Рішення

від 28.08.2018 по справі 264/3329/18

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

264/3329/18

2/264/1375/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"28" серпня 2018 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Кузнецова Д. В., за участю секретаря судового засідання Мащенко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2, до Третьої маріупольської державної нотаріальної контори про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Третьої маріупольської державної нотаріальної контори із вимогою скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на трикімнатну квартиру №21, розташовану у будинку №185 по проспекту Металургів в місті Маріуполі, загальною площею 51,1 кв.м., житловою площею 35,0 кв.м., форма власності приватна, розмір частки 1/3, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер майна 1355447, номер запису 4703 в книзі 7, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 04.06.2003р, дата внесення запису 04.06.2003 року, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності №295993, 2501.1995 року Маріупольське державне виробниче підприємство Житловик .

Свої вимоги мотивувала тим, що квартира №21, що розташована в будинку №185 в рівних частках належить ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло №29593 від 25.01.1995 року, виданого державним підприємством Житловик та зареєстрованого в Маріупольському БТІ. В 1999, 2003 та 2017 роках померли всіх співвласники ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідно. Після сперті двох із них позивач отримала у спадок 2/3 частини вказаної квартири, але 1/3 частину після смерті ОСОБА_4 вона не змогла оформити та їй було видано нотаріусом постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, оскільки під час розгляду документів та перевірки відомостей в електронних реєстрах виявилось, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачем вже зареєстровано право власності на 1/3 частку квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло 1995 року. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію 2003 рік. Вказані відомості вважає помилковими, оскільки позивач не могла в 2003 році отримати у власність 1/3 частку на підставі свідоцтва від 1995 року. Внаслідок даної помилки позивач не може оформити права власності, яке б відповідало правовстановлюючим документам.

Позивач та її представник в судове засідання не прибули, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про час і місце слухання справи, у судове засідання не прибув з невідомих причин та відзив на позов не надав, тому за наявності письмової згоди позивача суд вважає можливим постановити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи квартира №21, що розташована в будинку №185 по проспекту Металургів в місті Маріуполі, належала ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане Державним підприємством з ремонту та експлуатації жилого фонду Житловик 25 січня 1995 року.

01 квітня 1999 року померла ОСОБА_5.

10 березня 2003 року померла ОСОБА_4.

16 липня 2017 року помер ОСОБА_3.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори 26 лютого 2018 року, позивач ОСОБА_1 отримала у власність після смерті свого батька - ОСОБА_3 2/3 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з матеріалами спадкової справи №251/2003, відритої після смерті ОСОБА_4, спадкоємцем за законом є позивач ОСОБА_1, як дочка спадкодавця. ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини на користь позивача, що підтверджується наявною у спадковій справі заявою.

Проте постановою нотаріуса від 21 травня 2018 року позивачці було відмолено у вчинені нотаріальної дії та видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частку квартири, з тих підстав, що власником даної частки квартири в Державному реєстрі речових прав вже значиться позивач ОСОБА_1 та за нею зареєстровано право власності на 1/3 частку квартири на підставі свідоцтва про право власності №29593 від 25.01.1995 року. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію 04.06.2003 року. Реєстрації права власності на 1/3 часту вищевказаної квартири на ім'я спадкодавця ОСОБА_4 не виявлено. На додатковий запит нотаріальної контори до МКП Маріупольське БТІ про уточнення власників квартири та причину виникнення розбіжностей було отримано відповідь, що відомості про реєстрацію 04.06.2003 року у правовій справі відсутні. Нотаріус не зміг встановити на підставі якого документу були внесені зміни до складу власників квартири, причину виниклих розбіжностей та помилковість внесення відповідної інформації.

Вказані обставини та обґрунтованість відмови нотаріуса підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, зокрема, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №115335576 від 26.02.2018 року, де відображені недостовірні відомості про позивача, як власника1/3 частки квартири на підставі свідоцтва про право власності 1995 року. Проте в дійсності співвласниками квартири на підставі вказаного свідоцтва були інші особи та позивач серед них не значився, що також підтверджується листом із Маріупольського бюро технічної інвентаризації, в якому зазначено, що за даними, які були в розпорядженні БТІ, станом на 31 грудня 2012 року власниками згідно свідоцтва від 25 січня 1995 року значаться: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Тобто наявний факт помилковості запису від 2003 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про перебування позивача співвласником квартири.

Водночас наведений факт позбавляє позивачку як спадкоємця та майбутнього власника 1/3 частки належним чином отримати у власність майно, володіти, користуватися та розпоряджатися належною їй часткою квартири на підставі законного правовстановлюючого документу.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, статтею 13 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частиною 1 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Нормою ст. 182 ЦК України передбачена обов'язкова державна реєстрація права власності на нерухомі речі, його виникнення, перехід та припинення. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно, регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Право власності на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним особам підлягає обов'язковій державній реєстрації, що випливає зі ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Частиною 4 статті 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Частиною 2 статті 13 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об'єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об'єкта. У разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об'єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону.

Частиною 2 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року № 1141, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Тобто, чинне законодавство не передбачає порядку вилучення помилкового запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, єдиним способом приведення записів у відповідність до Закону є рішення суду про скасування рішення державного реєстратора та скасування записів про проведену державну реєстрацію прав.

Стаття 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно приписів ч. 1, 2, 3 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Пунктом 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, допущена державним реєстратором помилкова реєстрація права власності на 1/3 частку квартиру за позивачем порушує права позивача, оскільки не відповідає дійсності та наявним правовстановлюючим документам, а тому її право підлягає захисту шляхом скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2, номер запису про право власності: №4703 в книзі 7 від 04 червня 2003 року.

Керуючись статями 12, 81, 89, 247, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2, до Третьої маріупольської державної нотаріальної контори про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на трикімнатну квартиру №21, розташовану у будинку №185 по проспекту Металургів в місті Маріуполі, загальною площею 51,1 кв.м., житловою площею 35,0 кв.м., форма власності приватна, розмір частки 1/3, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер майна 1355447, номер запису 4703 в книзі 7, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 04.06.2003р, дата внесення запису 04.06.2003 року, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності №295993, 25.01.1995 року Маріупольське державне виробниче підприємство Житловик .

Повні відомості про позивача - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин держави Ізраїль, проживає в Ізраїлі, АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Повні відомості про відповідача - Третя маріупольська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02888351, адреса 87524, місто Маріуполь, проспект Металургів, 213.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Іншими особами, які беруть участь у справі, на рішення може бути подана апеляція безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 28 серпня 2018 року.

Суддя: Д. В. Кузнецов