Рішення

від 22.08.2018 по справі 904/3297/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2018м. ДніпроСправа № 904/3297/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Комунального підприємства "Житловик", м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області

про стягнення 46428,41 грн

у присутності представників:

від позивача: головний юрисконсульт Остапенко В.М., довіреність № 14-66 від 14.04.2017;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 23.07.2018 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Житловик" (далі - відповідач), у якій виклало вимогу про стягнення основного боргу за спожитий природний газ у сумі 23736,86 грн, пені у сумі 12174,32 грн, 3% річних у сумі 1998,28 грн та інфляційних втрат у сумі 8518,95 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання умов договору №1370/15-ТЕ-3 купівлі-продажу природного газу, укладеного між позивачем та Дочірнім підприємством "Верхньодніпровськтеплоенерго" комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпровської обласної ради 29.12.2014, та на договір про №14/10484/16 про переведення боргу, укладений між сторонами та Дочірнім підприємством "Верхньодніпровськтеплоенерго" комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпровської обласної ради 28.11.2016.

Ухвалою суду від 26.07.2018 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 22.08.2018.

Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення йому 02.08.2018 поштового відправлення з ухвалою суду.

Відзив на позов у встановлений судом строк відповідач також не надав.

Положеннями ч. 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на наведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Тож, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2014 між позивачем (продавець) та Дочірнім підприємством "Верхньодніпровськтеплоенерго" комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпровської обласної ради укладений договір №1370/15-ТЕ-3 купівлі-продажу природного газу, у відповідності з умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п.1.2 договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, творчими спілками.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач протягом періоду з січня по грудень 2015 року передав у власність відповідачу газ на загальну суму 102596,97 грн, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі природного газу з підписами та відбитками печатки підприємств обох сторін.

За умовами п.6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

28.11.2016 між позивачем, Дочірнім підприємством "Верхньодніпровськтеплоенерго" комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпровської обласної ради та Комунальним підприємством "Житловик" укладено договір про №14/10484/16 про переведення боргу, згідно з яким Комунальне підприємство "Житловик" взяло на себе зобов'язання сплатити Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" борг за газ в сумі 29077,64 грн, що виник за договором №1370/15-ТЕ-3 купівлі-продажу природного газу.

Згідно з п. 3.1 договору переведення боргу до нового боржника переходять обов'язки первісного боржника щодо сплати основного боргу, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №1370/15-ТЕ-3.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати поставленого газу, позивач заявив до стягнення 23736,86 грн основного боргу та нарахував до сплати відповідачу в порядку п.7.2 договору пеню за загальний період з 17.02.2015 по 31.10.2016 у розмірі 12174,32 грн та згідно ч.2 ст. 625 ЦК України 1998,28 грн 3% річних за період з 17.02.2015 по 01.02.2018 та 8518,95 грн інфляційних нарахувань за період з березня 2015 року по 31 жовтня 2016 року, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Сторони є суб'єктами господарювання, тому згідно до положень ст.ст. 4, 173-175 і 193 Господарського кодексу України, до прав і обов'язків сторін, що виникли на підставі зазначеного договору є господарськими зобов'язаннями, і мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами ст. 530 ч.1 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вимоги ст.ст. 4, 16, 258, 549-551, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 20, 216-220, 224-226 та 230 Господарського кодексу України передбачають, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами і договором, а держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та застосування штрафних санкцій.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст. 2 Закону).

Згідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" №2633-ІV від 02.06.2005 теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

За умовами договору газ відповідачем отримувався саме для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Згідно частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 року №1730-VIII, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

При цьому, положеннями статті 3 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" визначено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості.

Приписами статті 7 вказаного Закону регулюється питання щодо списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення.

У частині 1 Закону визначено поняття заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, та зазначено, що це кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Таким чином із змісту Закону вбачається, що до реєстру мають бути включені підприємства, що мають заборгованість саме за газ, а не зі сплати пені та інших нарахувань.

Частиною 3 ст. 7 Закону прямо та без визначення інших умов передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу сплачено вартість газу, отриманого за період з січня по листопад 2015 року до набрання чинності зазначеним Законом, тому відсутні підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість за цей період.

Заборгованість за газ, отриманий у грудні 2015 року, не погашена відповідачем до цього часу, тому позивач обґрунтовано нарахував на цю заборгованість пеню, 3% річних та інфляційних втрат.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору сторони дійшли згоди про те, що за порушення встановлених у п. 6.1 договору термінів оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день затримки.

Сторони у п. 9.3 договору передбачили, що строк давності на вимоги про стягнення боргу, пені, штрафів, інфляційних, відсотків річних становить 5 років, що відповідає положенням ст. 259 Цивільного кодексу України.

Пеня позивачем нарахована за період прострочки з 15.01.2016 по 14.07.2016 в сумі 5833,80 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі цього позивач нарахував 1667,30 грн 3% річних за період прострочки з 15.01.2016 по 01.02.2018 та 2446,73 грн інфляційних втрат за період з лютого 2015 року по жовтень 2016 року.

Перевіривши розрахунки всіх додаткових нарахувань на суму боргу за газ за грудень 2015 року суд визнає їх обґрунтованими.

Щодо решти заявлених вимог суд, не зважаючи на відсутність доказів включення підприємства відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, як це передбачено статтею 3 вказаного Закону, приписами якої визначено порядок участі саме у процедурі врегулювання заборгованості, вважає наявними підстави для застосування приписів частини 3 статті 7 вказаного Закону до спірних правовідносин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в частині вимог про стягнення боргу в сумі 23736,86 грн, 1667,30 грн 3% річних, 2446,73 грн інфляційних втрат та 5833,80 грн пені, в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог покладаються витрати по сплаті судового збору в сумі 1278,36 грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Житловик" ( Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, м. Верхньодніпровськ, вул. Слизькоухого, буд. 36, ідентифікаційний код 32570366) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) основний борг в сумі 23736,86 грн, інфляційні нарахування в сумі 2446,73 грн, 3% річних в сумі 1667,30 , пеню в сумі 5833,80 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1278,36 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 27.08.2018.

Суддя В.Д. Воронько