Ухвала

від 23.08.2018 по справі 815/6473/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 серпня 2018 року

Київ

справа №815/6473/17

адміністративне провадження №К/9901/59338/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2018 у справі №815/6473/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Істок-07" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

15.08.2018 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга.

Водночас, за приписами пункту п'ятого частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

В свою чергу, у відповідності до пункту другого частини другої статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 даний адміністративний позов задоволено.

Вказане рішення суду першої інстанції складено у повному обсязі 26.02.2018.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З урахуванням наведеного, останнім днем строку апеляційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 є 28.03.2018.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, однак, апеляційна скарга не була оформлена у відповідності до вимог пункту першого частини п'ятої статті 296 КАС України щодо надання документа про сплату судового збору. При цьому, апеляційний суд не вказував на пропуск відповідачем строку апеляційного оскарження судового рішення.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2018 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху та встановлено десятиденний з дня вручення копії ухвали строк для усунення вказаного недоліку, як це передбачено частиною другою статті 298, статтею 169 КАС України.

Апеляційним судом, на підставі повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, встановлено, що ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху вручено відповідачу 02.05.2018.

У межах встановленого судом строку недолік апеляційної скарги усунуто не було, у зв'язку з чим Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.05.2018 повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала, згідно частини другої статті 298, статті 169 КАС України.

За змістом наведених норм процесуального права до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 КАС України, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, якою, в свою чергу, передбачено повернення позовної заяви, яку залишено без руху, якщо позивач не усунув її недоліки у встановлений судом строк.

31.05.2018, відповідач повторно подав апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження, посилаючись на те, що пропуск цього строку обумовлено наявністю поважних, на думку податкового органу, підстав, а саме відсутністю фінансування видатків бюджету установи, призначених для сплати судового збору, у зв'язку з чим, первісно подана апеляційна скарга була повернута особі, яка її подала з огляду на неусунення у продовж встановленого судом строку недоліків останньої, втім, сплативши судовий збір заявник не позбавлений права повторного звернення до апеляційного суду.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2018 вказані відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження визнані неповажними, а заявнику встановлено десятиденний з моменту отримання ухвали строк, упродовж якого податковий орган мав право навести інші підстави для поновлення строку, встановленого процесуальним законом для подання апеляційної скарги.

У межах встановленого апеляційним судом строку відповідач вимоги ухвали апеляційного суду не виконав, а тому, з огляду на викладене та на підставі пункту четвертого частини першої статті 299 КАС України, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі.

За змістом вищенаведеної норми процесуального права суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Не погодившись з ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2018, відповідачем подано касаційну скаргу, в якій останній просить скасувати зазначене судове рішення як таке, що постановлене з порушення норм процесуального права та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, Головне управління ДФС в Одеській області посилається на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неповажність вказаних відповідачем підстав для поновлення строку апеляційного оскарження та не врахував, що вперше апеляційна скарга подана податковим органом в межах цього строку, однак, з огляду на відсутність коштів та, як наслідок, неможливість виконання вимог процесуального закону і суду щодо надання документа про сплату судового збору через відсутність фінансування видатків бюджету установи, призначених для цієї мети, остання була повернута особі яка її подала, втім, такі обставини є об'єктивними та не залежали від заявника, а відтак, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, суд не дотримався приписів норм процесуального права, оскільки правові підстави для цього були відсутні.

В той же час, статтею 129 Конституції України, як одну з основних засад судочинства, визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт шостий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на апеляційний перегляд справи.

Механізм же реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

Зокрема, пунктом першим частини п'ятої статті 296 КАС України закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі, щодо надання документа про сплату судового збору.

В свою чергу, статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо належного оформлення апеляційної скарги, окрім іншого, стосовно надання документа про сплату судового збору, в тому числі, на підставі ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху.

Таким чином, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційний перегляд справи, повинен забезпечити неухильне і своєчасне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору, для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а відтак кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене, відповідач не був позбавлений можливості протягом усього 2018 бюджетного року здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору на підставі кошторису, а у разі його відсутності проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принципу "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, державні органи, які діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися принципу "належного урядування", своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених державою, в тому числі, нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати виконання своїх процесуальних обов'язків.

У даному ж випадку, відповідач, звертаючись з повторною апеляційною скаргою поза межами строку апеляційного оскарження, зазначав, що пропуск цього строку обумовлено поверненням первісно поданої апеляційної скарги особі, яка її подала з огляду на неусунення недоліку останньої стосовно надання документа про сплату судового збору, однак, це не позбавляє податковий орган права повторного звернення до суду апеляційної інстанції після усунення вказаних недоліків.

Проте, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, наведені відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження не можна визнати поважними, оскільки останні не були пов'язані з наявністю особливих і непереборних обставин, які, в контексті наведених положень міжнародного права, національного законодавства, практики ЄСПЛ, могли б зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення цього строку.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, правильно застосував норми процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку про неповажність вказаних відповідачем підстав для поновлення строку апеляційного оскарження.

За таких обставин, касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки, у даному випадку, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту п'ятого частини першої та частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС в Одеській області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2018 у справі №815/6473/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Істок-07" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко