Рішення

від 27.08.2018 по справі 806/3073/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2018 року м. Житомир справа № 806/3073/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, викладену в листі №Г-4890/0-2940/0/22-18 від 29.05.2018, в наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки, з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років для сінокосіння, за клопотанням від 03.05.2018;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1820885800:04:000:0055 на території Бердичівського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду на 49 років;

- стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2978,40 гривень;

- зобов'язати відповідача подати до суду в місячний термін з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про його виконання.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 03 травня 2018 року він звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1820885800:04:000:0055, розташованої на території Бердичівського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду на 49 років. Однак, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 29.05.2018 відмовило позивачу у задоволенні його клопотання. В якості підстав для відмови відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не надано копій документів, які посвідчують особу, у зв'язку з чим, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області не може ідентифікувати особу, яка звернулась із клопотанням. Крім того, відповідач вказав, що земельні ділянки для сінокосіння передаються в користування лише за результатами земельних торгів і не більше, ніж на 7 років, натомість в клопотання зазначено, що бажаний строк оренди становить 49 років.

Позивач вважає відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки протиправною, такою, що суперечить нормам чинного законодавства та порушує його права, оскільки вона не містить, передбачених ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, підстав для відмови, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою від 26.06.2018 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

19 липня 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. В обґрунтування такої позиції зазначено, що під час розгляду клопотання позивача було встановлено, що воно не містить копій документів, визначених в ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", які б підтверджували та дозволили ідентифікувати особу, яка звернулась з клопотанням. У зв'язку з цим, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області відмовило позивачу в задоволенні даного клопотання. З огляду на зазначене, представник відповідача вважає, що при розгляді клопотання позивача, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. З приводу позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою представник зазначає, що це є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Також у відзиві представник відповідача заперечує щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки їх склад та розмір не підтверджені належними доказами, у договорі про правову допомогу не вказано конкретну справу, у якій вона надається, а сам договір № 24 надається позивачем як доказ понесених витрат у інших адміністративних справах № 806/3205/18, № 806/3212/18, № 806/3208/18, № 806/3061/18, № 806/2536/18. (а.с.20-22)

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням, у якому просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 67,1255 га за кадастровим номером 1820885800:04:000:0055, розташованої на території Бердичівського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою орендою терміном на 49 років. До клопотання позивачем було додано графічні матеріали. (а.с.11)

За результатами розгляду, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 29 травня 2018 року № Г-4890/0-2940/0/22-18 відмовило позивачу в задоволенні клопотання та наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмовляючи в задоволенні клопотання, відповідач у своєму листі вказує, що частиною 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначено перелік документів, що посвідчують особу. Разом з тим, під час розгляду клопотання було встановлено відсутність копій документів, які посвідчують особу, що унеможливило здійснення Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області ідентифікації заявника, та стало підставою для відмови. (а.с.12)

Крім того, в якості ще однієї підстави для відмови в задоволенні клопотання зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в користування (оренда, емфітевзис) повинні у разі надходження заявок на отримання земельних ділянок для сінокосіння, випасання худоби, городництва передавати в користування (оренда, емфітевзис) лише за результатами земельних торгів. Також, одним з пріоритетів є передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності переважно на умовах оренди на строк не більш як сім років. Натомість ОСОБА_1 вказано бажаний строк оренди 49 років. (а.с.12)

Не погодившись з вищезазначеною відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Нормами ст. 123 Земельного Кодексу України визначено порядок передачі земельних ділянок у користування.

Так, відповідно до частини другої статті 123 Земельного Кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини третьої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Разом з тим, суд зазначає, що у оскаржуваній відмові, яка викладена у листі відповідача від 29.05.2018 № Г-4890/0-2940/0/22-18, відсутні посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, вимогам генерального плану населених пунктів, вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць чи вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Натомість, із матеріалів справи судом було безспірно встановлено, що відповідач, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача, керувався частиною 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", що не є підставою для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, передбаченою ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.

Суд відмічає, що в клопотання ОСОБА_1 вказано його прізвище, ім'я, по батькові, а також адреса місця проживання, що дає змогу ідентифікувати заявника.

Крім того, відмовляючи в задоволенні клопотання позивача, Головне управлінням Держгеокадастру у Житомирській області посилалось на вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 07.06.2017 "Про деякі питання удосконалення в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними".

Однак, суд зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017 "Про деякі питання удосконалення в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", на яку посилається відповідач, не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності у користування громадянам, а лише затверджує стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із затвердженням вказаної стратегії, не внесено.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 413 від 07.06.2017 та Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", вийшов за межі наданих йому Земельним кодексом України повноважень.

Також слід зазначити, що рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляються розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника. Отже в даному випадку має місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті відповідачем рішення у встановленій законодавством формі. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.

За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлену листом від 29.05.2018 № Г-4890/0-2940/0/22-18, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки за кадастровим номером 1820885800:04:000:0055 площею 67,1255 га, яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду на 49 років.

Щодо вимог позивача в частині зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння площею 67,1255 га за кадастровим номером 1820885800:04:000:0055, яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років, суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законодавством, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Повноваження щодо вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в даному випадку належать до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Таким чином, суди не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством,

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою слід відмовити.

Одночасно, застосовуючи механізм належного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1820885800:04:000:0055, розташованої на території Бердичівського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду на 49 років та за результатами розгляду прийняти рішення із врахуванням норм Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

Вирішуючи вимогу позивача в частині стягнення з відповідача на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 цієї ж статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу викладених норм слідує, що витрати на правничу допомогу адвоката мають бути пов'язаними з конкретною справою, співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, ціною позову, обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги. При цьому такі витрати повинні бути підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.

Натомість, з наявного у матеріалах справи договору № 24 від 30.05.2018 та розрахунку оплати праці адвоката (а.с.13) неможливо встановити, в якій конкретній справі надавались правничі послуги.

Крім того, в матеріалах справи відсутні акти наданих послуг/виконаних робіт, прийому-передачі, з яких би вбачався обсяг наданих послуг та їх прийняття позивачем. А також відсутні докази на підтвердження фактичного отримання адвокатом ОСОБА_3 коштів в сумі 2978,40 грн. від ОСОБА_1, яким міг би бути витяг з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за травень 2018 року. При цьому сама по собі квитанція до прибуткового касового ордера № 141 від 30.05.2018 на суму 2978,40 грн., підписана та видана адвокатом (а.с.14), без доказів дійсного оприбуткування цих коштів у відповідності до норм податкового законодавства України, не може слугувати достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем.

З огляду на вказане та недостатність безспірних доказів, які б підтверджували понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо їх стягнення в сумі 2978,40 грн.

Водночас, щодо позовних вимог в частині встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 134, 242-246, 255, 257, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Житомирська, 229, с. Биків, Брусилівський район, Житомирська область, 12642; РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м.Житомир, 10002; код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправною відмови та зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002; код ЄДРПОУ 39765513), оформлену листом №Г-4890/0-2940/0/22-18 від 29.05.2018, в наданні ОСОБА_1 (вул. Житомирська, 229, с. Биків, Брусилівський район, Житомирська область, 12642; РНОКПП НОМЕР_1) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером 1820885800:04:000:0055 площею 67,1255 га, яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області, за клопотанням від 03.05.2018.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002; код ЄДРПОУ 39765513) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (вул. Житомирська, 229, с. Биків, Брусилівський район, Житомирська область, 12642; РНОКПП НОМЕР_1) від 03.05.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування для сінокосіння земельної ділянки за кадастровим номером 1820885800:04:000:0055 площею 67,1255 га, яка розташована на території Бердичівського району Житомирської області та прийняти рішення із врахуванням встановлених обставин справи та у відповідності до норм Земельного кодексу України.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя І.Е.Черняхович