Постанова

від 21.08.2018 по справі 815/6623/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/6623/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В. час і місце ухвалення: не зазначено, м. Одеса Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: ОСОБА_1

суддів: Потапчука В.О. , Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю ІЯТОМ на Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ІЯТОМ до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення - № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 24.11.2017 р., № НОМЕР_3 від 24.11.2017 р., мотивуючи його тим, що момент здійснення спірних поставок позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались. На думку позивача, в акті перевірки суб'єктом владних повноважень також не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій з його контрагентами, що зумовлює необґрунтованість висновку відповідача щодо невідповідності закону вчинених позивачем господарських операцій.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з Рішенням суду першої інстанції, ТОВ ІЯТОМ подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Рішення суду та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи у позові, суд першої інстанції не врахував, що нереальність господарських операцій ТОВ ІЯТОМ сформовані, виходячи з ненадання податкової звітності ТОВ АНІМУС та ТОВ СПЕЦ-БУД-ІНВЕСТ , що в силу приписів статті Конституції України є неприпустимим, тому як юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Учасники справи сповіщались належним чином про час, дату та місце проведення судового засідання, однак своїм правом на участь в розгляді апеляційної скарги не скористались та у судове засідання не з'явилися, тому судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження згідно ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 10.10.2017 № 4961, проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЯТОМ» , код за ЄДРПОУ 30692573 (далі ТОВ «ІЯТОМ» ) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки (додаток 1 до акту перевірки, який є його невід'ємною частиною).

За результатом перевірки складено акт від 10.11.2017 № 682/15-32-14-09/30692573 в якому встановлено порушення: 1) п.п. 14.1.191 п.14.1 ст.14, п.п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996 (зі змінами та доповненнями), п.11 Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 16 втрати» , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19.01.2000 №27/4248 (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 75 060 грн., у тому числі: - за 2015 рік в сумі 75 060 грн.; 2) п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186 , п. 187.1 ст.187, п.п.192.1.1 п. 192.1, п. 194.1 194, п.198.1, п.198.3, ст.198 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, ст.1, п.2. ст.3, ст.4, п.6 ст.8, п.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , п.2.1, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства сів України від 24 травня 1995 року №88, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 193 477 у тому числі по періодах: - за березень 2015р. в сумі 86 420 грн.; - за квітень 2015р. в сумі 39 984 грн.: за травень 2015р. в сумі 18 200 грн.; - за червень 2015р. в сумі 33 912 грн.; - за липень 2015 в сумі 10 194 грн.; - за серпень 2015р. в сумі 2593 грн.; - за лютий 2016р. в сумі 1 577 грн.; - за липень 2016р. в сумі 239 грн.; - за вересень 2016р. в сумі 358 грн.; 3) вимоги п. 2.6 гл. 2 Положення «Про ведення касових операцій в національної валюті в Україні» , затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637, в результаті чого готівкові кошти не оприбутковані у КОРО у повній сумі їх фактичних надходжень - 6023,00 грн.

За наслідками встановлених порушень винесені податкові повідомлення - рішення: 1) № НОМЕР_1 від 23.11.2017 р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій на суму 30 115, 00 грн.; 2) № НОМЕР_2 від 24.11.2017 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на суму 75 060, 00 грн.; 3) № НОМЕР_3 від 24.11.2017 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на суму 241 846, 25 грн., з 193 477, 00 грн. за основним платежем та 48 369, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи ТОВ ІЯТОМ є необґрунтованими та погодився з відповідачем щодо не оприбуткування готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на загальну суму 6023,00 грн., а також погодився із відповідачем щодо порушення ТОВ ІЯТОМ п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186 , п. 187.1ст.187, п.п.192.1.1 п. 192.1, п.194.1 194, п.198.1, п.198.3, ст.198 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України при віднесені до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з вартості товарів, оформлених від ТОВ АНІМУС та ТОВ СПЕЦ-БУД-ІНВЕСТ , вважаючи доводи позивача такими, що не підтверджені первинними документами та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Одеський апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стосовно порушень, на підставі яких були винесені податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 24.11.2017 р. та № НОМЕР_3 від 24.11.2017 р. слід зазначити:

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України.

Згідно п.п. 20.1.4 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України).

Відповідно до п.61.1 ст. 61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль це система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно вимог пп.62.1.3 п.62.1 ст. 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно п.п.77.1, 77.2 ст. 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік. Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Платники податків - юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154, та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45, 49, 50, 51, 57 цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Відповідно до пункту 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно зі ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до етапі 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати - ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ АНІМУС був укладений договір поставки № 3 від 31.03.2015 року відповідно до п.1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов'язується, передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (далі - Товар ), загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, термін поставки, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у видаткових накладних (т.1, а.с.137-139). На підтвердження здійснення операції позивачем надано видаткову накладну № РН-00019 від 06.03.2015 року (т.1, а.с.140). Виписку з банку щодо оплати за товар (т.1, а.с.141). Податкову накладну від 31.03.2015 року № 152. А також, укладений договір поставки № 8 від 01.04.2015 року відповідно до п.1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов'язується, передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (далі - Товар ), загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, термін поставки, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у видаткових накладних (т.1, а.с.146-147). На підтвердження здійснення операції позивачем надано видаткову накладну № РН-0408/03 від 08.04.2015 року (т.1, а.с.148). Виписку з банку щодо оплати за товар (т.1, а.с.149). Податкову накладну від 08.04.2015 року № 56.

Також, між позивачем та ТОВ СПЕЦ-БУД-ІНВЕСТ був укладений договір поставки № 2804 від 28.04.2015 року відповідно до п.1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов'язується, передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (далі - Товар ), загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, термін поставки, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у видаткових накладних (т.1, а.с.161-163). На підтвердження здійснення операції позивачем надано видаткову накладну № РН-0428 від 28.04.2015 року (т.1, а.с.166). Виписку з банку щодо оплати за товар (т.1, а.с.173). Податкову накладну від 28.04.2015 року № 6.

У подальшому, після оприбуткування вказані товари придбані за вищевказаними договорами на підставі видаткових накладних та довіреностей були реалізовані.

Тобто, апелянт наголошує на тому, що виконав всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають підприємству правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту, первинні документи в повній мірі підтверджують реальність вчинюваних господарських відносин.

Однак, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо порушення ТОВ «ІЯТОМ» п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186 , п. 187.1 ст.187, п.п.192.1.1 п. 192.1, п.194.1 194, п.198.1, п.198.3, ст.198 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України при віднесені до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість з вартості товарів, оформлених від ТОВ «АНІМУС» та ТОВ «СПЕЦ-БУД-ІНВЕСТ» , вважаючи доводи апелянта такими, що не підтверджені первинними документами виходячи з наступного.

Договір поставки № 3, який був укладений в м. Київ між ТОВ «АНІМУС» та ТОВ «ІЯТОМ» , підписаний 31.03.2015р., а видаткова накладна № РН-00019 про отримання товарів підписана 06.03.2015р., тобто на 26 днів раніше укладеного договору, що викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності вказаних документів приписам закону.

Крім того, видаткова накладна № РН-00019 від 06.03.2015 р. містить в собі: «Отримав(ла) ОСОБА_2 за дов. № 29 від 31.03.2015 року» , що також свідчить про невідповідність документів вимогам закону. Також, вказана видаткова накладна містить посилання на рахунок-фактуру № 19 від 31.03.2015 р.

Крім того, договір поставки № 3 підписаний від ТОВ «АНІМУС» директором О.В. Ігнатовим , при цьому, відповідно до ОСОБА_3 з ЄДР від 31.03.2015 року, керівником ТОВ «АНІМУС» з 02.03.2015 року був ОСОБА_3

Також, між ТОВ «АНІМУС» та ТОВ «ІЯТОМ» було підписано договір поставки № 8. Підписантом з боку ТОВ «АНІМУС» вказано - О.В. Ігнатов , в той час коли керівником ТОВ «АНІМУС» з 02.03.2015 року був ОСОБА_3

Щодо договору поставки № 2804 від 28.04.2015 року між ТОВ «СПЕЦ-БУД-ІНВЕСТ» та ТОВ «АНІМУС» , також товар (двері металеві) отриманий за видатковою накладною № РН-0428/01 в кількості 40 одиниць безпосередньо директором ОСОБА_2 за довіреністю № 51 від 28.04.2015 р.

При цьому, апелянтом не надано доказів транспортування товару до м. Одеси. Посилання апелянта на транспортування товару особисто директором ОСОБА_2 на власному автомобілі ТОYОТА LAND CRUISER 200, державний номер НОМЕР_4, суд вважає недоречним, оскільки двері металеві в кількості 40 одиниць мають як значний об'єм, так і значну вагу.

У паспорті транспортного засобу міститься інформація про повну дозволену масу і гранично допустиме навантаженнях на передній і задній міст.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХХ 926210 повна маса (F.1) складає 3070 кг, маса без навантаження (G) складає 2 550 кг.

Слід зазначити, що величина повної дозволеної маси автомобіля, визначає максимальну величину вантажопідйомності, яка є критичним числом.

Щоб розрахувати оптимальну встановлену вантажопідйомності автомобіля, складіть величину гранично допустимого навантаження на його передній міст і величину гранично допустимого навантаження на задній міст. Ця цифра буде характеризувати вага вантажу, який буде перевозитися машиною з максимальною ефективністю.

Треба F.1 (3070 кг) - G складає (2 550) кг = 520 кг (вантажопідйомність автомобіля).

Отже, навіть якщо передбачити, що одна металева дверь матиме масу 50 кг та помножити на кількість 40 шт., вага вантажу складатиме 2000 кг, що перевищує вантажопідйомність автомобіля.

Щодо податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 23.11.2017 року колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що відповідно до п.3.3.3.3 акту (арк.59 Акту) дотримання встановленого ліміту залишку готівки в касі підприємства велось без порушень та при винесені рішення, судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що відповідно до абз. 2 ст. 1 Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки № 436/95 від 12.06.1995 передбачає відповідальність за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожен день.

Однак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо вищевказаного порушення апелянтом виходячи з наступного.

Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (далі - Положення № 637) регулює вимоги щодо організації та регулювання обігу готівки (включаючи порядок оприбуткування готівки).

Згідно п.1.2 , абз.2 п.2.2 глави 2 Положення № 637 оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій; книга обліку доходів і витрат - документ установленої форми, що застосовується відповідно до законодавства України для відображення руху готівки; підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Відповідно до пункту 2.6 Положення № 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій (далі РРО) або використанням розрахункових книжок (далі - РК), оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Відповідно до п.2.8 Положення № 637 здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Відповідно до п. 5.1 Положення, строки здавання підприємствами готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством і встановлюються за погодженням з відповідним банком (у якому відкрито рахунок підприємства, на який зараховуються кошти) відповідно до таких вимог:

а) для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де є банки, - щодня (у день надходження готівкової виручки (готівки) до їх кас); ( Підпункт "а" пункту 5.1 глави 5 в редакції Постанови Національного банку N 277 ( z0944-05 ) від 10.08.2005 )

б) для підприємств, у яких час закінчення робочого дня (зміни), що встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства України, не дає змогу забезпечити здавання готівкової виручки (готівки) в день її надходження, - наступного за днем надходження готівкової виручки (готівки) до каси дня;

в) для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де немає банків, - не рідше ніж один раз на п'ять робочих днів.

Відповідальність за вищевказані порушення передбачена ст.1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95ВР Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки .

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Касова книга - документ установленої форми, що застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі (п. 1.2 вищезазначеного Положення).

Відповідно до абзацу першого та другого п. 4.2 глави 4 цього Положення усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі (додаток 5).

Кожне підприємство (юридична особа), фізична особа-підприємець, що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів).

Записи в касовій книзі проводяться за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі (абзац перший п. 4.3 вищезгаданого Положення).

Відповідно до п. 9 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 року, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані щоденно друкувати на РРО (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг)) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО.

Приписи наведеної норми передбачають особливості роботи РРО, які мають забезпечувати друкування таких звітів за кожний робочий день.

За змістом п. 2 Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2002 року № 199, зміна - період роботи реєстратора від реєстрації першої розрахункової операції після виконання Z-звіту до виконання наступного Z-звіту (Z-звіт - це денний звіт з обнулінням інформації в оперативній пам'яті та занесенням її до фіскальної пам'яті РРО).

Відповідно до п.7 зазначених Вимог усі режими роботи РРО повинні блокуватися, зокрема у разі перевищення максимальної тривалості зміни.

У додатку до Вимог зазначено, що максимальна тривалість зміни не повинна перевищувати 24 години.

Таким чином, аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що, оскільки календарний день (доба) налічує 24 години, тобто день триває з 00 годин 00 хвилин до 24 годин 00 хвилин, при щоденній роботі з РРО Z-звіт необхідно виконувати щодня по закінченню робочої зміни, але не пізніше 24 годин цього дня.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність, передбачена абзацом третім статті 1 названого вище Указу Президента України.

У разі недотримання суб'єктом господарювання при здійсненні діяльності зазначених вимог законодавства, до нього за рішенням відповідних органів застосовуються штрафні (фінансові) санкції згідно з вимогами п.4 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та абзацу 3 ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 року № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".

Таким чином, для встановлення факту порушення позивачем пп. 2.6 гл. 2 Положення № 637, необхідно встановити факт надходження до такого підприємства готівкових коштів за реалізовані товари, роботи (послуги) та співставити цей факт із даними його книги обліку доходів та витрат.

Відповідно до акту перевірки та встановлених судом обставин справи, виявлені ревізорами порушення п. 2.6 гл. 2 Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління національного банку України від 15.12.2004 року № 637 полягають у наступному: - готівкові кошти згідно фіскальних звітних чеків № 1678, 1679, 1681, 1682, 1684, 1687 на загальну суму 2403, 00 грн. у КОРО № 1553008228/6 від 17.12.2017р. за 23.02.2015 р.. 24.02.2015 р., 2502.2015 р., 26.02.2015 р., 28.02.2015 р. та 03.03.2015 року; - готівкові кошти згідно фіскальних звітних чеків № 1845, 1846 на загальну суму 3620, 00 грн. у КОРО № 1553008228/7 від 16.06.2015 р. за 14.08.2015 р. та 15.08.2015 р. не оприбутковані у вищевказаних КОРО у повній сумі їх фактичного надходжень на загальну суму 6023, 00 грн.

За вказане порушення до позивача застосована штрафна санкція згідно абз. 3 п. 1 Указу Президента України № 436/95-ВР від 12.06.1995 року "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" у вигляді п'ятикратного розміру неоприбуткованої суми за не оприбуткування (неповне або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки (6023,00*5=30115,00 грн.) згідно розрахунку (т.1, а.с.115).

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ ІЯТОМ , - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року по справі № 815/6623/17, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5