Рішення

від 21.08.2018 по справі 907/299/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.08.2018 м. Ужгород Справа № 907/299/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Кут Л.В.

розглянувши позовну заяву Закарпатської обласної ради, м. Ужгород

до Відділу управління майном району Свалявської районної ради, м. Свалява

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Закарпатський територіальний центр екстренної медичної допомоги, м. Ужгород

та за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізичної особи - підприємця Мацола Леонід Миколайович, м. Свалява

про визнання недійсним Договору оренди нежитлових приміщень від 02.04.2013 №1 (з додатками та доповненнями)

(позовні вимоги викладено у відповідності до заяви позивача про зміну предмету позову)

За участю представників:

Від позивача - Гушнянська М.Я. - представник за довіреністю від 10.08.2017

Від відповідача - Вальо Р.В. - представник за довіреністю від 21.08.2018

Від третьої особи на стороні позивача: - Ребрей Я.Я., представник за довіреністю №7 від 26.06.2018, Боднар С.Д., представник за довіреністю №8 від 26.06.2018

Від третьої особи на стороні відповідача - не з'явився

в с т а н о в и в:

Закарпатська обласна рада, м. Ужгород звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Відділу управління майном району Свалявської районної ради, м. Свалява про визнання недійсним з моменту укладення Договору оренди нежитлових приміщень від 02.04.2013 №1 (з додатками та доповненнями), посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 10, 11, 12, 15 Закону України Про оренду державного та комунального майна , ст.ст. 15, 16, 22, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 27.04.18 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків.

14.05.18 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.05.2018 у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України судом було відкрито загальне позовне провадження, призначено дату підготовчого засідання на 26.06.2018 та залучено до участі у справі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Проте, судове засідання 25.06.2018 не відбулося, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Ремецькі О.Ф. у відпустці, згідно з наказом голови Господарського суду Закарпатської області від 23.06.18 року №02.4-08/21-к.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05.07.2018 підготовче провадження у справі було відкладено на 16.07.2018.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.07.2018 року задоволено заяву позивача на підставі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України про зміну предмету позову, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 06.08.2017.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.08.2018.

Представник позивача просить задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обгрунтованість наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача подано суду заяву про визнання позову у повному обсязі на підставі вимог ст. 46 та 191 ГПК України.

Представники третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Закарпатський територіальний центр екстренної медичної допомоги, м. Ужгород заявлені позовні вимоги підтримують у повному обсязі з підстав, зазначених у поданому суду письмовому поясненні.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізична особа - підприємець Мацола Леонід Миколайович, м. Свалява у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив, письмового пояснення по суті спору не подав.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу (ч. 4 ст. 185 ГПК України).

Частиною 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих прокурором.

У судовому засіданні 21.08.2018, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається зі матеріалів справи, між відділом управління майном району Свалявської районної ради, як орендодавцем - та ФОП Мацола Л.М., як орендарем, 02.04.2013р. було укладено договір оренди нежилих приміщень № 1 (далі договір), за умовами якого орендодавець передав орендареві для розміщення кафе, а останній прийняв у строкове по 31.03.16 - платне володіння і користування нежилі приміщення лікувального корпусу Свалявської ЦРЛ (корпус Е, позиції 10,1-11,1-12,1-13) площею 39,4 кв.м у м. Свалява, вул. Визволення, 23 (далі орендоване майно).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2016 було задоволено позов ФОП Мацола Л.М. та визнано таким, що поновлений на той самий строк і на тих самих умовах Договір оренди нежитлових приміщень № 1 укладений 02.04.13 між відділом управління майном району Свалявської районної ради, м. Свалява та приватним підприємцем Мацола Л.М., м. Свалява щодо оренди нежитлових приміщень по вул. Визволення, 23 у м. Свалява, площею 39,4 кв. м.

На виконання рішення суду між сторонами договору оренди 01.04.2016 укладено додаткову угоду до договору оренди, якою строк дії договору оренди продовжено на період з 01.04.2016 по 31.03.2019, а решту умов договору залишено без змін.

На виконання рішення Закарпатської обласної ради №393 від 28.07.2016 Про прийняття майна за Актом приймання-передачі майна та будівель від 17.02.2017 Закарпатською обласною радою здійснено прийняття у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області будівлі (літ. Е) лікувального корпусу Свалявської центральної районної лікарні загальною площею 165,10кв.м., що розташована за адресою: м. Свалява, вул. Визволення, 23.

Додатком до Акту приймання-передачі є технічний паспорт будівлі та Договір оренди нежитлових приміщень №1 від 02.04.2013 з додатковою угодою від 01.04.2016.

Позивач - Закарпатська обласна рада зазначає, що у відповідності до приписів ст. 15 Закону України Про оренду державного та комунального майна з переходом до нього права власності на майно до нього також перейшли всі права і обов'язки орендодавця за договором оренди.

На думку позивача, укладення Договору відбулось із порушенням вимог чинного законодавства України.

Так, статтею 11 Закону України Про оренду державного і комунального майна встановлено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затверджено Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629 затверджена Методика оцінки об'єктів оренди (далі - Методика № 629), пунктом 1 якої встановлено, що відповідно до цієї Методики проводиться оцінка майна державних підприємств, установ та організацій, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, що передається в оренду, у тому числі нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень).

Оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати.

Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди.

Із наданої позивачу Свалявською районною радою, як колишнім власником орендованого майна, інформації та умов договору оренди вбачається, що незалежна оцінка об'єкта нерухомості перед укладенням договору оренди та перед його продовженням не здійснювалась. Також позивачу надано Методику розрахунку і порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад району, затверджену рішенням Свалявської районної ради від 29.08.2011 за №93, з якою вбачається необхідність проведення незалежної оцінки об'єкта оренди перед укладенням договору (п.10 Методики).

З огляду на наведене, стверджує про наявність підстав для визнання договору оренди недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, з огляду на таке.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи, об'єкт оренди відноситься до об'єкту комунальної власності.

Відповідно до рішення Закарпатської обласної ради №393 від 28.07.2016 Про прийняття майна за Актом приймання-передачі майна та будівель від 17.02.2017 Закарпатською обласною радою здійснено прийняття у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області будівлі (літ. Е) лікувального корпусу Свалявської центральної районної лікарні загальною площею 165,10кв.м., що розташована за адресою: м. Свалява, вул. Визволення, 23.

При цьому оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України Про оренду державного та комунального майна , який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Зокрема, як зазначалось судом вище, матеріалами справи належним чином підтверджується передача орендованого нерухомого майна загальною площею 39,4 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Свалява, вул. Визволення, 23, в оренду ФОП Мацола Л.М. за спірним Договором.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 632 ЦК передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Одним із основних принципів цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Так, статтею 203 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Приписами ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, системний аналіз наведених норм, дає підстави дійти до беззаперечного висновку, що нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Господарський суд враховує, що відповідно до частини шостої статті 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні випадки обов'язкового проведення оцінки майна встановлюються цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 7 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках оренди державного майна.

Статтею 10 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні визначено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Рішенням Свалявської районної ради від 29.08.2011 за №93 (яке діяло на час укладення спірного договору оренди) було затверджено Методику розрахунку і порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад району, згідно з пунктом 1 цієї Методики здійснюється оцінка майна, що передається в оренду, в тому числі, підприємств, заснованих на майні комунальної власності.

Згідно з пунктом 10 Методики у разі оренди нерухомого майна здійснюється його незалежна оцінка.

Відповідно до вимог Методики поняття незалежна оцінка вживається у значенні, наведеному у Законі України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні .

Згідно із статтею 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні незалежною оцінкою майна вважається оцінка, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.

Відповідно до пункту 2.9 Постанови № 11 на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Судом встановлено, що зміст Договору по суті суперечить Закону України Про оренду державного і комунального майна , Методиці розрахунку і порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад району, затвердженій рішенням Свалявської районної ради від 29.08.2011 за №93, оскільки був укладений , а у подальшому і продовжений на новий термін, без наявності чинної незалежної оцінки вартості майна, в Договір були вказані розмір орендної плати, яким не враховувалась вартість майна.

Оскільки, Договір було укладено з урахуванням відсутньої оцінки вартості майна, то по суті правочин було укладено в порушення чинного законодавства по суті взагалі без обов'язкової оцінки.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 191, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст.231, 232, 233, 237, 238, 239, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір оренди нежитлових приміщень № 1 укладений 02.04.2013 відділом управління майном району Свалявської районної ради, м. Свалява та приватним підприємцем Мацола Леонідом Миколайовичем, м. Свалява щодо оренди нежитлових приміщень по вул. Визволення, 23 у м. Свалява, площею 39,4 кв. м. та Додаткову угоду до даного договору.

Стягнути з Відділу управління майном району Свалявської районної ради (89300, Закарпатська область, м. Свалява, вул. Головна, 1, ідентифікаційний код 25439843) на користь Закарпатської обласної ради (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, ідентифікаційний код 25435963) суму 1762,00грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 30.08.2018.

Суддя О.Ф. Ремецькі