Рішення

від 29.08.2018 по справі 905/1212/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.08.2018                     м.Харків Справа № 905/1212/18                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор'євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРУЖБАПАК”, сел. Липчанівка, Ізюмський район, Харківська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “СЛОВ'ЯНСЬКА ПТАХОФАБРИКА”, с.Дмитрівка, Слов'янський район, Донецька область

про стягнення 103458,50грн.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “ДРУЖБАПАК”, сел. Липчанівка, Ізюмський район, Харківська область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “СЛОВ'ЯНСЬКА ПТАХОФАБРИКА”, с.Дмитрівка, Слов'янський район, Донецька область про стягнення 103458,50грн., з яких: 92106,56грн. – основний борг; 8906,70грн. – інфляційні втрати; 2445,24грн. – 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свої зобов'язань за договором поставки №03/01 від 01.01.17р. в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1212/18.

Ухвалою суду від 27.06.18р. позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

09.07.18р. від позивача до суду надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 11.07.18р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 905/1212/18; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 26.07.18р.

26.07.18р. до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 26.07.18р. судове засідання відкладено на 29.08.18р.

27.08.18р. через канцелярію суду надійшло клопотання від позивача, в якому він зазначає, що на його адресу не надходило відзиву на позовну заяву.

У судове засідання 29.08.18р. представники сторін не з'явилися; про місце, дату та час судового засідання сторони були повідомлені належним чином.

Станом на 29.08.18р. від відповідача відзив на позивну заяву до суду не надходив.

Факт отримання відповідачем ухвал суду, якими відповідач повідомлявся про місце, час та дату слухання справи підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що відповідач протягом розгляду справи у судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

03.01.17р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Дружбапак” (продавець) та відповідачем (покупець) Товариством з обмеженою відповідальністю “Слов'янська птахофабрика” укладений договір поставки №03/01 (далі за текстом - договір), згідно, якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар - прокладку горбкувату для яєць №20 та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору (п.1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору визначено, що кількість та вартість товару, а також умови поставки і умови розрахунку вказуються в рахунку-фактурі, який є невід'ємною частиною дійсного договору і визначається на кожну партію поставки окремо.

Згідно п.3.1. договору товар постачається на умовах: склад продавця.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2017 рок. Якщо за місць до закінчення строку дії договору не одна зі сторін письмово не заявить про його розірвання, строк дії цього договору вважається кожного разу автоматично пролонгований до 31 грудня наступного року включно (п.п.7.4., 7.5. договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до договору поставки було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2627504,35грн., зокрема і на підставі видаткових накладних №4 від 11.07.17р., №5 від 18.07.17р., №6 від 21.07.17р., та №7 від 27.07.17р., який був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) на відповідній видатковій накладній без зауважень та заперечень.

Вищевказані видаткові накладні містять печатку підприємства відповідача та посилання на договір поставки №03/01 від 03.01.17р.

Як зазначає позивач, на оплату товару, отриманого відповідачем, позивач виставив рахунки-фактури на загальну суму 2627504,35грн., які за твердженнями позивача отримані представником відповідача в день здійснення поставки.

Таким чином, на виконання умов договору поставки, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 2627504,35грн.

Факт отримання від позивача продукції з боку відповідача за вищевказаним договором останнім не спростовується.

З матеріалів справи вбачається, що оплата вартості, отриманого товару, була сплачена відповідачем частково, на загальну суму 2535397,79грн.

Таким чином, за твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору поставки №03/1 від 03.01.17р., поставлений товар у повному обсязі не оплатив, у зв'язку з чим, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором в розмірі 92106,56грн.

21.07.17р. та 14.08.17р. позивач направив на адресу відповідача листи №21/07 від 21.07.17р. та №14/08 від 14.08.17р., якими повідомив про наявність заборгованості за договором поставки №03/01 від 03.01.17р. та запропонував надати графік погашення заборгованості та прийняти участь в мирному врегулюванні даного питання.

01.08.17р. сторонами договору підписаний акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.07.17р., згідно якого заборгованість відповідача становить 92106,56грн.

06.11.17р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №б/н від 06.11.17р. про сплату заборгованості за договором поставки №03/01 від 03.01.17р. в сумі 92106,56грн.

Відповідач вказану вимогу не задовольнив, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані та пред'явлені до стягнення 3% річних у розмірі 2445,24грн. та інфляційні нарахування у розмірі 8906,70грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору поставки №03/01 від 03.01.17р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦУ України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Згідно п.1.2. договору, кількість та вартість товару, а також умови поставки і умови розрахунку вказуються в рахунку-фактурі, який є невід'ємною частиною дійсного договору і визначається на кожну партію поставки окремо.

Проте, дослідивши зміст, доданих до матеріалів позовної заяви рахунків-фактури, судом встановлено, що відповідні рахунки-фактури не містять визначеного строку оплати товару. Будь-які інші документи, які б свідчили про встановлення визначеного строку оплати товару матеріали справи не містять.

Таким чином, виходячи з вказаних правових норм та зважаючи на те, що сторони договору не визначено коли ж відповідач мав здійснити оплату отриманого товару, господарський суд вважає, що строк виконання відповідачем обов'язку щодо оплати товару не визначений, а тому у цій частині стосунки між сторонами мають регулюватись ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать, що позивач виконав свої зобов'язання, а саме: поставив товар відповідачу, що підтверджується підписаними видатковими накладними, які засвідчують факт одержання товару покупцем, в т.ч. виписав рахунки-фактури на оплату товару, оформив видаткові накладні, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідач у встановленому договором порядку не відмовився від прийняття поставлених товарів та не повідомив постачальника про будь-які недоліки чи невідповідності. Будь-яких актів невідповідності з приводу поставленого товару сторони не надали.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Оплата отриманого товару здійснена відповідачем частково на суму 2535397,79грн. та несплаченою залишилась заборгованість в сумі 92106,56грн., а саме: за товар, отриманий по видатковим накладним №5 від 18.07.17р., №6 від 21.07.17р., №7 від 27.07.17р. та частково по видатковій накладній №4 від 11.07.17р.

За вказаних підстав, строк оплати поставленого позивачем товару по видатковим накладним №4 від 11.07.17р., №5 від 18.07.17р., №6 від 21.07.17р. та №7 від 27.07.17р. є таким, що настав, відповідно 11.07.17р., 18.07.17р., 21.07.17р. та 27.07.17р.

Виходячи з наведених вище норми законодавства та встановлених судом фактичних обставин щодо отримання відповідачем товару по договору поставки №03/01 від 03.01.17р. у останнього виникло зобов'язання з його оплати.

Враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем становить 92106,56грн. Доказів перерахування відповідачем коштів в сумі 92106,56грн. на рахунок позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов'язання по договору поставки №03/01 від 03.01.17р., щодо оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, а отже прострочив виконання зобов'язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотнього суду не надано.

За таких обставин, враховуючи викладене, позов в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 92106,56грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки мало місце прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, позивачем з посиланням на приписи ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних за період з 04.08.17р. по 22.06.18р. в сумі 2445,24грн. та інфляційні втрати за період з серпня 2017 року по травень 2018 року в сумі 8906,70грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що позивачем вірно визначений період таких нарахувань, та наданий розрахунок є арифметично вірним.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2445,24грн., підлягають задоволенню.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Судом перевірено розрахунок інфляційних нарахувань та встановлено, що позивачем вірно визначений період таких нарахувань та інфляційні нарахування за повні місяці з серпня 2017р. по травень 2018р. складають 8915,95грн., тоді як позивачем заявлено 8906,70грн.

Згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань підлягають задоволенню в сумі 8906,70грн.

Перевірка розрахунку 3% річних, інфляційних нарахувань судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРУЖБАПАК”, с.Липчанівка, Ізюмський район, Харківська область до Товариства з обмеженою відповідальністю “СЛОВ'ЯНСЬКА ПТАХОФАБРИКА”, с.Дмитрівка, Слов'янський район, Донецька область про стягнення 103458,50грн., з яких: 92106,56грн. – основний борг; 8906,70грн. – інфляційні втрати; 2445,24грн. – 3% річних, задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СЛОВ'ЯНСЬКА ПТАХОФАБРИКА” (вул. Мічуріна, буд. 61, с.Дмитрівка, Слов'янський район, Донецька область, 84190; ЄДРПОУ 39552652) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДРУЖБАПАК” (вул. Миру, буд. 1, с.Липчанівка, Ізюмський район, Харківська область, 64331; код ЄДРПОУ 34793829) суму основного боргу в розмірі 92106,56грн., інфляційні нарахування в сумі 8906,70грн., 3% річних в розмірі 2445,24грн., та судовий збір у сумі 1762,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 29.08.18р.

Суддя М.О. Лейба