Постанова

від 22.08.2018 по справі 812/1288/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року справа №812/1288/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., при секретарі судового засідання Борисові А.А., за участю представника позивача Суткового А.М., представника відповідача Борщової О.А., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року (повний текст складено 18 червня 2018 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 812/1288/18 (суддя І інстанції - Кисельова Є.О.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АБК ПЛЮС" до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0016081206 від 23.04.2018,-

В С Т А Н О В И В:

07 травня 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "АБК ПЛЮС" звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0016081206 від 23.04.2018.

В обгрунтування позову зазначено, що 27 квітня 2018 року позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0016081206 23 квітня 2018 року видане Головним управлінням ДФС у Луганській області, щодо збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності згідно підпункту 54.3.1 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VІ та на підставі акта камеральної перевірки від 20.03.2018 р. № 696/12-32-12-06/38141417 товариства з обмеженою відповідальністю "АБК ПЛЮС" (далі - Позивач). Даним податковим повідомлення-рішенням відповідачем збільшено податкові зобов'язання з орендної плати на земельні ділянки державної і комунальної власності за 2015 та 2016 роки на загальну суму 155424, 36 грн: за податковим зобов'язанням - на суму 124339,49 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - на суму 31084,87 грн.

Позивач зазначає, що земельна ділянка площею 0,7742 га, що знаходяться в оренді у товариства з обмеженою відповідальністю "АБК ПЛЮС" на підставі договору оренди землі № 4412900000:06:030:0039 від 24.05.2013 р., знаходиться за адресою: Луганська обл., м.Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, 28, і воно включені до вказаного Переліку.

Вважає, що він, як суб'єкт господарювання здійснював свою діяльність у м.Сєвєродонецьк Луганської області, в період з 14 квітня 2014 року і до 7 червня 2016 року звільнений від обов'язків платника орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності щодо сплати за користування земельною ділянкою державної та комунальної власності, та, як наслідок, відповідальність, штрафні та фінансові санкції до нього, як платника орендної плати та земельного податку не застосовуються.

Оскільки товариство зареєстроване та здійснює свою господарську діяльність на адміністративній території м. Сєвєродонецьк Луганської області - у населеному пункті, на території якого здійснювалась та здійснюється антитерористична операція, земельна ділянка також розташована в м. Сєвєродонецьк, період проведення антитерористичної операції триває, пільги, встановлені статтею 6 Закону № 1669-VII, поширюються на ТОВ "АБК ПЛЮС" платника орендної плати за землю, який перебував та перебуває на території проведення антитерористичної операції.

Просив задовольнити позовні вимоги та скасувати податкове повідомлення-рішення №0016081206 від 23.04.2018 в повному обсязі.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року у справі № 812/1288/18 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення форма "Р" Головного управління ДФС у Луганській області від 23 квітня 2018 року № 0016081206, яким збільшено товариству з обмеженою відповідальністю "АБК ПЛЮС" суму грошового зобов'язання за платежем "орендна плата з юридичних осіб", код платежу 18010600, на суму 155424,36 грн, в тому числі за податковим зобов'язанням - на суму 124339,49 грн за штрафними (фінансовими) санкціями - на суму 31084,87 грн.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив оскаржене рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що норми Податкового кодексу України не суперечать Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року № 1669-VII, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Представником позивача на адресу суду надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував представник позивача, вважав рішення суду першої інстанції законним та обгрунованим.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "АБК ПЛЮС" з 20 січня 2015 року зареєстровано в якості юридичної особи та перебуває на податковому обліку у державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області як платник податку з орендної плати за землю, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 69-70).

Судом першої інстанції встановлено, що 24 травня 2013 року між позивачем та Сєвєродонецькою міською радою (орендодавець) та публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АБК ПЛЮС" (орендар) укладено договір оренди землі №4412900000:06:030:0039 від 24.10.2013 р., відповідно до п.п. 1, 2 якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,7742 га, в тому числі: під капітальною одноповерховою будівлею - 0,0815 га; під капітальною трьох та більше поверховою будівлею - 0,1782 га; під спорудами - 0,0030 га; проїзди, проходи та площадки - 0,3080 га;, під зеленими насадженнями - 0,2035 га, яка знаходиться за адресою м. Сєверодонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 28 та 28/1 (а.с. 8-9).

Позивачем подано до державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності): - за 2015 рік №92770147170 від 20.02.2018 р. (уточнююча), відповідно до якої зменшено показники податкового зобов'язання до 0 (а.с. 49), - за 2016 рік №9271355074 від 23.02.2018р. (уточнююча), відповідно до якої зменшено податкове зобов'язання до 61831,50 грн. (січень - 0 грн., лютий - 0 грн., березень - 0 грн., квітень - 0 грн., травень - 0 грн., червень - 7005,54 грн., липень - 9037,66 грн., серпень - 9037,66 грн., вересень - 9037,66 грн., жовтень - 9037,66 грн., листопад - 9037,66 грн., грудень - 9037,66 грн.) (а.с. 53).

Податковим органом на підставі п.п. 19і.1.1, 19і.1.2 п. 19і.1 ст. 19і, п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 статті 75 у порядку статті 76 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у деклараціях по орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності за 2015-2016 рр., наданих в уточнюючих податкових деклараціях, та встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності на загальну суму 124339,49 грн., про що складено акт від 20.03.2018р. № 696/12-32-12-06/38141417 (а.с. 49, 52, 53, 54).

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення форми "Р" від 23.04.2018 р. № 0016081206 на загальну суму 155424,36 грн., з яких сума основного грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб складає 124339,49 грн. та 31084,87 фінансових санкцій. (а.с. 7).

У пункті 5 Договору зазначено, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 5516534,75 грн. Пунктом 19 передбачено, що земельна ділянка передається у 3-х денний строк після державної реєстрації за актом її приймання-передачі. Згідно з пункту 35 Договору зміна договору здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін (а.с. 8-9).

Судом встановлено, що позивачем подано до податкового органу звітні податкові декларацій з плати за землю - за 2015 рік №92770147170 від 20 лютого 2018 року (уточнююча), відповідно до якої зменшено показники податкового зобов'язання до 0, за 2016 рік №9271355074 від 23 лютого 2018 року (уточнююча), відповідно до якої зменшено податкове зобов'язання до 61831,50 грн. (січень - 0 грн., лютий - 0 грн., березень - 0 грн., квітень - 0 грн., травень - 0 грн., червень - 7005,54 грн., липень - 9037,66 грн., серпень - 9037,66 грн., вересень - 9037,66 грн., жовтень - 9037,66 грн., листопад - 9037,66 грн., грудень - 9037,66 грн.) (а.с. 49, 52,53).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно пунктом 288.1 статті 288 Податкового колексц України, в редакції станом до 30 вересня 2015 року, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Таким чином, Податковий кодекс України вказував на необхідність державної реєстрації договору оренди землі.

Відповідно до статті 2 Закону України від 01 липня 2004 № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття. зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону № 1952-IV однією із загальних засад державної реєстрації прав є обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1)реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2)на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обовязкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, роли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Статтею 4 цього ж Закону чітко визначено, що право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Пунктом 14 частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно статті 20 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі (далі Закон № 161-XIV) (в редакції до 31.12.2011, тобто, в редакції, що діяла на момент укладення додаткової угоди № 2) укладений договір оренди підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною 1 статті 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до норми, що передбачена частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Із системного аналізу пункту 288.1 статті 288 ПК України, частини 5 статті 6 Закону України Про оренду землі, стаття 654 Цивільного кодексу України та статті 2, 3,4, 27 Закону № 1952-ІV слідує, що станом на момент складання податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення, підлягало державній реєстрації як право оренди земельної ділянки, так і внесення змін до договору, на підставі якого виникло дане право.

Таким чином, як цивільне та земельне законодавство України, так і спеціальне законодавство, що регулює державну реєстрацію права власності та інших речових прав, зокрема, оренди землі, однозначно вимагало та вимагає обовязковості державної реєстрації правочинів, що встановлюють, змінюють або припиняють істотні умови права оренди земельної ділянки.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року № 1669-VII (далі - Закон №1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14 квітня 2014 року.

Згідно з чатиною 3 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

За результатами аналізу вказаних норм суд першої інстанції дійшов висновку, що Закон № 1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах, а тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України.

Крім того, Закон № 1669 прийнято у часі пізніше ніж Податковий кодекс України.

Статтею 6 Закону № 1669 (в редакції чинній до 08.06.2016) встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Відповідно до пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669, Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов'язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, у період з 14.04.2014 до її закінчення.

Розпорядженням КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (Закон №1669-VII) був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком. Відповідно до вказаного Додатку в розділі "Луганська область" зокрема, зазначено: м. Сєвєродонецьк.

Розпорядженням КМУ від 05 листопада 2014 року № 1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053" зупинена дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

Розпорядженням КМУ від 2 грудня 2015 року № 1275-р, "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком. Відповідно до Додатку в розділі "Луганська область", зокрема, зазначено: м. Сєвєродонецьк.

Пунктом 3 визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079 "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053".

Таким чином, м. Сєвєродонецьк є населеним пунктом, на території якого здійснювалась антитерористична операція, а відтак, позивач користується правом, встановленим статтею 6 Закону № 1669, щодо звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

За приписами статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Статтею 6 Закону № 1669, не вимагається отримання сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення від плати за землю.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування" (набув чинності 08.06.2016) внесено зміни до статті 6 Закону №1669, а саме текст статті 6 викладено в такій редакції: "Звільнити суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону".

Отже, статтею 6 Закону № 1669 (в редакції від 08.06.2016) звільнено суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону, де зазначено, що Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення м. Сєвєродонецьк не зазначено.

З огляду на зазначене, відповідно до положень Закону № 1669 достатньою підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності та скасування орендної плати за користування державним та комунальним майном стосовно конкретних суб'єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції за період з 14 квітня 2014 року по 07 червня 2016 року.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи, що норми Закону № 1669-VII та Податкового кодексу України є суперечливими, податковий орган, отримавши від позивача уточнені податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015 та 2016 роки, керуючись пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, мав застосувати законодавство, більш сприятливе для платника податків, та погодитися з тим, що платник податків у період часу з 14 квітня 2014 року по 07 червня 2016 року був звільнений від плати за земельні ділянки, розташовані на території проведення АТО, тобто застосувати положення статті 6 Закону №1669-VII.

Згідно з частинами першою та другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд має керуватися вирішенні справи, застосовуючи принцип верховенства права.

Європейський Суд з прав людини у справі "Сєрков проти України", заява №39766/05, пар. 33, 41, 42, 43, 44 рішення від 07.07.2011 зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення пункту 1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності та не було свавільним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v.) [ВП], заява №31107/96, п. 58, ECHR 1999).

Суд також зазначає, що можливість таких різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином була спричинена неналежним станом національного законодавства з цього питання. Правила, які було закріплено в Указі Президента та в Законі про ПДВ, надавали необґрунтовану свободу вибору щодо тлумачення того, яким чином вони можуть співвідноситись, а також розуміння чіткої сфери їх застосування та значення їх вимог.

Відповідно, на думку Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з такого важливого фіскального питання, яка призводила до його суперечливого тлумачення судом, порушує вимоги Конвенції щодо "якості закону".

У цьому контексті Суд не може не брати до уваги вимоги статті 4.4.1 Закону про погашення зобов'язань платників податків, який передбачає, що у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Проте у цій справі державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податків, що призвело до стягнення ПДВ із заявника (див. також рішення у справі "Щокін проти України" (Shchokin v.), заяви №23759/03 та № 37943/06, п. 57, від 14 жовтня 2010 року).

Вищезазначені міркування є достатніми, щоб надати Суду можливість дійти висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу. Відповідно, Суд постановляє, що було порушення цього положення.

Отже, задекларовані в уточнюючих деклараціях позивача нульові показники зобов'язання з плати за землю протягом періоду з 01 січня 2015 року по 07 червня 2016 відповідають вимогам Закону № 1669 і свідчать про реалізацію позивачем зазначеного права.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Посилаючись на вказану норму, Відповідач нарахував позивачу штрафні (фінансові) санкції.

Однак, з огляду на те, що за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про безпідставність визначення податковим органом Позивачу податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки комунальної власності за період з 01 січня 2015 року по 07 червня 2016 року, підстави для застосування до підприємства Відповідачем штрафних (фінансових) санкцій, що передбачені статтею 123 Податкового кодексу України, у вказаний період відсутні.

За таких обставин судом першої інстанції встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 23 квітня 2018 року №0016081206 в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "АБК ПЛЮС" суми грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб, розташованими на території проведення АТО, за період з 01 січня 2015 року по 07 червня 2016 року включно є протиправним та підлягає скасуванню.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року у справі № 812/1288/18 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року у справі № 812/1288/18- залишити без змін.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

М.Г. Сухарьок