Рішення

від 14.08.2018 по справі 331/2268/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Провадження № 2/331/723/2018

Справа № 331/2268/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,

за участю секретаря Постарнак М.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: 69095, АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю Вінгер-Авто (місцезнаходження: 01010, м. Київ, вул..Левандовського, буд. № 3 В ) про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ВІНГЕР-АВТО про захист прав споживача, визнання укладеного з відповідачем договору № 700007 від 27.02.2018 недійсним та стягнення коштів.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що наприкінці лютого 2018 року у мережі інтернет він знайшов оголошення про продаж автомобілю ЗАЗ Форза за ціною, нижчою за ринкову.

Домовившись про зустріч з представником фірми-продавця 27.02.2018 року він прибув до офісу компанії, який розташований по вул. Трегубенка в м. Запоріжжі з метою оформлення договору купівлі-продажу.

Представник відповідача повідомила його про наявність потрібного позивачу автомобіля, вартість якого складає 107000,00 грн., і який знаходиться на оглядовому майданчику заводу ОСОБА_3 на Прибережній автомагістралі в м. Запоріжжі та про те, що останній буде отриманий ним найближчими днями після укладення договору та сплати авансу в розмірі 50000,00 грн.

Представник відповідача запропонувала йому сплатити обумовлений аванс до укладення договору, надавши відповідні платіжні реквізити.

27.02.2018р. він сплатив 50000,00 грн. через касу банку, здійснюючи таку оплату вважав, що сплачує кошти саме за автомобіль, оскільки в призначенні платежу зазначено оплата за автомобіль .

Після цього, повернувшись до офісу, він отримав від представника відповідача два примірники договору та підписав їх. Підписуючи оспорюваний договір, позивач вважав, що укладає договір купівлі-продажу транспортного засобу, а не договір про надання інформаційно-консультаційних послуг.

Додаток №1 до договору, який мав містити вартість транспортного засобу, йому надано не було, при цьому представник відповідача, посилаючись на закінчення робочого дня, не надав йому можливості попередньо ознайомитись зі змістом договору, та запропонував оглянути автомобіль на оглядовому майданчику заводу ОСОБА_3.

Від охоронців заводу він дізнався, що жодних відносин з відповідачем ОСОБА_3 не має. Зателефонувавши до представника відповідача з вказаного питання він дізнався, що сплатив гроші за інформаційно-консультаційні послуги, а не за автомобіль.

В подальшому, представник відповідача на зв'язок з ним не виходив, офіс відповідача був зачинений, автомобіль ним не отримано.

Таким чином, відповідач використовуючи нечесну підприємницьку практику перед укладенням оспорюваного договору шляхом повідомлення йому недостовірної інформації щодо правової природи правочину, прав та обов'язків сторін за ним, ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, наслідком чого стали укладення оспорюваного договору, на який би в іншому випадку він не погодився б, та сплата відповідачу коштів на суму 50000,00 грн.

Посилаючись на порушення під час укладення оспорюваного договору вимог ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , ст. 230 ЦК України, просив визнати укладений договір № 700007 від 27.02.2018 недійсним та на підставі ст. 216 ЦК України стягнути з відповідача отримані за таким договором грошові кошти на суму 50000,00 грн.

У суді позивач позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених по тексту позову.

Представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити, посилаючись на його обґрунтованість та доведеність.

Допитаний в судовому засідання в якості свідка ОСОБА_4 зазначив, що є батьком позивача і 27.02.2018 року був присутній під час оформлення оспорюваного договору між позивачем та відповідачем в офісі по вул. Трегубенка в м. Запоріжжі. Представник відповідача повідомила їх з позивачем про те, що компанія, яку вона представляє, здійснює продаж автомобілів, про наявність автомобіля ЗАЗ Форза на оглядовому майданчику завода ОСОБА_3, про те, що такий автомобіль буде отримано позивачем найближчим часом після укладення договору та сплати авансу у розмірі 50000,00 грн. Після сплати авансу того ж дня вони з позивачем повернулись до офісу компанії, де позивачу було надано для підписання договір та запропоновано оглянути автомобіль за його місцезнаходженням. Однак, в подальшому з'ясувалось, що автомобіль за вказаною представником відповідача адресою відсутній, а гроші позивачем сплачено за консультаційні послуги.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Причина неявки суду не відома. Будь-яких заяв, клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, до суду не надходило.

Відповідно до частини першої ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, згідно з вимогами статей 128, 131 ЦПК України, відповідач повідомлений про час та місце слухання справи за адресою його місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку та не з'явився у судове засідання без поважних причин.

Статтею 210 ЦПК України визначено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Крім того, однією з основних вимог до поведінки судді, закріплених у ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів : - при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справах Осман проти Сполученого королівства від 28.10.1998р. та Креуз проти Польщі від 19.06.2001р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Виходячи з зазначених нормативно-правових актів України, наведених рішень Європейського суду з прав людини, взявши до уваги пояснення представника позивача та з урахуванням того, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з'явився в судове засідання без поважних причин, суд у відповідності до статті 280 ЦПК України приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача по справі та ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказах.

Ухвалою суду від 07 березня 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по зазначеній справі. Вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено у підготовче судове засідання на 05 квітня 2018 року. (а.с. 28-29)

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2018 року підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до розгляду по суті. ( а.с. 41).

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та своєї позиції, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, вважає позов законним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню на підставі наступного.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55 , 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів .

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України , доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст.. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 27 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю ВІНГЕР-АВТО укладено договір № 700007, на виконання якого позивачем сплачено 50000,00 грн., що підтверджується оглянутими в суді оригіналами договору № 700007 від 27.02.2018 року, додатку № 2 до нього та квитанцією № ПН2170 від 27.02.2018.

Копії зазначених документів долучені до матеріалів справи (т.1, а.с. 6-9).

Відповідно до п.п. 1.1. договору Замовник з метою отримання транспортного засобу доручає Виконавцю, а Виконавець зобов'язується за завданням Замовника здійснити наступні дії:

1.1.1.пошук належного транспортного засобу і інформування Замовника про продавців такого транспортного засобу, про ринок продажу транспортного засобу в Україні, який задовольняє потребам Замовника, про умови і види правочинів, згідно з якими можливе отримання ним транспортного засобу, надання пропозицій Замовнику щодо отримання транспортного засобу (інформаційно-консультаційна послуга);

1.1.2. представництво інтересів Замовника при укладенні договорів щодо отримання транспортного засобу у продавця, в тому числі аналіз і оцінки ризиків в межах переданих повноважень, укладення договору щодо отримання транспортного засобу у відповідного продавця;

1.1.3. представництво інтересів Замовника у відносинах з третіми особами, в тому числі і державними органами, з питань виконання умов укладених договорів Замовника з отримання транспортних засобів, в тому числі, надання юридичної допомоги, складання відповідних заяв, представництво в судах та органах виконавчої служби України в разі порушення умов договорів.

Згідно з п. 1.2. договору назва транспортного засобу, ціна його придбання вказуються у Додатках №№ 1,2 до Договору.

П. 3.3. договору визначено, що інформаційно-консультаційна послуга (пункт 1.1 статті 1 Договору) надається у формі аналітичного висновку протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту укладення Договору та додатку № 1 до Договору. Послуга вважається наданою з дати отримання аналітичного висновку Замовником безпосередньо у Виконавця або з дати здачі Виконавцем аналітичного висновку на пошту чи передачі Замовнику іншими засобами зв'язку та/або підписання акту наданих послуг, вартість послуги складає 10% від суми, вказаної у додатку № 1 до Договору.

Відповідно до п. 5.1. договору Замовник при підписанні акту приймання-передачі транспортного засобу зобов'язаний оглянути його в місці поставки протягом 3 (трьох) днів з моменту повідомлення його про адресу місця поставки. В акті приймання-передачі транспортного засобу зазначаються його індивідуальні ознаки (номер двигуна, кузова, рік випуску, тощо), а також зазначаються відомості про продавця.

П. 5.2. договору встановлено, що у випадку наявності дефектів транспортного засобу, які роблять неможливою його експлуатацію, Замовник має право відмовитись від підписання Акту приймання-передачі транспортного засобу. Виконавець зобов'язаний здійснити всі необхідні дії щодо заміни такого транспортного засобу.

Згідно з п. 5.3. договору місцем передачі транспортного засобу є: спеціалізований салон з торгівлі транспортними засобами, з яким укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу, або інше місце визначене Виконавцем з урахуванням інтересів Замовника.

Додаток № 1 до Договору у матеріалах справи відсутній.

Відповідно до Додатку № 2 до Договору в графі Марка/модель зазначено ЗАЗ Форза , в графі Кількість - зазначено 1 , в графі Комплектація зазначено comfort .

Відповідно до квитанції № ПН2170 від 27.02.2018 позивачем сплачено на користь відповідача 50000,00 грн., призначення платежу - оплата за автомобіль за договором № 700007 від 27.02.2018 .

Позивач обґрунтовує свій позов застосуванням відповідачем нечесної підприємницької практики та введення його в оману, що мала місце перед укладенням оспорюваного правочину.

Спірні правовідносини регулюються ст. 19 Закону України Про захист справ споживачів , ст. 230 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: основних характеристик продукції, таких як: її наявність , переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару, ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг, тощо.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

За положенням ч. 1 ст. 230 ЦК України , якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч.1 ст. 229 ЦК України , якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України .

Матеріалами справи встановлено, що відповідач шляхом умисного повідомлення його представником недостовірної інформації позивачу перед укладенням оспорюваного договору щодо:

-наявності у нього потрібного позивачу транспортного засобу, в той час як останній був відсутній;

-укладення договору купівлі-продажу транспортного засоби з розстроченням платежу, в той час як відповідач фактично мав намір укласти договір про надання інформаційно-консультаційних послуг;

-необхідності сплати авансу у розмірі 50000,00 грн. та надання платіжних реквізитів з призначенням платежу оплата за автомобіль , в той час, як оплата здійснювалась за надання інформаційно-консультаційних послуг;

-ціни послуг відповідача та способу її розрахунку, яка хоч і визначена у процентному співвідношенні до вартості автомобілю з посиланням на додаток № 1 до договору, втім такий документ сторонами не підписано;

-нечіткого та двозначного викладення п.п. 5.1.-5.3. договору, що створило у позивача враження обов'язку відповідача передати йому транспортний засіб, спонукав позивача укласти оспорюваний договір, на який би в іншому разі він не погодився б, оскільки бажав укласти саме договір купівлі-продажу транспортного засобу, а не договір про надання інформаційно-консультаційних послуг, тим самими позбавивши його можливості здійснити свідомий вибір.

Вказані обставини підтверджені належними та допустимими доказами, стороною відповідача не спростовані.

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви до суду позивач ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 1409,60 грн. за подання позовної заяви, яка містить вимоги немайнового та майнового характеру (а.с. 12), а тому, оскільки позов задоволено в повному обсязі сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача по справі.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , ст..ст. 229-230 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: 69095, АДРЕСА_1) - задовольнити.

Визнати недійсним договір № 700007, укладений 27 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Вінгер-Авто .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вінгер-Авто (місце реєстрації: м. Київ, вул.. Левандовська, буд, № 3 В , код ЄДРПОУ 41892422, п/р 26005024917301 в ПАТ АЛЬФА-БАНК , МФО 300346) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та мешкає за адресою: м. АДРЕСА_3 грошові кошти у розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вінгер-Авто (місце реєстрації: м. Київ, вул.. Левандовська, буд, № 3 В , код ЄДРПОУ 41892422, п/р 26005024917301 в ПАТ АЛЬФА-БАНК , МФО 300346) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та мешкає за адресою: м. АДРЕСА_3 сплачений судовий збір у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев"ять) гривень 60 копійок.

Повний текст рішення складено 22 серпня 2018 року.

Сторонам, які не з явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подане протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення суду або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

14.08.2018