Рішення

від 28.08.2018 по справі 904/3435/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2018м. ДніпроСправа № 904/3435/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Комунар", с. Райдужне П'ятихатського району Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрошина", м. Дніпро

про стягнення 53056,04 грн

у присутності представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

01.08.2018 до господарського суду Дніпропетровської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Комунар" (далі - позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрошина" (далі - відповідач), у якій виклало вимоги про стягнення попередньої оплати у сумі 52800,00 грн та річних у сумі 256,04 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №451/0217, укладеного між сторонами 27.02.2017.

Ухвалою від 06.08.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження , встановленими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), з повідомленням сторін та призначенням судового засідання на 28.08.2018.

Сторони своїми правами на подання заяв по суті справи та на участь у судовому засіданні не скористалися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином за їх місцезнаходженням згідно з матеріалами справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Від позивача до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення йому 10.08.2018 поштового відправлення ухвали суду від 06.08.2018 про відкриття провадження у справі; поштове відправлення на адресу відповідача із вказаним процесуальним документом поштовим відділенням повернуто до суду з відміткою "за закінченням строку зберігання".

При цьому, стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Враховуючи той факт, що відповідач зареєстрований у встановленому законом порядку за адресою, на яку судом завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, було направлено ухвалу, то суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про розгляд цієї справи.

Положеннями ч. 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частин 2, 4 статті 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення та пояснення третьої особи щодо позову або відзиву; подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

При цьому, приписами ч. 9 ст. 165 ГПК України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на наведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Тож, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгрошина" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою "Комунар" (далі - покупець, позивач) укладено договір поставки №451/0217 (далі - договір), за мовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти на умовах цього договору шини, камери, колеса, механізми здвоєних коліс та інше (далі - товар).

Згідно з п. 1.2 договору асортимент та ціна товару погоджується сторонами у рахунку, який є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що покупець здійснює оплату товару за ціною, яка передбачена у рахунку до договору.

Відповідно до п. 2.3 договору оплата за даним договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника наступним чином: грошові кошти у розмірі 100% повинні бути перераховані постачальнику протягом 3-х банківських днів з дня підписання договору.

Постачальником було виставлено рахунок № 2037 від 10 листопада 2017 року на суму 52 800,00 грн.

У пункті 3.3 договору сторонами узгоджено, що поставка товару повинна бути здійснена протягом 18-ти календарних днів з дня оплати покупцем грошових коштів у відповідності до п. 2.3.1 даного договору. Поставка оформлюється видатковими накладними, які підписуються повноважними представниками сторін, безпосередньо після передачі товару покупцеві на складі покупця (п. 3.4 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 (п. 8.2 договору).

Пунктом 8.4 договору передбачено, що по закінченню строку цього договору сторони не звільняються від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

На виконання умов договору позивач, відповідно до виставленого йому на оплату рахунку, перерахував відповідачу на умовах попередньої оплати за товар 52800,00 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №1159 від 15.11.2017 (а.с. 8).

Відповідач своїх зобов'язань з поставки товару не виконав, тому позивач звернувся до нього з претензією за №37 від 12.04.2018 про повернення 52800,00 грн сплаченої суми попередньої оплати. Про направлення відповідачу претензії свідчать копія конверта з рекомендованим повідомленням (а.с. 29).

Поштове відправлення було повернуто позивачу підприємством зв'язку з відміткою від 17.04.2018 про неможливість вручення.

Позивач зазначає, що станом на день подання позовної заяви відповідач не здійснив поставку товару, чим порушив умови договору, та не повернув попередню оплату в сумі 52800,00 грн.

Наявні обставини і стали причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

У відповідності до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч. 1 ст. 712 ЦК України.

Приписами статті 629 цього Кодексу встановлено обов'язковість договору для виконання його сторонами.

Згідно із ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Положеннями статті 693 цього Кодексу передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач відповідно до умов договору здійснив попередню оплату в сумі 52800,00 грн за товар, визначений у рахунку на оплату №2037 від 10.11.2017, але відповідач свого обов'язку по поставці цього товару не виконав. Факт здійснення позивачем попередньої оплати на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрошина" відповідачем не оспорений та не спростований.

Отже, сума сплаченої позивачем попередньої оплати за непоставлений товар становить 52800,00 грн.

Приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З обставин справи вбачається, що відповідач у встановлений договором строк свого зобов'язання перед позивачем по поставці товару не виконав, чим порушив умови укладеного між сторонами договору та вимоги чинного законодавства.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 52800,00 грн та процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 256,04 грн, нарахованих ним за період з 25.04.2018 по 22.06.2018. При цьому, в якості правової підстави нарахування вказаної суми процентів позивач вказує ст. 536 ЦК України, а відносно застосованого у розрахунку розміру процентів (3% річних) позивач за аналогією закону посилається на положення ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

З урахуванням наявних у справі доказів суд вважає, що позивачем належним чином доведено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по поставці товару, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача одержаної ним попередньої оплати в сумі 52800,00 грн є законними та обґрунтованими.

Позовні вимоги в частині стягнення 256,04 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих позивачем у розмірі 3% річних від суми попередньої плати, повернення якої відповідачем прострочено, задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця

Частиною першою статті 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

При цьому, за змістом частини другої цієї статті розмір процентів за користування чужими грошовими коштами повинен встановлюватися договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки, як умовами укладеного між сторонами договору, так і нормами статті 693 ЦК України, розмір процентів на суму своєчасно неповерненої попередньої плати не встановлений, позивач застосував по аналогії положення статті 625 ЦК України щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Однак, за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 у справі №910/24853/13).

Тож, якщо договором поставки, законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування чужими грошима не встановлено, застосування аналогії закону за ст.625 ЦК України є неправомірним.

Згідно зі ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог, покладаються судові витрати у сумі 1753,50 грн, як на сторону, з вини якої виник спір.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрошина" (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39871115) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Комунар" (52123, Дніпропетровська область, П'ятихатський район, с. Райдужне; ідентифікаційний код 31098030) попередню оплату у сумі 52800,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1753,50 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 30.08.2018.

Суддя ОСОБА_1