Рішення

від 20.08.2018 по справі 914/1009/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2018р. Справа №914/1009/18

За позовом: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Будексім , м. Новояворівськ Львівської області, до відповідача 1: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Фатра-Ізолфа , м. Київ, до відповідача 2: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ПКБ ОСОБА_2 , с. Жорниська Яворівського району Львівської області, про: визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Суддя Козак І.Б.

при секретарі Гелеш Г.М.

Представники:

від позивача:ОСОБА_3 - представник (довіреність №01/06/18-001 від 01.06.2018р.),

від відповідача 1:Тороній Г.М. - представник (довіреність №5 від 18.07.2018р.).

від відповідача 2:Тороній Г.М. - представник (довіреність №45 від 23.02.2018р.).

На розгляд господарського суду Львівської області подано позовну заяву ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Будексім до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Фатра-Ізолфа та до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ПКБ ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Ухвалою суду від 05.06.2018р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 31.07.2018р. закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 20.08.2018р.

20.08.2018р. відбувається розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 20.08.2018р. представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №2, укладений 30.10.2017р. між ТОВ Фатра-Ізолфа та ТОВ ПКБ ГРУП . Позов обгрунтовує тим, що ТОВ ФатраІзолфа неправомірно, на думку позивача, уклало договір з відповідачем 2, відчуживши у такий спосіб належне відповідачу 1 право вимоги на стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне повернення авансу згідно договору №14/11-01-А від 13.11.14р. Як стверджує позивач, право вимоги на стягнення штрафних санкцій належало відповідачу 1 як майновий актив і оскільки постановою державного виконавця від 04.10.2016р. було накладено арешт на кошти боржника, то перехід права вимоги від відповідача 1 до відповідача 2 є неправомірним. Крім того, оспорюваний договорі є безоплатним, так як не передбачає виплати новим кредитором первісному будь-яких коштів. Зазначені дії відповідача 1 свідчать про пряме і умисне порушення чинного законодавства у сфери проведення виконавчих дій. також зазначені дії містять ознаки складу злочину, передбаченого ст.388, ч.3 ст.191 КК України.

Представник відповідача 1 та відповідача 2 у судовому засіданні 20.08.2018р. проти позову заперечив. Відзив на позов (вх.№27096/18 від 19.07.2018р.) відповідачів 1 та 2 ухвалою суду від 31.07.2018р. залишено без розгляду у зв'язку з порушенням строків на його подачу.

Проте, у судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 пояснила наступне. Постановою державного виконавця від 04.10.2016р. арешт накладено лише на кошти боржника - ТОВ Фатра-Ізолфа , які знаходяться на визначених постановою банківських рахунках. При цьому дана постанова не містить заборони на відчуження іншого майна та активів товариства. Відтак, просить відмовити у задоволенні позову за його безпідставністю. Щодо відображення дебіторської заборгованості по даних бухгалтерського обліку ТОВ ХК УКРБУД-1 , відмовилася надавати будь-які пояснення з цього приводу. Заперечила на твердження представника позивача щодо тлумачення права вимоги , переданого за оспорюваним договором як грошового/майнового активу . Усно повідомив, що жодних кримінальних справи за фактами, про які стверджує представник позивача, нема.

Крім того, на адресу суду надійшла заява (вх.№30794/18 від 17.08.2018р.) директора ТОВ ПКБ ОСОБА_2 щодо підтвердженням ним факту підписання оспорюваного договору №2 від 30.10.2017р. як директором ТОВ Фатра-Ізолфа , а від ТОВ ПКБ ОСОБА_2 - директором ОСОБА_4 Повідомлення про відступлення права вимоги підписував теж директор ТОВ Фатра-Ізолфа ОСОБА_5 Опис вкладення у поштове відправлення на імя ТОВ ХК Укрбуд-1 , датоване 01.12.2017р. теж підписував ОСОБА_5

Розглянувши цю заяву відповідача, заслухавши пояснення сторін, суд залишає її без розгляду на підставі ч.2 ст.207 ГПК України як таку, що без обґрунтування поважності причин пропуску встановленого строку подана після закінчення підготовчого провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, суд встановив таке.

13.11.2014р. між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Фатра-Ізолфа (замовник, відповідач-1) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Холдингова компанія УКРБУД-1 (підрядник) укладено договір №14/11-01-А , відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до робочої документації та договору виконання робіт з асфальтування (1720 м кв. - влаштування фракційного щебеню (8см), просочування бітумом, влаштування нижнього шару асфальту (6см), влаштування верхнього шару асфальту (4см)), у відповідності до будівельних стандартів, норм і правил робіт з використанням своїх матеріалів, засобів або із залученням субпідрядних організацій на об'єкті будівництва замовника. Замовник зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик, робочу документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, своєчасне прийняття та оплатити виконані роботи.

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.07.2016р. у справі №910/7194/16 задоволено частково позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Будексім до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ФАТРА-ІЗОЛФА : стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ФАТРА-ІЗОЛФА (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 59; код ЄДРПОУ 34307072) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Будексім (81053, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 30060949) 407 901 (чотириста сім тисяч дев'ятсот одну) грн. 15 коп. основного боргу, 167 609 (сто шістдесят сім тисяч шістсот дев'ять) грн. 94 коп. інфляційних втрат, 14 986 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) 64 коп. 3% річних, 67 778 (шістдесят сім тисяч сімсот сімдесят вісім) грн. 75 коп. пені, 9 874 (дев'ять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 15 коп. витрат по сплаті судового збору.

22.07.2016р. видано наказ на примусове виконання рішення суду у цій справі.

04.10.2016р. постановою державного виконавця у ВП №52311557 накладено арешт на кошти боржника, що містяться на таких рахунках:

· 26002493491900 у ПАТ УКРСИББАНК , код установи банку 351005;

· 26059000023714 у ПАТ УКРСИББАНК , код установи банку 351005;

· 26050053803566 у Філії Західне головне регіональне управління ПАТ КБ Приватбанк , код установи банку 325321;

· 26005053803566 у Філії Західне головне регіональне управління ПАТ КБ Приватбанк , код установи банку 325321;

· 26009053804691 у Філії Західне головне регіональне управління ПАТ КБ Приватбанк , код установи банку 325321;

· 26001053803126 у Філії Західне головне регіональне управління ПАТ КБ Приватбанк , код установи банку 325321;

· 26001053803162 у Філії Західне головне регіональне управління ПАТ КБ Приватбанк , код установи банку 325321;

та на всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, що належать боржнику ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ФАТРА-ІЗОЛФА у межах суми 735' 465,69 грн. з урахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

30.10.2017р. між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ФАТРА-ІЗОЛФА та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ПКБ ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги №2, відповідно до умов якого первісний кредитор (відповідач 1) відступає, а новий кредитор (відповідач 2) повністю приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 236' 659,58 грн. та 3% річних в сумі 32' 009,22 грн. з товариства з обмеженою відповідальністю Холдингова компанія Укрбуд-1 за несвоєчасне повернення авансу в сумі 516' 501,00 грн., сплаченого первісним кредитором боржнику згідно з договором №14/11-01-А від 13.11.14р. Ціну договору та порядок розрахунків сторони передбачили у р.4 договору. Так, сума відступних прав становить 268' 669,5 грн. Розрахунки за цим договором між сторонами не передбачені.

При вирішенні спору суд керувався такими нормами права.

У відповідності до ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

У відповідності до ст.513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, що не позбавляє сторін права додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 року по справі №922/2668/14.

Положенням ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За вимогами 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціні.

Проаналізувавши та дослідивши умови спірного Договору, суд зазначає, що сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, порядок передачі документації, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст.ст.513, 514, 516, 638 Цивільного кодексу України та ст.ст.180, 181 Господарського кодексу України, він вважається укладеним. Незазначення сторонами оспорюваного договору розрахунків за ним (тобто, безоплатність , як зазначає позивач) не суперечить чинному законодавству.

Щодо аргументу позивача про неможливість укладення такого договору у зв'язку із накладення державним виконавцем арешту на кошти відповідача 1 ТОВ ФАТРА-ІЗОЛФА , суд зазначає таке.

Виконання судового рішення (добровільне чи примусове) - це заключний етап юрисдикційної діяльності. Без належної реалізації цієї стадії юрисдикційної діяльності втрачається сенс попередньої діяльності суду та інших органів, які уповноважені на здійснення захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, територіальних громад та держави.Тобто, виконанням судового рішення завершується процес захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та в порядку, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість рішень суду є також однією з основних засад судочинства в Україні (п.9 ч. 3 ст. 129 Конституції України).

Вищевказане свідчить, що після набрання законної сили відповідним судовим рішенням, воно підлягає обов'язковому виконанню сторонами справи, які, виходячи із суті такого рішення, зазвичай набувають процесуального статусу стягувача та боржника, а у разі відсутності добровільного виконання рішення суду боржником - вчиняються дії щодо його примусового виконання у спосіб та в порядку, що визначені, зокрема, Законом України Про виконавче провадження , зокрема ініціювання в такому разі відкриття виконавчого провадження, тощо.

Крім того, забезпечення належного виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Оскільки рішення суду від 04.07.2016р. набрало законної сили, то на його виконання видано виконавчий документ та відкрито виконавче провадження, винесено постанову про арешт коштів боржника (відповідача 1). Суд звертає увагу позивача на ту обставину, що постановою державного виконавця від 04.10.2016р. накладено арешт саме на кошти ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ФАТРА-ІЗОЛФА . Постанова про арешт майна боржника (в тому числі у майнових прав, яким вважає право вимоги за оспорюваним договором позивач) у матеріалах справи відсутня.

Відповідно до ст.52 ЗУ Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання статей 19-1 та 26-1 Закону України "Про теплопостачання" ( 2633-15 ), статті 15-1Закону України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ), та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки". ( Частину другу статті 52 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 423-VIII від 14.05.2015 ) ( Частина друга статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5178-VI від 06.07.2012 ). Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня з моменту їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. ( Частина четверта статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом N 423-VIII від 14.05.2015 )

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. ( частина п'ята статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом N 423-VIII від 14.05.2015, в редакції закону, чинного на дату винесення постанови)

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника. ( Статтю 52 доповнено частиною восьмою згідно із Законом N 423-VIII від 14.05.2015 ) (в редакції закону станом на дату винесення постанови про арешт коштів боржника).

Відтак, постанова про арешт коштів боржника (відповідача 1) не містить заборон на відчуження чи будь-які обмеження щодо розпорядження майном ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ФАТРА-ІЗОЛФА . У матеріалах справи відсутня постанова про накладення арешту на майно боржника (відповідача 1). Враховуючи наведене, відсутні підстави для визнання договору про відступлення права вимоги №2 від 30.10.2017р. недійсним, оскільки він не суперечить вимогам, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Тому у задоволенні позову суд відмовляє повністю.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 236, 238, 241 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

5. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повний текст складено 22.08.2018р.

Суддя Козак І.Б.