Рішення

від 17.08.2018 по справі 911/1340/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2018 р. Справа № 911/1340/18

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., при секретарі судового засідання Литовці А.С., розглянувши матеріали справи

за позовом приватного акціонерного товариства МАКРОХІМ

до товариства з обмеженою відповідальністю РАЗАН-Н

про стягнення 33 918,83 грн.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 - предст. за дов. № 15/09-17 від 15.09.2017;

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулось приватне акціонерне товариство МАКРОХІМ (далі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю РАЗАН-Н (далі - відповідач) про стягнення 33 918,83 грн. заборгованості, яка складається з: 23 560,00 грн. основного боргу, 3 177,84 грн. пені, 706,00 грн. інфляційних втрат, 1 362,99 грн. 15% річних та 5 112,00 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу продукції № 320 від 01.07.2016 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.06.2018 відкрито провадження у справі, Розгляд справи, з урахуванням задоволеного судом клопотання позивача, вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 06.08.2018.

Ухвалою суду від 06.08.2018 розгляд справи по суті відкладено на 17.08.2018, про що присутнього в судовому засіданні представника позивача повідомлено під розписку.

16.08.2018 через канцелярію суду позивачем подано додаткові письмові пояснення, у яких останній повідомляє, що після подання позовної заяви відповідач частково погасив свій основний борг в сумі 4 000,00 грн., таким чином розмір заборгованості відповідача перед позивачем станом на 16.08.2018 становить 19 560,00 грн. Крім того, позивач зауважив, що вказівки відповідача у графах призначення платежу оплата згідно рах № 2567 від 22.01.2018р. є помилковими, оскільки рахунок позивача № М0002567 від 22.01.2018 був повністю оплачений відповідачем 23.01.2018. За усними поясненнями представника позивача, здійснені відповідачем оплати з призначенням платежу згідно рахунку № 2576 були зараховані позивачем в рахунок погашення заявленої до стягнення заборгованості.

Присутній в судовому засіданні 17.08.2018 представник позивача обґрунтував в усному порядку заявлені вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, письмовий відзив на позов не надав, про дату, час та місце проведення судових засідань був повідомлений належним чином за місцезнаходженням юридичної особи згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Положеннями ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадках розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 17.08.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

01.07.2016 між приватним акціонерним товариством МАКРОХІМ (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю РАЗАН-Н (покупець) укладено Договір купівлі-продажу продукції № 320 (далі - договір № 320), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно з п. 1.2. договору № 320 під додатками до цього договору розуміються рахунки та видаткові накладні, що видаються продавцем.

Оплата продукції здійснюється покупцем шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця. При здійсненні кожного переказу покупець вказує наступні реквізити щодо призначення платежу: назву і номер цього договору та/або номер накладних за якими здійснюється поставка продукції з посиланням на виставлений продавцем рахунок (п.п. 4.2., 4.5. договору № 320).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 51 120,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № МХ001389 від 18.01.2018 на суму 25 560,00 грн. і № МХ001659 від 22.01.2018 на суму 25 560,00 грн.

Тобто, позивачем належним чином виконано свої обов'язки з поставки товару за договором №320, що відповідачем спростовано не було.

Пунктом 2.3. договору № 320 визначено, що покупець зобов'язаний прийняти продукцію по кількості, комплектності, якості тощо та оплатити продукцію в строки, встановлені цим договором.

Ціна на продукцію встановлюється в національній валюті України - гривні (з врахуванням податку на додану вартість) та вказується в додатках, до цього договору, які є його невід'ємними частинами. Загальна сума договору складається з загальної вартості продукції, яка була поставлена продавцем під час дії цього договору та/або була зазначена у додатках (п.п. 3.1, 3.3 договору № 320).

Пунктом 4.1. договору № 320 сторони погодили, що оплата продукції здійснюється в 2 етапи: 1 етап - передплата в розмірі 50% суми договору, яку покупець зобов'язаний оплатити протягом 10 (десять) банківських днів з дня підписання додатку. 2 етап - частина вартості, що залишилась, у розмірі 50% суми договору, яку покупець зобов'язаний оплатити протягом 10 (десять) банківських днів з дати поставки відповідної продукції.

15.01.2018 та 22.01.2018 позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленого товару за № М0001510 від 15.01.2018 та № М0002376 від 22.01.2018, відповідно.

16.01.2018 відповідач здійснив передоплату в сумі 12 780,00 грн. згідно рахунку №М0001510 від 15.01.2018, 22.01.2018 - 12 780,00 грн. згідно рахунку № М0002376 від 22.01.2018, що підтверджується наданою позивачем до позовної заяви довідкою АТ ОТП Банк від 07.06.2018 за вих. № 70-1-1/1271 про надходження коштів на рахунок ПрАТ МАКРОХІМ від ТОВ РАЗАН-Н за період з 01.07.2016 по 06.06.2018.

За умовами договору № 320 строк оплати решти вартості товару (в розмірі 50%), поставленого 18.01.2018 згідно видаткової накладної № МХ001389, сплинув 01.02.2018, за поставлений позивачем 22.01.2018 товар згідно видаткової накладної № МХ001659 строк оплати сплинув 05.02.2018.

У зв'язку з тим, що у визначений договором № 320 строк відповідач за отриманий товар у повному обсязі не розрахувався, позивач, з метою досудового врегулювання спору, звертався до відповідача з претензією від 22.03.2018, в якій вимагав у п'ятиденний строк з моменту пред'явлення цієї претензії погасити заборгованість за договором, проте, як зазначив позивач, відповідач вимоги позивача щодо оплати боргу виконав частково, сплативши 13.04.2018 грошові кошти в розмірі 2 000,00 грн., помилково зазначивши при цьому в графі призначення платежу рахунок № 2576.

Так, позивач стверджує, що в рамках умов договору № 320 останнім здійснювалась поставка товару на користь відповідача згідно виставленого рахунку №М0002567 від 22.01.2018 на суму 25 560,00 грн. Проте, оскільки рахунок № М0002567 був повністю оплачений відповідачем, що підтверджується довідкою АТ ОТП Банк від 07.06.2018 за вих. № 70-1-1/1271, платіж в сумі 2 000,00 грн., здійснений відповідачем 13.04.2018 з призначенням платежу згідно рахунку № 2576, позивач зарахував в рахунок погашення заборгованості згідно рахунку № М0001510 від 15.01.2018.

Таким чином, неоплаченим залишився товар на суму 23 560,00 грн., про стягнення яких позивач звернувся до суду.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, заборгованість відповідача за договором № 320 станом на день звернення позивачем з даним позовом до суду становить 23 560,00 грн.

Таким чином, оскільки відповідачем, у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення суми боргу в розмірі 23 560,00 грн. є обґрунтованою.

Водночас, після відкриття провадження у справі, відповідачем було перераховано кошти на виконання договору № 320 в загальному розмірі 4 000,00 грн., а отже, на момент вирішення спору в частині стягнення 4 000,00 грн. боргу, спір між сторонами відсутній.

Факт перерахування відповідачем коштів у сумі 4 000,00 грн. на користь позивача підтверджується платіжним дорученням № 783 від 22.06.2018 на суму 2 000,00 грн. та № 815 від 10.07.2018 на суму 2 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, погашення відповідачем частини спірної суми боргу в процесі розгляду справи свідчить про необхідність закриття провадження у даній справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 4 000,00 грн., решта заборгованості в розмірі 19 560,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 177,84 грн. пені, 706,00 грн. інфляційних втрат, 1 362,99 грн. 15% річних та 5 112,00 грн. штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вже вказувалось судом, внаслідок неналежного виконання відповідачем свого обов'язку з оплати поставленого позивачем товару за вищевказаними видатковими накладними позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3 177,84 грн. пені.

Оскільки в п.п 1.4. і 2.2. Розрахунку, який є Додатком № 1 до позовної заяви ПрАТ МАКРОХІМ , кінцева дата нарахування пені відрізняється - 18.06.2018 та 19.06.2018, відповідно, судом, з урахуванням усних пояснень представника позивача, здійснюється перевірка наданого розрахунку станом на день подачі позовної заяви до суду - 18.06.2018.

Отже, з урахуванням зазначеного, нарахування пені позивачем здійснено наступним чином:

- за видатковою накладною № МХ001389 від 18.01.2018 на суму боргу 12 780,00 грн. за період з 02.02.2018 по 18.06.2018, з урахуванням здійсненої відповідачем 13.04.2018 часткової оплати в сумі 2 000,00 грн., - 1 611,34 грн.;

- за видатковою накладною № МХ001659 від 22.01.2018 на суму боргу 12 780,00 грн. за період з 06.02.2018 по 18.06.2018 - 1 566,52 грн.

Згідно з п. 7.3 договору № 320 у випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період за який сплачується пеня), від несплаченої суми за кожний день прострочки.

Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку пені, суд встановив, що її сума складає 3 177,86 грн., що перевищує заявлений позивачем до стягнення розмір пені (3 177,84 грн.).

Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, заявлена позивачем до стягнення сума пені в розмірі 3 177,84 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, з огляду на порушення відповідачем строків оплати за отриману продукцію, позивачем було нараховано й заявлено до стягнення штраф у сумі 5 112,00 грн.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами п. 7.4 договору № 320 сторони погодили, що у випадку просточення оплати продукції, більш ніж на два місяці, покупець на вимогу продавця зобов'язаний сплатити додатково неустойку у розмірі 20% від простроченої суми.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати за поставлену позивачем продукцію за договором № 320 від більше ніж на два місяці, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 20% від простроченої суми є обґрунтованими.

При цьому, суд зазначає, що розрахунок штрафу, наведений позивачем в розрахунку до позовної заяви є вірним, внаслідок чого позовні вимоги про стягнення з відповідача 20% штрафу в розмірі 5 112,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17 та від 22.03.2018 по справі № 911/1351/17.

У справі, що розглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Стосовно позовних вимог про стягнення 15% річних в сумі 1 362,99 грн. за періоди, аналогічні періодам нарахування пені, та інфляційних втрат в розмірі 706,00 грн. за період з лютого 2018 року по травень 2018 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом п. 7.4 договору № 320 покупець на вимогу продавця, у випадку несвоєчасної оплати продукції, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням п'ятнадцяти процентів річних від простроченої суми.

Отже, сторонами погоджено інший розмір процентів річних, ніж визначений у ст.625 Цивільного кодексу України, що в повному обсязі відповідає принципу свободи договору, передбаченому ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленої позивачем продукції, в укладеному між сторонами договорі між сторонами погоджено інший розмір відсотків річних, ніж встановлено у ст. 625 Цивільного кодексу України, у позивача виникло право на нарахування 15% річних та інфляційних втрат.

При цьому, суд зазначає, що за розрахунком суду 15% річних за період прострочки виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, склали 1 362,98 грн., внаслідок чого позовні вимоги про стягнення з відповідача 15% річних підлягають частковому задоволенню.

Судом також було перевірено правильність нарахування інфляційних втрат із застосуванням періоду, який зазначено позивачем, за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон , та встановлено, що їх розрахунок є арифметично вірним, відповідає обставинам справи, у зв'язку з чим заявлені до стягнення інфляційні втрати підлягають задоволенню повністю в розмірі 706,00 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги приватного акціонерного товариства Макрохім до товариства з обмеженою відповідальністю РАЗАН-Н підлягають задоволенню частково на вказані вище суми.

Судовий збір за подання позовної заяви, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір, у частині закриття провадження у справі, покладається на відповідача, оскільки позов у цій частині заявлено правомірно і закриття провадження у справі пов'язано зі сплатою відповідачем боргу після відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 237, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 4 000,00 грн. основного боргу закрити.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю РАЗАН-Н (08662, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 37340463) на користь приватного акціонерного товариства МАКРОХІМ (01133, м. Київ, вул. Верхня, буд. 3, код ЄДРПОУ 24720905) 19 560 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 3 177 (три тисячі сто сімдесят сім) грн. 84 коп. пені, 1 362 (одну тисячу триста шістдесят дві) грн. 98 коп. 15% річних, 706 (сімсот шість) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 5 112 (п'ять тисяч сто дванадцять) грн. 00 коп. 20% штрафу та 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне рішення складено 31.08.2018.

Суддя О.В. Щоткін