних та ін.), які повністю підтверджують факт транспортування товарів, не вказує, що позивачем допущено порушення податкового законодавства, а відсутність печатки вантажоодержувачів на деяких екземплярах товарно-транспортних накладних позивача, який виступав у відповідних правовідносинах замовником, нівелює значення таких як первинних документів, є необґрунтованими. Не спростовують самого факту транспортування вантажу та документального підтвердження такої операції й доводи відповідача про те, що в актах виконаних робіт не зазначено товар, що перевозився контрагентами позивача, автомобілі та місце поставки товару, адже, вимога щодо необхідної деталізації змісту та обсягу господарської операції в акті виконаних робіт не передбачена чинним на час виникнення правовідносин законодавством, а відомості, про відсутність яких в актах виконаних робіт вказував податковий орган, містяться в інших наданих позивачем документах, зокрема в товарно-транспортних накладних, видаткових накладних (Постанова ВС/КАС від 17.01.2018 р. справа № 802/537/13-а, ЄДРСРУ № 71692518).

Отже, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Системний аналіз вищезазначених правових норм, дослідження наявних в матеріалах доказів, свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит, відповідають критеріям первинного документу, а відтак – дії позивача щодо формування податкового кредиту та витрат є правомірними; подані позивачем банківські документи, за якими здійснювалася оплата придбаного товару, є достовірними доказами виконання контрагентами позивача зобов'язань, обумовлених договором поставки.

З огляду на приписи положень пп.14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, суд наголошує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямування її на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг. При цьому результати зазначеної діяльності – продукція, роботи чи послуги – мають вартісний характер і цінове вираження.

Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок про правомірність включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту суми по взаємовідносинах з ТОВ "Аклівіон", ТОВ "Альтар" та ТОВ "Реалагро-центр".

Даючи правову оцінку наведеним доказам, суд першої інстанції встановив підтвердження реального характеру господарських операцій позивача з його контрагентами, а відтак – і правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

З акта перевірки вбачається, що відповідачем у ході перевірки встановлено відсутність поставок товарі та укладення угод без мети настання реальних наслідків. У зв'язку з цим, податковим органом визнано угоди поставки нікчемними, в тому числі, укладені з позивачем.

Разом з тим, Податковий кодексу України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбання товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товару (послуг), який у складі вартості придбаного товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов'язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника.

Дана позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах (постанова від 11.12.2007 р., справа № 21-137во06), де ВСУ дійшов висновку про те, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція, також, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (2009 рік, заява № 3991/03) визнано, що платник податку на додану вартість не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не взнав про такі зловживання і не міг про них знати.

На час вчинення господарських операцій між позивачем та контрагентами, останні мали статус юридичних осіб, були зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства України та включені до ЄДРПОУ.

Отже колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи з обставин справи та норм законодавства України, що регулює дані правовідносини, права та інтереси позивача захищені, а права та інтереси відповідача не порушені.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградської області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 р. - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 р. - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили 09.08.2018 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів в порядку та строки передбачені ст. 328, 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 09.08.2018.

В повному обсязі постанова виготовлена 16.08.2018.

Головуючий суддя:                                                                                Ю.В. Дурасова

           Суддя:                                                                                О.М. Лукманова

           Суддя:                                                                                Л.А. Божко