Рішення

від 29.08.2018 по справі 227/2341/18

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29.08.2018 227/2341/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Мацишин Л.С.

за участю

секретаря судового засідання: Дзюби Т.А.,

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представників відповідача: ОСОБА_3, Обельчак Г.Л.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Добропілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Імені В.І.Чапаєва про визнання договору оренди землі недійсним та відшкодування заподіяних збитків,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Імені В.І.Чапаєва (далі ТОВ ім.В.І. Чапаєва про визнання недійсним договору оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення - земельної частки (паю) від 26 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ Імені В.І. Чапаєва земельної ділянки площею 5,7499 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, зареєстрована державним реєстратором реєстраційної служби Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області Рудик А.В., рішення про державну реєстрацію № 29479262 від 29 квітня 2016 року; та стягнення з ТОВ Імені В.І. Чапаєва на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 150 000 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн., судові витрати на судовий збір у розмірі 1500 грн. та 1762 грн., а всього 203 262 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він в порядку спадкування за заповітом отримав у спадщину земельну ділянку площею 5,7499 га, кадастровим НОМЕР_2, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом. Вартість земельної ділянки станом на 02 грудня 2016 року становила 88450 грн. З інформаційної довідки з державного реєстру права на нерухоме майно та реєстру прав на нерухоме майно йому стало відомо, що 26 квітня 2016 року між спадкодавицею ОСОБА_6 та відповідачем був укладений договір оренди землі, строком на 15 років. Вважає цей договір недійсним, оскільки ОСОБА_6 його не підписувала, а підписала її племінниця ОСОБА_8, не маючи ніяких на це прав, тобто у ОСОБА_6 було відсутнє волевиявлення на укладення Договору оренди землі під час виникнення правовідносин. Він як власник земельної ділянки має право і бажає самостійно користуватись даною земельною ділянкою, у зв'язку з чим він звернувся до відповідачів з проханням розірвати договір оренди землі. Проте керівництво товариства перешкоджало самостійно обробляти належну йому земельну ділянку З вини відповідача він був позбавлений можливості користуватись земельною ділянкою, засівати її, обробляти та отримувати врожай з грудня 2016 по 2017 рік. Суму матеріальної шкоди, з врахуванням витрат пов'язаних з посівами, вирощуванням та збором врожаю, сукупний чистий прибуток він оцінює у 150 000 грн. Крім того позивач стверджує, що діями керівництва відповідача йому заподіяно також моральних страждань, оскільки він тривалий час не може користуватись своєю земельною ділянкою. Оскільки він тривалий час живе в стресовому стані у нього погіршився стан здоров'я, почалися розлади в родині, моральну шкоду він оцінює в 50000 грн.

Представник відповідача звернувся в суд з відзивом на позовну заяву з якого вбачається, що дійсно 26 квітня 2016 року між ОСОБА_6 та ТОВ Імені В.І. Чапаєва був укладений договір оренди земельної ділянки площею 5,7499 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області. Після того як їм стало відомо, що позивач став власником земельної ділянки, 26 грудня 2016 року він отримав від них орендну плату за земельний пай за 2016 рік в розмірі 2994,84 грн., як спадкоємець ОСОБА_6 На протязі 2017 року позивачу неодноразово пропонувалось укласти додаткову угоду до договору оренди у зв'язку зі зміною власника. Проте позивач ніяк на це не реагував та не пред'являв до них ніяких претензій. Крім пропозиції укладення додаткової угоди ними було роз'яснено про збільшення процентної ставки за орендну плату за землю. З вересня - жовтня 2017 року ТОВ Ім.В.І. Чапаєва неодноразово спілкувалось з позивачем, пропонуючи йому отримати орендну плату за 2017 рік. Після направлення позивачу декількох листів, 30 листопада 2017 року нараховані кошти в розмірі 4492,25 грн. були направленні позивачу поштовим переказом, який він не отримав. Підстави визнання недійним спірного договору, на які посилається позивач, їм стали відомі після отримання позовної заяви. У ТОВ Ім.В.І. Чапаєва не було підстав для того, щоб ставити під сумнів укладений договір. Позивач на протязі 2017 року і до моменту звернення в суд не пред'являв їм ніяких претензій з цього приводу. Не дивлячись на це, ще до звернення в суд вони пропонували позивачу розірвати договір. Хоча даний договір не розірваний, позивач у квітні 2018 року засіяв цю земельну ділянку соняшником, хоча товариство продовжувало орендувати земельну ділянку та сплачувати за неї орендну плату. Щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди, то відповідачі заперечують повністю, з тих підстав, що у позивача не могло бути не отриманого доходу, тому що в ці роки він, як власник повинен був виконувати умови договору оренди. З боку позивача не було ніяких дій, які б свідчили про те, що відповідачем порушувалось його права, спричиняючи йому матеріальну шкоду і моральні страждання. (а.с.38)

Позивач в судовому засіданні позов підтримав та суду пояснив, що в грудні 2016 року він оформив право власності в порядку спадкування на спірну земельну ділянку. Під час написання заяви про отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріуса він дізнався про існування спірного договору оренди землі. В грудні 2016 році він повідомляв ОСОБА_3 про недійсність договору оренди землі у зв'язку з тим, що його підписувала не ОСОБА_6, проте ОСОБА_3 йому відповів, щоб він звернувся в з цим питанням в суд. На протязі 2017-2018 років він намагався мирно врегулювати спір та розірвати договір оренди землі, зокрема, він звертався усно до товариства, проте йому відмовляли. Орендну плату він, як спадкоємець ОСОБА_6 отримав за 2016 рік в неповному розмірі, а за 2017 рік орендна плата була йому направлена поштовим переказом, проте він її не брав. Восени 2017 року він підготував землю до посіву, а на весні 2018 році він засіяв її соняшником, тобто він нею сам користується. Щодо заподіяної матеріальної шкоди, то він має на увазі саме упущену вигоду. Щодо моральної шкоди, то у нього нервові переживання призвели до порушення сну.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з мотивів викладених в позовній заяві та пояснив, що розрахунок матеріальних збитків вони розрахували самі на основі даних Головного управління статистики у Донецькій області щодо врожайності у масі після доробки пшениці озимої та соняшнику у сільськогосподарських підприємствах Добропільського району у 2016-2017 роках та інформації за даними форми державного статистичного спостереження Звіт про площу та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду та Звіту про реалізацію продукції сільського господарства . З заявою про створення комісії та розрахунку нею упущеної вигоди позивач не звертався, так як це не потрібно.

Представники відповідача позов визнали частково, а саме позовну вимоги про визнання договору недійсним визнали, а позовні вимоги про стягнення матеріальної і моральної шкоди заперечили та вважають їх необґрунтованими. Крім того пояснили, що спірною земельною ділянкою ТОВ Ім.В.І. Чапаєва користувалось на підставі спірного договору оренди землі, сумнівів у його дійсності у них не було. Їм не було відомо, що договір оренди підписала не ОСОБА_6, а інша особа. Про це їм стало відомо після того як позивач в грудні 2016 року до них прийшов з претензіями і це їх сказав. З їхньої сторони підписала договір керівник товариства Обельчак Г.Л., жодних шахрайських дій з їхньої сторони при укладенні договору оренди вчинено не було. Протягом 2017 року вони наполегливо просили позивача укласти додаткову угоду на підвищення орендної плати та зміни власника землі. Крім того зазначають, що позивач до них не звертався з письмовими заявами про розірвання спірного договору.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 грудня 2016 року спадкоємцем ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначеним в заповіті є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2. Спадщина на яку видано свідоцтво складається з земельної ділянки, площею 5,7499 га, кадастровий НОМЕР_2, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області. (а.с.19)

11 лютого 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сількогосподарського призначення на території Криворізької сільської ради, площею 5,7499 га строком на 10 років. (а.с.8-9)

26 квітня 2016 року між ОСОБА_6 та ТОВ Ім.В.І. Чапаєва в особі директора Обельчук Г.Л. був укладений договір оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення - земельних часток (паїв). Згідно умов договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сількогосподарського призначення з кадастровий НОМЕР_2, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради, площею 5,7499 га строком на 15 років. (а.с.10-12)

Цього ж дня 26 квітня 2016 року між сторонами договору було підписано акт визначення меж земельної ділянки в натурі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та акт приймання передачі земельної ділянки. (а.с. 12 оборот, 13)

Згідно видаткового касового ордера 26 грудня 2016 року ОСОБА_1 отримав від відповідача орендну плату за земельний пай за 2016 рік по спадщині у розмірі 2994,84 грн.(а.с.47)

ТОВ Ім.В.І. Чапаєва неодноразово зверталось до позивача з проханням з'явитись до товариства для отримання орендної плати за 2017 рік та повідомляли про збільшення процентної ставки орендної плати та необхідність укладення додаткової угоди у зв'язку зі зміною власника земельної ділянки. (а.с.4-46)

21 червня 2018 року ТОВ Ім.В.І. Чапаєва звернулись з листом до позивача, який отримав 21 квітня 2018 року, з проханням розірвати договір оренди у зв'язку з тим, що він самовільно зайняв та обробляє земельну ділянку з кадастровим НОМЕР_2, а товариство сплачує за неї податки. (а.с.40-41)

Сторони визнають, що з осені 2017 року по даний час земельною ділянкою користується позивач.

Крім того сторони визнають обставину, що договір підписала не орендодавець ОСОБА_6, а інша особа, а тому згідно вимог ч.1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ст. 13 закону Про оренду землі надано визначення договору оренди. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договоу та вимог земельного законодавства.

Також суд враховує, що відповідач визнає позовну вимогу про визнання спірного договору недійсним, сторони визнають факт не підписання орендодавцем спірного договору, а тому приходить до висновку, що договір оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення - земельної частки (паю) від 26 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю Імені В.І. Чапаєва земельної ділянки площею 5,7499 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України являється недійсним, оскільки суперечать вимогам земельного законодавства.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування матеріальних збитків, то суд виходить з наступного.

Статтею 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави для відповідальності за заподіяння майнової шкоди встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно з якою шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Необхідною умовою доведення наявності упущеної вигоди є встановлення, насамперед, самих збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника й збитками потерпілої сторони. При цьому потрібно довести, що протиправна дія або бездіяльність особи, яка порушила право, є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, є слідством такої протиправної поведінки.

Збитки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються лише тоді, коли особа могла реально отримати вигоду, якби не протиправна поведінка відповідача.

Отже, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до приписів ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Відповідно до пункту 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року, (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи, згідно пунктом 2 Порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Відповідно до ст. 156 ЗК України, ст. 1166 ЦК України така шкода відшкодовується у повному обсязі.

При пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення. Якщо замість пошкоджених посівів землекористувач провів у тому ж сезоні повторний посів культур, відшкодуванню підлягають витрати на пересівання (вартість насіння, обробітку землі тощо.

Як вбачається з позовної заяви, що розрахунок заподіяних збитків відповідачем було зроблено на основі довідок Головного управління статистики у Донецькій області щодо врожайності у масі після доробки пшениці озимої та соняшнику у сільськогосподарських підприємствах Добропільського району у 2016-2017 роках та інформації за даними форми державного статистичного спостереження Звіт про площу та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду та Звіту про реалізацію продукції сільського господарства .

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, що для розрахунку розміру збитків не створювалась відповідна комісія, та не визначався нею розмір збитків, оскільки вони вважають, що це не потрібно, розрахунку вони зробила самі.

Таким чином, суд приходить до висновку що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження розміру упущеної вигоди, визначеної Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року, а тому позовна вимога про відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованою та до задоволення не підлягає.

Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то суд виходить з наступного.

Статтею 23 ЦК України , встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до роз'яснень, які містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ( з наступними змінами і доповненнями), при розгляді питань відшкодування моральної шкоди суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягає наявність такої шкоди.

Позивач на підтвердження заподіяння йому моральних страждань в позовній заяві зазначає, що у нього погіршився стан його здоров'я. В судовому засіданні пояснив, що погіршення стану здоров'я проявляється у погіршенні сну, проте до лікарів з цим не звертався.

Проте на підтвердження цього позивачем не надано жодного доказу.

Таким чином позивач належними та допустимими доказами не довів спричинення йому моральної шкоди, а тому суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись ст.141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесений ним судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, враховуючи, що задоволена лише немайнова вимога, у розмірі 704,8грн.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП:НОМЕР_1, місце проживання: 85030 АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю Імені В.І.Чапаєва (ЄДРПОУ: 37802893, місце знаходження: 85031 Донецька область Добропільський район с.Новофедорівка, вул. Чапаєва, буд. 40) про визнання договору оренди землі недійсним та відшкодування заподіяних збитків, задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення - земельної частки (паю) від 26 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю Імені В.І. Чапаєва земельної ділянки площею 5,7499 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, зареєстрована державним реєстратором реєстраційної служби Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області Рудик А.В., рішення про державну реєстрацію № 29479262 від 29 квітня 2016 року.

В задоволенні решта позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Імені В.І.Чапаєва в користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат по сплаті судового збору в розмірі 704,8 грн. (семиста чотирьох гривень вісімдесяти копійок).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, повністю або частково шляхом подання письмової апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області або через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повне судове рішення складено 30 серпня 2018 року.

Суддя Л.С. Мацишин

29.08.2018