Рішення

від 27.08.2018 по справі 826/2423/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 серпня 2018 року №826/2423/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Альянс Будівельників України доГоловного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Альянс Будівельників України (далі - позивач, ТОВ Альянс Будівельників України ) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000441402 від 10.02.2016 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/2423/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач правомірно сформував податковий кредит з податку на додану вартість на підставі виписаних товариством з обмеженою відповідальністю Континентмаш (далі - ТОВ Континентмаш , контрагент) належним чином оформлених первинних документів. Крім того, контролюючим органом не доведено факт причетності контрагента до порушень чинного податкового законодавства на час проведення господарських операцій з позивачем. При цьому, юридична особа ТОВ Континентмаш станом на момент вчинення правочину та підписання первинних документів припинена не була. Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

У своїх запереченнях проти позову представник відповідача стверджує, що перевіркою не встановлено факту постачання товарно-матеріальних цінностей на адресу ТОВ Континентмаш , що свідчить про неправомірне декларування останнім податкових зобов'язань. Відтак, контролюючим органом встановлено завищення податкового кредиту за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 у розмірі 299 017,00 грн., а тому контролюючим органом правомірно прийнято вказане податкове повідомлення-рішення.

07.04.2016 року від представника позивача через канцелярію суду надійшли пояснення та клопотання про приєднання письмових доказів, які було прийняті судом.

07.04.2016 року представник відповідача у відкритому судовому засіданні надав заперечення на адміністративний позов.

02.06.2016 року від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про виклик свідків, в якому судом відмовлено у відкритому судовому засіданні від 04.08.2016.

26.09.2016 року представник відповідача надав копію листа, яка прийнята у відкритому судовому засіданні.

Розпорядженням щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ №1622 від 04.04.2017 року, адміністративну справу №826/2423/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Будівельників України до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2017 року прийнято до провадження адміністративну справу №826/2423/16 суддею Шрамко Ю.Т. та призначено справу до судового розгляду.

01.08.2017 року представник позивача надав витребувані судом документи у відкритому судовому засіданні, які прийнято судом.

23.10.2017 року представник позивача надав витребувані судом документи (довідку) у відкритому судовому засіданні, які прийнято судом.

22.03.2018 року представник відповідача надав додаткові пояснення та документи щодо господарських відносин позивача та контрагента у відкритому судовому засіданні, які прийнято судом.

У судовому засіданні 25.04.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю з мотивів, що наведені у письмових запереченнях на адміністративний позов.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, посадовими особами контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку ТОВ Альянс Будівельників України (код ЄДРПОУ 37354345) з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за наслідком якої прийнято акт №15/26-15-13-02-02/37354345 від 28.01.2016 року (Т.6, арк. 33-70).

За результатами вказаної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про наступні порушення ТОВ Альянс Будівельників України вимог податкового законодавства:

- п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 299 017,00 грн., а саме за періодами: за червень 2013 року у сумі 67 250,00 грн., за липень 2013 року у сумі 35 463,00 грн., за серпень 2013 року у сумі 44 799,00 грн., за вересень 2013 року у сумі 64 673,00 грн., за жовтень 2013 року у сумі 27 165,00 грн., за листопад 2013 року у сумі 41 836,00 грн., за грудень 2013 року у сумі 17 831 грн.;

- пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, пп.14.1.47 п.14.1 ст.14, а п.171.2 ст.171, пп.170.9.1 п.170.9 ст.170 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження сум податку на доходи фізичних осіб на суму 2 238,00 грн.;

- пп. б п.176.2 ст.176 розділу IV та пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України та п.3 Порядку заповнення та подання податковим агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку , затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2012 року №1020 та затверджений МФУ наказ від 21.01.2014 року №49 щодо подання не у повному обсязі та з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за період з 1 кварталу 2013 року по 4 квартал 2014 року (Т.6, арк. 69-70, т. 1. арк. 49-50).

На підставі викладеного, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.02.2016 року №0000441402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість у сумі 299 017,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 74 754,00 грн. (Т.1, арк. 57).

Спірні правовідносини регулюються ст.ст. 19, 55, 67 Конституції України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У силу зазначених вище приписів позивач звернувся з позовом до суду для оскарження рішення органів державної влади, а саме: Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що витрати - сума будь яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

У силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. а п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до підпункту пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (частина 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, останніми визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Згідно частиною 1 статті 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Поряд з цим, згідно абзацу другого п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 року у справі №К/800/18945/14, від 01.03.2016 року у справі №К/800/66709/14, від 24.02.2016 року у справі №К/800/5891/15, від 03.03.2016 року у справі №К/800/21974/14, а також у постанові Верховного Суду України від 06.12.2016 року у справі №21-1440а16.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2013 року між ТОВ Альянс Будівельників України (покупець) та ТОВ Континентмаш (продавець) укладено договір купівлі-продажу №АБУ-0106/5-13, відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність (поставити) покупця, а покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали (товар). Вид, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у договорі та рахунках-фактурах (Т.1, арк. 58-59).

Відповідно до пункту 4.3 договору на кожну партію товару, що постачається продавець повинен надати покупцю разом з товаром товаро-транспортну накладну.

Покупець оплачує товар за ціною, що зазначається в рахунку-фактурі та видатковій накладній. Розрахунки за товар здійснюються на підставі рахунків-фактур продавця (пункт 5.1, 6.1 договору).

Так, витрати понесені позивачем у зв'язку з виконанням умов договору №АБУ-0106/5-13 від 01.06.2013 року, підтверджуються первинними документами за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, а саме:

1) Рахунками-фактурами №0106-1 від 01.06.2013 року, №0107-1 від 01.07.2013 року, №0108-1 від 01.08.2013 року (Т.1, арк. 60-62);

2) Видатковими накладними №3006-1 від 30.06.2013 року, №3107-1 від 31.07.2013 року, №3108-1 від 31.08.2013 року, №3009-7, №3009-8 від 30.09.2013 року, №3009-7 від 31.10.2013 року, №2911-22 від 29.11.2013 року, №3012-17 від 30.12.2013 року (Т.1, арк. 63-70);

3) Податковими накладними, які підтверджують право позивача відносити сплачені суми податку на додану вартість за вказаним договором до податкового кредиту №358 від 30.06.2013 року, №387 від 31.07.2013 року, №383 від 31.08.2013 року, №227 від 30.09.2013 року, №187 від 30.09.2013 року, №318 від 31.10.2013 року, №351 від 29.11.2013 року, №281 від 30.12.2013 року (Т.1, арк. 71-78);

4) Копіями банківських виписок (Т.1, арк. 79-85).

Крім того, позивачем додатково надано суду на підтвердження реальності господарських операцій копії договорів поставки отриманого від ТОВ Континентмаш товару наступним контрагентам, - ТОВ Вотерінж , ПрАТ Фанери та плити , ТОВ Металбудсервіс Трейд , ПАТ Завод залізобетонних конструкцій №1 , ЗАТ Завод залізобетонних виробів Поліськсільбуд , ТОВ СМУ 1 ЗЗБК №1 , видаткових накладних та товаро-транспортних накладних, банківських виписок (Т.1, арк. 111-216, Т.2-Т.5).

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів позивача у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення операцій з ТОВ Континентмаш , підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту.

При цьому, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А, відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

Щодо заволодіння грошовими коштами КП Київпастранс в особливо великих розмірах шляхом їх перерахування на рахунки підприємств, що мають ознаки фіктивності, а саме: ТОВ Аланно (код ЄДРПО 3961979) та ТОВ Метсіті (код ЄДРПО 38463834), суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

За таких обставин, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності діяльності контрагента позивача, яка (фіктивність), встановлена в акті перевірки з огляду на наявну у контролюючого органу податкову інформацію, не сприймаються судом, як преюдиційна обставина, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагента позивача або безпосередньо посадових осіб позивача, було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 205 КК України.

Відтак, суд вважає, що встановлені вище обставини щодо контрагентів ТОВ Аланно (код ЄДРПО 3961979) та ТОВ Метсіті (код ЄДРПО 38463834) не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів між позивачем та ТОВ Континентмаш за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Крім того, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім того, зі змісту акту перевірки контролюючого органу вбачається, що від ОУ Броварської ОДПІ отримано пояснення керівника ТОВ Континентмаш громадянина ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1), який повідомив, що не має ніякого відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності підприємства (Т.6, арк. 51, Т.8, арк. 148).

Разом з тим, у відкритому судовому засіданні 04.08.2016 суд ухвалив допитати як свідка директора ТОВ Континентмаш , проте останній не з'явився у призначене судове засідання 26.09.2016, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Вказане підтверджується повернутою поштовою кореспонденцією з відтиском штампу про невручення вказаної повістки громадянину ОСОБА_2 (Т.6, арк. 91-92).

Таким чином, суд вважає, що посилання відповідача на пояснення директора контрагента не є достатнім доказом щодо не здійснення позивачем господарських операцій з вказаним контрагентом. З акту перевірки вбачається, що посадові особи контролюючого органу факт виконання робіт не перевіряли, безпосередньо аналізу фінансово-господарських документів не проводили, а лише відтворили відомості, одержані від інших органів податкової служби щодо діяльності інших юридичних осіб.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість (Т.6, арк. 19-21).

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Внаслідок викладеного, суд дійшов висновку, що товариством з обмеженою відповідальністю Альянс Будівельників України правомірно віднесено суми з податку на додану вартість за договором з ТОВ Континетмаш до податкового кредиту, а тому прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві податкове повідомлення-рішення №0000441402 від 10.02.2016 року є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 12.02.2016 року №3815, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 5 606,56 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 5 606,56 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Будівельників України (код ЄДРПОУ 37354345, адреса: 04053, м. Київ, вулиця Гоголівська, 43-а, квартира 2) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19) задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000441402 від 10.02.2016 року.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Будівельників України здійснені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 5 606,56 грн. (п'ять тисяч шістсот шість гривень п'ятдесят шість копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко