Рішення

від 21.08.2018 по справі 910/5373/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2018Справа № 910/5373/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Візаві

до Державного підприємства Державне видавництво Преса України Державного управління справами

про стягнення 393611,41 грн.

Представники:

від позивача : Панчоха О.В.

від відповідача: Недашківська О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Візаві" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами про стягнення 393611,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав зобов'язання зі сплати коштів за відвантажений товар відповідно до умов договорів поставки № 16/17 від 15.12.2016, № 16/19 від 10.04.2017 та № 17/07 від 25.07.2017, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 299395,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 27936,81 грн., 3% річних у розмірі 6232,51 грн. та пеню у розмірі 60046,53 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2018 суд ухвалив: позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Візаві" залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом: зазначення повного найменування юридичної особи відповідача; надання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.

21.05.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Зважаючи на ціну позову, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.

Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 19.06.2018.

15.06.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про відкладення підготовчого засідання з тих підстав, що представник позивача на час проведення підготовчого засідання перебуває на відпочинку.

У підготовче засідання 19.06.2018 з'явився представник відповідача. Представник позивача у підготовче засідання не з'явився, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача заявила клопотання про необхідність оголошення перерви у підготовчому засіданні 19.06.2018 для надання можливості мирно врегулювати спір.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 19.06.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 17.07.2018.

У підготовче засідання 17.07.2018 з'явилися представники сторін.

У підготовчому засіданні 17.07.2018 судом були вчинені дії, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2018 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 21.08.2018.

У судове засідання 21.08.2018 з'явились представники позивача та відповідача, представник позивача подав документи часткового погашення відповідачем боргу у розмірі 20000,00 грн., підтримав позовні вимоги та в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України подав заяву щодо надання доказів у підтвердження понесення позивачем судових витрат після ухвалення судового рішення у справі, представник відповідача не заперечував проти існування у нього заборгованості.

У судовому засіданні 21.08.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Візаві (постачальник, позивач) та Державним підприємством Державне видавництво Преса України Державного управління справами (покупець, відповідач) було укладено договори поставки товару №1707 від 25.07.2017, №16/19 від 10.04.2017 та №16/17 від 15.12.2016, предметом яких є зобов'язання постачальника поставити і передати у власність покупцю хімічну продукцію торговельної марки Henkel; обладнання; інше, визначене певними родовими ознаками в асортименті (товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов договорів.

Пунктом 5.1. вказаних договорів встановлено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем вартості поставленої партії товару протягом 30 робочих днів після підписання сторонами акта прийому-передачі товару (накладну) на відповідну партію товару.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов договорів відповідачем було отримано продукцію за видатковими накладними: № РН-0380 від 28.03.2017 на суму 7748,40 грн., № РН-0383 від 28.03.2017 на суму 2421,10 грн., № РН-0391 від 30.03.2017 на суму 10620,60 грн., № РН-0392 від 30.03.2017 на суму 3944,10 грн., № РН-0408 від 03.04.2017 на суму 7617,60 грн., № РН-0491 від 20.04.2017 на суму 4555,44 грн., № РН-0502 від 25.04.2017 на суму 7592,40 грн., № РН-0516 від 26.04.2017 на суму 23166,00 грн., № РН-0537 від 28.04.2017 на суму 15288,00 грн., № РН-0550 від 04.05.2017 на суму 15288,00 грн., № РН-0562 від 05.05.2017 на суму 6307,20 грн., № РН-0588 від 12.05.2017 на суму 4570,56 грн., № РН-0598 від 15.05.2017 на суму 4570,56 грн., № РН-0624 від 18.05.2017 на суму 4608,00 грн., № РН-0632 від 22.05.2017 на суму 4633,20 грн., № РН-0669 від 26.05.2017 на суму 4752,00 грн., № РН-0684 від 31.05.2017 на суму 4633,20 грн., № РН-0704 від 06.06.2017 на суму 7773,60 грн., № РН-0721 від 08.06.2017 на суму 8026,92 грн., № РН-0757 від 14.06.2017 на суму 7695,60 грн., № РН-0787 від 20.06.2017 на суму 3057,60 грн., № РН-0813 від 26.06.2017 на суму 4602,24 грн., № РН-0824 від 29.06.2017 на суму 4680,00 грн., № РН-0855 від 04.07.2017 на суму 8100,00 грн., № РН-0868 від 06.07.2017 на суму 7800,00 грн., № РН-0891 від 11.07.2017 на суму 7748,40 грн., № РН-0895 від 12.07.2017 на суму 7748,40 грн., № РН-0936 від 20.07.2017 на суму 22320,00 грн., № РН-0948 від 24.07.2017 на суму 7500,00 грн., № РН-0950 від 25.07.2017 на суму 15084,00 грн., № РН-0964 від 28.07.2017 на суму 15084,00 грн., № РН-1300 від 09.10.2017 на суму 6880,20 грн., № РН-1356 від 18.10.2017 на суму 6880,20 грн., № РН-1409 від 30.10.2017 на суму 6880,20 грн., № РН-1473 від 10.11.2017 на суму 7559,70 грн., № РН-1545 від 22.11.2017 на суму 6793,80 грн., № РН-1686 від 14.12.2017 на суму 9420,30 грн., № РН-1718 від 20.12.2017 на суму 5394,96 грн., загалом на суму 309346,48 грн. Вказані накладні підписані представниками сторін, в тому числі представниками відповідача за довіреністю, копії яких долучені до позову.

З наданої позивачем оборотно-сальдової відомості по рахунку судом встановлено, що станом на дату звернення до суду з позовом відповідачем було частково сплачено вартість поставленої продукції, а саме за видатковою накладною № РН-0391 від 30.03.2017, заборгованість по якій станом на дату звернення до суду з позовом становить 669,68 грн. Будь-яких інших доказів сплати вартості поставленої продукції станом на дату звернення позивачем до суду учасниками справи не надано.

В той же час, у судовому засіданні 21.08.2018 представник позивача надав копію банківської виписки по рахунку, відповідно до якої вбачається, що 16.07.2018 відповідачем перераховано позивачеві 10000,00 грн. з призначенням платежу сплата за клей зг. дог. №16/17 від 15.12.2016 рах №391 від 23.03.2017 рах №375 від 21.03.2017; 04.05.2018 відповідачем перераховано позивачеві 10000,00 грн. з призначенням платежу сплата за клей зг. дог. №16/17 від 15.12.2016 рах №391 від 23.03.2017 рах №375 від 21.03.2017.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що відповідач не виконав зобов'язання зі сплати коштів за відвантажений товар відповідно до умов договорів поставки № 16/17 від 15.12.2016, № 16/19 від 10.04.2017 та № 17/07 від 25.07.2017, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 299395,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 27936,81 грн., 3% річних у розмірі 6232,51 грн. та пеню у розмірі 60046,53 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню, та в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 20000,00 грн. провадження у справі підлягає закриттю, з наступних підстав.

Як встановлено судом, на виконання умов договорів відповідачем було отримано продукцію за видатковими накладними: № РН-0380 від 28.03.2017 на суму 7748,40 грн., № РН-0383 від 28.03.2017 на суму 2421,10 грн., № РН-0391 від 30.03.2017 на суму 10620,60 грн., № РН-0392 від 30.03.2017 на суму 3944,10 грн., № РН-0408 від 03.04.2017 на суму 7617,60 грн., № РН-0491 від 20.04.2017 на суму 4555,44 грн., № РН-0502 від 25.04.2017 на суму 7592,40 грн., № РН-0516 від 26.04.2017 на суму 23166,00 грн., № РН-0537 від 28.04.2017 на суму 15288,00 грн., № РН-0550 від 04.05.2017 на суму 15288,00 грн., № РН-0562 від 05.05.2017 на суму 6307,20 грн., № РН-0588 від 12.05.2017 на суму 4570,56 грн., № РН-0598 від 15.05.2017 на суму 4570,56 грн., № РН-0624 від 18.05.2017 на суму 4608,00 грн., № РН-0632 від 22.05.2017 на суму 4633,20 грн., № РН-0669 від 26.05.2017 на суму 4752,00 грн., № РН-0684 від 31.05.2017 на суму 4633,20 грн., № РН-0704 від 06.06.2017 на суму 7773,60 грн., № РН-0721 від 08.06.2017 на суму 8026,92 грн., № РН-0757 від 14.06.2017 на суму 7695,60 грн., № РН-0787 від 20.06.2017 на суму 3057,60 грн., № РН-0813 від 26.06.2017 на суму 4602,24 грн., № РН-0824 від 29.06.2017 на суму 4680,00 грн., № РН-0855 від 04.07.2017 на суму 8100,00 грн., № РН-0868 від 06.07.2017 на суму 7800,00 грн., № РН-0891 від 11.07.2017 на суму 7748,40 грн., № РН-0895 від 12.07.2017 на суму 7748,40 грн., № РН-0936 від 20.07.2017 на суму 22320,00 грн., № РН-0948 від 24.07.2017 на суму 7500,00 грн., № РН-0950 від 25.07.2017 на суму 15084,00 грн., № РН-0964 від 28.07.2017 на суму 15084,00 грн., № РН-1300 від 09.10.2017 на суму 6880,20 грн., № РН-1356 від 18.10.2017 на суму 6880,20 грн., № РН-1409 від 30.10.2017 на суму 6880,20 грн., № РН-1473 від 10.11.2017 на суму 7559,70 грн., № РН-1545 від 22.11.2017 на суму 6793,80 грн., № РН-1686 від 14.12.2017 на суму 9420,30 грн., № РН-1718 від 20.12.2017 на суму 5394,96 грн., загалом на суму 309346,48 грн. Вказані накладні підписані представниками сторін, в тому числі представниками відповідача за довіреністю, копії яких долучені до позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Пунктом 5.1. договорів поставки встановлено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем вартості поставленої партії товару протягом 30 робочих днів після підписання сторонами акта прийому-передачі товару (накладну) на відповідну партію товару.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на наведене, станом на дату звернення позивачем з даним позовом до суду строк сплати вартості поставленого товару за вказаними видатковими накладними є таким, що настав.

З наданої позивачем оборотно-сальдової відомості по рахунку судом встановлено, що станом на дату звернення до суду з позовом відповідачем було частково сплачено вартість поставленої продукції, а саме за видатковою накладною № РН-0391 від 30.03.2017, заборгованість по якій станом на дату звернення до суду з позовом становить 669,68 грн. Будь-яких інших доказів сплати вартості поставленої продукції станом на дату звернення позивачем до суду учасниками справи не надано.

За наведених обставин, станом на дату звернення до суду з позовом заборгованість відповідача перед позивачем складала 299395,56 грн.

Разом з тим, як встановлено судом, у судовому засіданні 21.08.2018 представник позивача надав копію банківської виписки по рахунку, відповідно до якої вбачається, що 16.07.2018 відповідачем перераховано позивачеві 10000,00 грн. з призначенням платежу сплата за клей зг. дог. №16/17 від 15.12.2016 рах №391 від 23.03.2017 рах №375 від 21.03.2017; 04.05.2018 відповідачем перераховано позивачеві 10000,00 грн. з призначенням платежу сплата за клей зг. дог. №16/17 від 15.12.2016 рах №391 від 23.03.2017 рах №375 від 21.03.2017.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до звернення до суду з позовом, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.

Так, позивач звернувся з даним позовом до суду 27.04.2018 (штемпель прийняття до відправлення позовної заяви відділенням поштового зв'язку), тоді-як відповідачем сплачено на рахунок позивача 20000,00 грн. після подання позову до суду.

За наведених обставин, з урахуванням поданих позивачем доказів сплати відповідачем грошових коштів у розмірі 20000,00 грн. після звернення позивачем з даним позовом до суду, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору у цій частині, у зв'язку із чим провадження у справі у частині стягнення основного боргу у розмірі 20000,00 грн. підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем не надано доказів повної сплати вартості виготовленої продукції за спірними договорами зокрема на суму 279395,56 грн., не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов'язку зі сплати заборгованості у вказаному розмірі, відповідач, власне, не заперечував проти заявленого розміру заборгованості, у зв'язку з чим суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 279395,56 грн., з огляду на що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (з урахуванням того, що в частині основного боргу у розмірі 20000,00 грн. провадження у справі підлягає закриттю).

Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 27936,81 грн. інфляційних втрат та 6232,51 грн. 3% річних.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на заявлені періоди нарахування, з урахуванням строків оплати товару за договорами поставки, перевіривши розрахунок позивача щодо 3% річних, суд зазначає, що він є обґрунтованим, тоді-як щодо інфляційних втрат є арифметично неправильним, у зв'язку з чим суд, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат, зазначає, що сума інфляційних втрат за заявлені позивачем періоди складає 25368,23 грн., у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 6232,51 грн. підлягають задоволенню повністю, тоді-як позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, у розмірі 25368,23 грн..

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 60046,53 грн. пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. договорів поставки передбачено, що за порушення строків оплати вартості товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії товару за кожний день прострочення.

Згідно з п. 7.4. договорів поставки штрафні санкції за прострочення сторонами виконання зобов'язань нараховуються за весь час прострочення виконання зобов'язання, починаючи від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, по день фактичного виконання зобов'язання у повному обсязі, незалежно від строку, протягом якого зобов'язання порушувалося.

Перевіривши розрахунок пені за прострочення оплати, з урахуванням встановленого строку оплати, заявленого позивачем періоду нарахування штрафних санкцій, суд зазначає, що стягненню підлягає пеня у розмірі 38489,05 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 38489,05 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також судовий збір щодо вимог про стягнення основного боргу у розмірі 20000,00 грн., провадження щодо яких закрито, покладається на відповідача, оскільки спір у справі, в тому числі, щодо стягнення основного боргу у розмірі 20000,00 грн. виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

3. Стягнути з Державного підприємства Державного видавництва Преса України Державного управління справами (03047, м. Київ, проспект Перемоги, 50; ідентифікаційний код: 05905668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Візаві (08322, Київська обл., Бориспільський район, с. Проліски, вул. Соборна, 12, кв. 13; ідентифікаційний код: 32577665) основний борг у розмірі 279395 (двісті сімдесят дев'ять тисяч триста дев'яносто п'ять) грн. 56 коп., інфляційні втрати у розмірі 25368 (двадцять п'ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 23 коп., 3% річних у розмірі 6232 (шість тисяч двісті тридцять дві) грн. 51 коп., пеню у розмірі 38489 (тридцять вісім тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 05 коп. та судовий збір у розмірі 5542 (п'ять тисяч п'ятсот сорок дві) грн. 28 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 31.08.2018

Суддя Ю.В. Картавцева