Постанова

від 15.08.2018 по справі 808/3500/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 серпня 2018 рокусправа № 808/3500/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Білак С.В., суддів: ,Юрко І.В. ,Шальєвої В.А. , секретар судового засідання - Лащенко Р.В., за участю представника позивача - Коломоєць О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2018 року у справі №808/3500/17 (головуючий суддя у 1 інстанції - Стрельнікова Н.В., рішення ухвалено в м. Запоріжжя Запорізьким окружним адміністративним судом 29.03.2018 року) за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу Вільнянськ до Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2017 року Сільськогосподарський виробничий кооператив Вільнянськ (далі - СВК Вільнянськ , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0015011402 від 14.11.2017 року, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 1987401 грн. 25 коп., у т.ч. за основним платежем - 1589921 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 397480 грн. 25 коп.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку СВК Вільнянськ (код ЄДРПОУ 00428471) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.08.2014 року по 30.06.2017 року з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2011 року по 30.06.2017 року, за результатом якої складено акт перевірки від 27.10.2017 року №0098/08-01-14-02-00428471, яким встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства. Водночас, висновки вищевказаного акту перевірки є безпідставними та базуються лише на припущеннях контролюючого органу, а відтак, винесене на підставі цього акту перевірки оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2018 року у справі №808/3500/17 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення від 14 листопада 2017 року №0015011402. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу Вільнянськ судові витрати у розмірі 29811грн. 02 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що транспортний засіб КАМАЗ, яким було здійснено перевезення карбаміду не мав на це технічних можливостей без причепа, якого відповідно до наданих ТТН не було. Також, позивачем до перевірки не було надано сертифікатів якості, які засвідчують походження товару отриманого від контрагентів позивача. При цьому, контрагенти позивача не подавали до контролюючого органу фінансову звітність, через що не можливо встановити у них основних засобів на момент взаємовідносин з позивачем. З аналізу реєстру судових рішень відповідачем встановлено наявність зареєстрованих кримінальних проваджень, відповідно до яких контрагенти позивача відносяться до категорії підприємств, які мають ознаки фіктивності та задіяні в злочинній схемі кримінального правопорушення. Крім того, ТОВ ФІТ ГРУП та ТОВ ТЕРРАПРОДУКТ не є виробника, постановленого позивачу товару, та відомостей щодо його отримання у інших контрагентів не має, а отже не встановлено ланцюг придбаного позивачем товару. За таких обставин, господарські взаємовідносини позивача з вищевказаними підприємствами фактично не відбувались за відсутності факту реального здійснення господарської діяльності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначав, що доводи які викладені відповідачем в апеляційній скарзі не спростовано висновки суду першої інстанції, а відтак оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 29.09.2017 по 12.1.2017 року фахівцями ГУ ДФС у Запорізькій області на підставі направлення від 28.09.2017 року №2055, №2056, наказу №2454 від 18.09.2017 року згідно із вимогами пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75, п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України проведено планову документальну виїзну перевірку СВК Вільнянськ (код ЄДРПОУ 00428471) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.08.2014 року по 30.06.2017 року з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2011 року по 30.06.2017 року, за результатом якої складено акт від 27.10.2017 року №0098/08-01-14-02-00428471, яким встановлено порушення вимог пп.14.1.36, 14.1.181, 14.1.231 п.14.1 ст. 14, п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п. 189.1, ст. 189, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, ст .198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1589 921 грн., в т.ч. по податковій декларації з ПДВ (спеціальний режим оподаткування): за грудень 2016 року на суму 835221 грн., по податковій декларації з ПДВ (загальна декларація): за листопад 2015 року на суму 20 грн., за лютий 2016 року на суму 1390 грн., за грудень 2016 року на 158 грн., за лютий 2017 року на суму 388 348 грн., за березень 2017 року на суму 364 784 грн.

Вищевказаний акт перевірки обґрунтований тим, що перевіркою не підтверджено здійснення реальних, товарних операцій між позивачем з ТОВ ФІТ ГРУП та ТОВ ТЕРРАПРОДУКТ , оскільки з даних Державної фіскальної служби України, зокрема, ІС ПОДАТКОВИЙ БЛОК , Архіву електронної звітності, Єдиний реєстр податкових накладних, ВЕБ-САЙТ ГУ ДФС України та інші бази даних Державної фіскальної служби з яких встановлене повне пересортування товарів (робіт та послуг) та відповідно до даних Єдиного реєстру досудових розслідувань, внесені кримінальні провадження №12016080070003006 від 27.09.2016 року та №32017100040000028 від 13.05.2017 року, в яких фігурують ТОВ ФІТ ГРУП та ТОВ ТЕРРАПРОДУКТ .

На підставі акту перевірки від 27.10.2017 року №0098/08-01-14-02-00428471, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0015011402 від 14.11.2017 року, яким збільшено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 1987401 грн. 25 коп., у т.ч. за основним платежем - 1589921 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 397480 грн. 25 коп.

Як слідує із матеріалів справи, між позивачем (Зберігач) та ТОВ ФІТ ГРУП (Поклажодавець) укладено договір зберігання з правом подальшого викупу товару від 01.11.2016 року №ФІ-0111-2. Відповідно до якого СВК Вільнянськ було прийнято на зберігання передані йому мінеральні добрива, а саме карбамід з правом викупу всього або частини товару, що зберігається до 13.12.2016 року, та з обов'язком викупити весь залишок товару, що зберігається після 13.12.2016 року.

Приймання-передача майна на зберігання від ТОВ ФІТ ГРУП до СВК Вільнянськ здійснено відповідно до акту приймання-передачі №1 від 04.11.2016 року до договору зберігання №ФІ-0111-2 від 01.11.2016 року, в якому зазначено, що Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання майно на суму 4385898,00грн.

Факт поставки відповідних ТМЦ на зберігання підтверджено товарно-транспортними накладними.

В подальшому між СВК Вільнянськ (покупець) та ТОВ ФІТ ГРУП (продавець) укладено договір від 01.11.2016 року № ФІ-0111-2 за яким продавець продає та зобов'язується передати, а покупець купує та зобов'язується прийняти і оплатити продукцію - карбамід. Право власності на товар у покупця виникає з моменту підписання сторонами - видаткової накладної.

В ході перевірки були надані видаткові накладні від 13.12.2016 року №ФІ-18, від 13.12.2016 року №ФІ-19, від 13.12.2016 року №ФІ-20, від 12.12.2016 року №ФІ-15, від 12.12.2016 року №ФІ-16, від 09.12.2016 року №ФІ-13, від 08.12.2016 року №ФІ -10, від 06.12.2016 року №ФІ-7 та податкові накладні від 13.12.2016 року №18, від 13.12.2016 року №19, від 13.12.2016 року №20, від 12.12.2016 року №15, від 12.12.2016 року №16, від 09.12.2016 року №13, від 08.12.2016 року №10, від 06.12.2016 року №7, акт списання карбаміду від 19.12.2016 року № 3- ВО-12191, загальна кількість списаного карбаміду 510 тн. Загальна площа полів на які було внесено мінеральне добриво складає - 750,56 га. Тобто, відповідно до даного акту карбамід було внесено підприємством у розрахунку на 1 га землі - 680 кг.

Також, у періоді що перевірявся встановлено, що між СВК Вільнянськ та ТОВ ТЕРРАПРОДУКТ укладено Договір постачання від 27.12.2016 року № 271216-1 за умовами якого продавець продає та зобов'язується передати, а Покупець купує та зобов'язується прийняти і оплатити наступну продукцію: аміачна селітра, азофоска (нітроамофоска).

Посадовими особами позивача до перевірки надані видаткові та податкові накладні від 29.12.2016 року №8, від 29.12.2016 року №10, від 29.12.2016 року №11, від 30.12.2016 року №12, від 30.12.2016 року №15, від 30.12.2016 року №16, від 30.12.2016 року №18, від 31.12.2016 року №19, від 31.12.2016 року №20, від 31.12.2016 року №21 та товарно- транспортні накладні якими підтверджено факт поставки відповідних ТМЦ.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з наступного.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом п.135.2 ст.135, п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат та отримання ним доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку;

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов'язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов'язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов'язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару. Як свідчать матеріали справи, зауважень до податкових накладних у контролюючого органу не було.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно із ст. 1 Закону № 996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції - дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем до перевірки первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та Положення.

При цьому колегія суддів зазначає, що наявність незначних недоліків первинних документів є обставинами, які самі по собі не позбавляють правового значення виданих контрагентами підприємства інших первинних документів, що виключає відповідальність платника податків. У разі підтвердження дійсного виконання операції недоліки правореалізуючих документів є порушенням порядку заповнення цих документів, допущених постачальником, а відтак такі недоліки не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на податковий кредит та на віднесення до складу витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, відповідного звітного періоду вартості отриманого товару (робіт, послуг).

Також суд першої інстанції вірно зазначив, що аналіз інформаційних баз даних ДФС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Посилання контролюючого органу як в запереченнях на адміністративний позов так і в апеляційній скарзі на наявність в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальних проваджень №12016080070003006 від 27.09.2016 року та №32017100040000028 від 13.05.2017 року відповідно до яких контрагенти позивача відносяться до категорії підприємств, які мають ознаки фіктивності та задіяні в злочинній схемі кримінального правопорушення, є безпідставними, оскільки вироків суду по вказаним провадженням відповідачем не надано, а тому таке посилання не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.

Щодо не надання до перевірки сертифікатів якості, колегія судів зазначає, що позивачем до перевірки надані усі необхідні первині документи для фактичного встановлення реальності господарської операції між ТОВ ФІТ ГРУП та ТОВ ТЕРРАПРОДУКТ , тому відсутність сертифікатів за наявності належним чином оформлених первинних документів не може бути підставою для визнання господарських операцій нереальними.

Також суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи відповідача, що транспортним засобом КАМАЗ не можливо було здійснити перевезення карбаміду без причепу, оскільки це є лише припущенням контролюючого органу.

Таким чином, факт здійснення реальної господарської операції між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, які відображають зміст та обсяг цих господарських операцій, а також свідчать про зміни в майновому стані позивача, що відбувалися у зв'язку із здійсненням оплати за отриманий товар/послуги.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними вказаних правочинів. Також відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означених договорів, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, безтоварності господарських операцій, відсутності зв'язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або за інші податкові правопорушення, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Зміст укладених позивачем з ТОВ ФІТ ГРУП та ТОВ ТЕРРАПРОДУКТ договорів не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Щодо посилань відповідача на відсутність у контрагентів позивача основних засобів, не подачу ТОВ ФІТ ГРУП та ТОВ ТЕРРАПРОДУКТ фінансової звітності та не встановлення ланцюга придбаного позивачем товару, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Навіть у разі якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування податку на додану вартість за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані товари і послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому жодною нормою законодавства України не передбачається обов'язку платників податків - одержувачів товарів - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

У свою чергу, статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Згідно зі ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення ведення податкового обліку.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2018 року у справі №808/3500/17 за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу Вільнянськ до Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 15 серпня 2018 року, в повному обсязі постанова виготовлена 27 серпня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач С.В. Білак

Судді І.В. Юрко

В.А.Шальєва