Рішення

від 16.08.2018 по справі 916/1175/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" серпня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1175/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засідання справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НАТАЛКА" до комунальної установи "МІСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ №10" про стягнення 42 695,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НАТАЛКА" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з комунальної установи "МІСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ №10" 42 695,04 грн. заборгованості за договором №1дл від 03.05.2017р. про забезпечення відшкодування витрат суб'єкта господарювання, пов'язаних з відпуском лікарських засобів, вартість яких підлягає повному, або частковому відшкодуванню.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

03 травня 2017 року між комунальною установою «Центр первинної медико-санітарної допомоги №16» (Сторона 1) та товариством з обмеженою відповідальністю "НАТАЛКА" (Сторона 2), комунальною установою «Міська клінічна лікарня №10» (Розпорядник бюджетних коштів) було укладений Договір №1дл про забезпечення відшкодування витрат суб'єкта господарювання, пов'язаних з відпуском лікарських засобів, вартість яких підлягає повному, або частковому відшкодуванню.

Відповідно до п.1.1 Договору, Сторона 1 відшкодовує Стороні 2 витрати, понесені останньою у зв'язку з відпуском лікарських засобів, вартість яких повністю чи часткового відшкодовується згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2016 р. № 863 Про запровадження відшкодування вартості лікарських засобів .

Згідно п.2.1.1. Договору, платник в п'ятиденний термін після отримання звіту про відпущені лікарські засоби, вартість яких підлягає повному або частковому відшкодуванню (далі - Звіт) згідно форми встановленої у додатку до Порядку відшкодування лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2017 року № 152 Про забезпечення доступності лікарських засобів (далі - Порядок відшкодування лікарських засобів), відшкодовує витрати Стороні 2, понесені у зв'язку з відпуском лікарських засобів.

У відповідності до п.2.1.2. Договору, платник зобов'язується проводити не рідше одного разу на місяць звірки зі Стороною 2 та Стороною 1 зі складанням акту звірки по розрахункам.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що Платник зобов'язується відшкодувати Стороні 2 витрати, понесені останньою в зв'язку з реалізацією лікарських засобів, передбачених в п.1.1. Договору, відповідно до доданих звітів.

Зі змісту п.3.4. Договору вбачається, що відшкодування зазначеної в звіті суми здійснюється Платником протягом 5 днів з моменту надання Стороною 1 такого звіту, підписаного сторонами цього Договору.

Цей Договір набирає чинності з 03 квітня 2017р. і діє до 31 грудня 2017р. включно, але у будь-якому разі, до повного здійснення Платником розрахунків за цим Договором (п.6.1. Договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що в грудні 2017 року, під час проведення звірки по розрахункам, позивачем було встановлено, що протягом 2017 року в рамках вищезазначеного договору було відпущено лікарських засобів, вартість яких підлягає відшкодуванню на загальну суму 617 632,15 гри., а отримано відшкодування в розмірі 574 937,11 гри.

Таким чином, позивачем було недоотримано грошових коштів в розмірі 42 695,04 гри. (617632,15 грн - 574937,11 грн.).

На вимогу позивача здійснити оплату вказаної суми відповідачем було повідомлено, що оплату не було здійснено у зв'язку з тим, що Платником не було отримано звіт про відпущені з аптечного пункту №2 лікарських засобів № 10/2 за період з 01.08.2017 року по 14.08.2017 року на загальну суму 26323,83 та звіт про відпущені з аптечного пункту № 7 № 10/7 за період з 01.08.2017 року по 104.08.2017 року на загальну суму 16371,21 грн.

На пропозицію надати зазначені звіти повторно було відмовлено у зв'язку із закриттям бюджетного 2017 року.

З огляду на вказане, 27.03.2018 року позивач звернувся до Департаменту охорони здоров'я з листом щодо існуючої заборгованості, на що 23.04.2018 року була надана відповідь, згідно якої директором департаменту зазначено, що відшкодування суми в розмірі 42695,04 грн. є неможливим, оскільки дія договору закінчилась 31.12.2017 року.

Крім цього, позивачем було направлено претензію № 1 про належне виконання договору про надання послуг та сплату заборгованості в розмірі 42695,04 грн. (відмітка про отримання 24.05.2018р.).

На підтвердження існування заборгованості, позивачем подано до матеріалів справи Актів звірки взаємних розрахунків по аптечному пункту 7 (за період з 01.05.2017 року по 20.12.2017 року, де вбачається заборгованість у розмірі 16371,12 грн.) та по аптечному пункту 2 (за період з 01.05.2017 року по 25.12.2017 року, де вбачається заборгованість у розмірі 26351,02 грн.).

З врахуванням вищенаведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи мж суддями від 12.06.2018р., позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "НАТАЛКА" було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.06.2018р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "НАТАЛКА" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштове повідомлення (вх.№24822/18), повернуте на адресу суду із відміткою про вручення та поштове повідомлення, повернуте на адресу суду із відміткою про невручення з підстав закінчення терміну зберігання.

Відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що подані позивачем копії актів звірки взаєморозрахунків по відпуску лікарських засобів з аптечного пункту №7 та №2 з боку відповідача не підписані, тому не є належними та допустимими доказами наявності боргу відповідача.

Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні звіти про відпущені лікарські засоби, складання яких є обов'язковим у відповідності до умов договору.

З врахуванням відсутності звітів про відпущені лікарські засоби та доказів їх направлення на адресу відповідача, у останнього не виник обов'язок з оплати вартості відпущених лікарських засобів, встановлений п.2.1.1. Договору, у зв'язку з чим, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "НАТАЛКА" задоволенню судом не підлягають.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу , які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того,

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З врахуванням вищенаведеного, заявлені товариством з обмеженою відповідальністю "НАТАЛКА" позовні вимоги задоволенню судом не підлягають.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.13, 74, 79, 129, 202, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі - покласти на позивача товариство з обмеженою відповідальністю "НАТАЛКА" (прим. 1, буд. 18, вул. Гагаріна, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68600, код ЄДРЮОФОПГФ30615881)

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Повний текст рішення складено 27 серпня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський