Рішення

від 27.08.2018 по справі 910/6971/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 27.08.2018Справа №  910/6971/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська служба охорони “Еліт” до                     Товариства з обмеженою відповідальністю “Аеровент” про                     стягнення 31037,69 грн. Без виклику представників сторін ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська служба охорони “Еліт” звернулось до господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за Договором №27/04-17 про надання послуг з охорони об'єктів власності від 27.04.2017 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг, у зв'язку з чим, станом на 30.05.2018 у відповідача утворилась заборгованість за лютий-березень 2018 року в розмірі 28705,10 грн.. яку просить стягнути позивач. Крім того, позивач просить стягнути а свою користь нараховані на вказану заборгованість 3% річних в розмірі 148,35 грн., інфляційні втрати в сумі 502,91 грн. та пеню в розмірі 1681,33 грн. Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2018 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 13.06.2018, для подання відзиву на позов – протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 27.06.2018 та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) – протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не пізніше 02.07.2018. Позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 05.08.2018. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.06.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03680, м. Київ, вул. Пшенична, буд. 4. Однак, станом на дату розгляду справи на адресу господарського суду міста Києва повернувся поштовий конверт №0103043227860 із відміткою про повернення у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання. В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. Також господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.06.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 27.04.2017 між сторонами укладено Договір № 27/04-17 на надання послуг з охорони об'єктів власності, за умовами якого позивач зобов'язався здійснювати охорону об'єктів власності відповідача (перелік яких наведений у Додатку № 1 та позначений на планах-схемах) власними силами та засобами, а останній – приймати надані послуги та оплачувати їх на умовах та в порядку, визначених Договором (п. 1.1., 1.2. вказаного правочину). Відповідно до п. 3.1. та Додатку № 2 до Договору вартість послуг становить 15000 грн. за календарний місяць. Додатковою угодою від 01.01.2018 до Договору сторони встановили вартість послуг охорони об'єкту в розмірі 18000 грн. за календарний місяць. Оплата наданих позивачем послуг здійснюється відповідачем щомісяця за час, фактично витрачений позивачем на охорону об'єктів у поточному місяці шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних робіт, що є підставою для оплати. Акт приймання виконаних робіт складається сторонами щомісяця, але не пізніше 5-го числа наступного місяця, вказаний акт надається позивачем відповідачу для підписання (п. 3.4., 3.5. Договору). 01.05.2017 сторонами було складено акт прийняття під охорону об'єктів власності відповідача, розташованих за адресою: м. Київ, просп. С. Бандери, 16-А, на умовах та в порядку, визначених Договором. Оскільки відповідач своєчасно та в повному обсязі оплату за надані за Договором послуги не здійснив, позивач неодноразово звертався до останнього з листами про сплату заборгованості, що залишилися відповідачем без уваги. Таким чином, за відповідачем утворилася заборгованість за надані позивачем послуги за лютий 2018 року в розмірі 11000 грн. та за березень 2018 року в розмірі 17705,10 грн. 31.03.2018 позивач склав акт про зняття з-під охорони об'єктів власності відповідача за Договором, примірники якого направляв останньому для підписання, оскільки представники відповідача під час зняття з охорони об'єктів були відсутні. За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Враховуючи те, що сума основного боргу за надані за Договором послуги, яка складає 28705,10 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 1681,33 грн., а саме: 840,22 грн. пені, нарахованої за період 10.03.2018-30.05.2018 на суму боргу в розмірі 11000 грн. (за надані в лютому 2018 року послуги) та 841,11 грн. пені, нарахованої за період 10.04.2018-16.04.2018 на суму боргу в розмірі 17705,10 грн. (за надані в березні 2018 року послуги). Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України). Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності. Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Відповідно до пункту 5.2.2. Договору у випадку несвоєчасної оплати наданих охоронних послуг відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожний день його прострочення. Сплата пені не звільняє відповідача від сплати заборгованості. Здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення пені, з урахуванням визначених останнім періодів, суд дійшов висновку про те, що дана вимога підлягає задоволенню частково, а саме в розмірі 955,67 грн., з яких: 840,22 грн. пені за надані послуги в лютому 2018 року та 115,45 грн. пені, нарахованої за послуги, надані в березні 2018 року. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 148,35 грн. та 502,91 грн. інфляційних втрат. За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши наданий позивачем розрахунок компенсаційних виплат, суд дійшов висновку про обґрунтованість розміру трьох процентів річних у сумі 148,35 грн., тобто у заявленому позивачем розмірі. Водночас, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд вважає їх розмір обґрунтованим у сумі 341,91 грн., у зв'язку з чим дана позовна вимога підлягає задоволенню частково. Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ураховуючи вкладене та керуючись ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аеровент” (03680, м. Київ, вул. Пшенична, буд. 4; ідентифікаційний код 32110708) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська служба охорони “Еліт” (04071, м. Київ, вул. Щекавицька, буд. 37/48, оф.1; ідентифікаційний код 36471780) 28705 (двадцять вісім тисяч сімсот п'ять) грн. 10 коп. заборгованості, 955 (дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 67 грн. пені, 148 (сто сорок вісім) грн. 35 коп. трьох процентів річних, 341 (триста сорок одну) грн. 91 коп. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1711 (одна тисяча сімсот одинадцять) грн. 66 коп. У іншій частині позову відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення складено: 27.08.2018 Суддя                                                                                                                 Я.В. Маринченко