Рішення

від 21.08.2018 по справі 927/459/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

21 серпня 2018 року м. Чернігів

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т. Г.

за участю секретаря судового засідання Хіловської І. Д.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу №927/459/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівекоресурс , вул. Курська, 23, м. Чернігів,14021

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпроресурс 2016 , бульвар Катеринославський, б.2, оф.610, м. Дніпро, 49044

до відповідача-2: Червоненського психоневрологічного інтернату, вул. Загребелля,74, с. Билка, Коропський район, Чернігівська область, 16252

про визнання договору недійсним

у присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №11 від 20.07.2018)

від відповідача-1: ОСОБА_2 - адвоката (ордер серії ЧН №022329 на підставі договору про надання правової допомоги від 09.07.2018)

від відповідача-2: не з'явився

В судовому засіданні 21.08.2018 на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Позивачем подано позов про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору №151 про закупівлю товарів за державні кошти від 11.06.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю спірного договору нормам чинного законодавства, а також з підстав суперечності договору інтересам держави та суспільства. Зокрема, позивач зазначає, що спірний договір укладений між відповідачами за результатами відкритих торгів на закупівлю вугілля кам'яного, проведених 22.05.2018 за замовленням відповідача-2, участь в яких приймав позивач і відповідач-1, та за результатами яких переміг відповідач-1 з остаточною пропозицією 749990,00грн. Однак, на думку позивача, оскільки відповідно до п.п.5 п.п.291.5.1 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єктів господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють: видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення, а тому відповідач-1, маючи статус платника єдиного податку 3 групи за ставкою 5% від доходу без реєстрації ПДВ, не мав законодавчого права на реалізацію будь-якому суб'єкту господарювання корисних копалин загальнодержавного значення, до яких відноситься і кам'яне вугілля, яке було предметом закупівлі на торгах та є предметом поставки за спірним договором. Також позивач вказує, що відповідно до ч.3 ст.91 Цивільного кодексу України юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії), проте відповідач-1 не має спеціального дозволу (ліцензії) на реалізацію вугілля кам'яного, як платник єдиного податку 3 групи за ставкою 5 відсотків від доходу, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування. На думку позивача, відповідач-1 порушив п.1 ст.203, п.1 ст.227 Цивільного кодексу України бо не мав прав (необхідного обсягу дієздатності) на укладення договору, оскільки є платником єдиного податку, яким заборонено реалізацію корисних копалин загальнодержавного значення, а тому договір є недійсним. Позивач стверджує, що відбулось порушення вимог законодавства під час укладення договору, оскільки його зміст суперечить інтересам держави і суспільства, і відповідач-1 усвідомлював, що йому заборонена реалізація твердого палива - кам'яного вугілля, однак уклав оспорюваний договір. Позивач вважає, що оскільки він приймав участь у відкритих торгах на закупівлю вугілля кам'яного, проведених 22.05.2018, за результатами яких укладено спірний договір, а отже також мав намір його укласти, а тому він є заінтересованою особою, а наявність даного договору порушує його права як суб'єкта господарювання на укладення договору постачання кам'яного вугілля.

Відповідач-1 у відзиві проти позову заперечує та зазначає, що згідно із вимогами чинного законодавства оптова торгівля твердим паливом не підлягає ліцензуванню. Також відповідач-1 вказує, що відповідно до п.45 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України тимчасово, до 1 січня 2019 року, звільняються від оподаткування податками на додану вартість операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКГ ЗЕД. За твердженням відповідача-1, ним як платником єдиного податку не допущено заниження ціни пропозиції, яка і стала найбільш економічно вигідною для замовника тендеру, оскільки відповідно до закону дані операції здійснюються без сплати ПДВ. Відповідач-1 стверджує, що умови оспорюваного правочину не суперечать Закону України Про публічні закупівлі , моральним засадам суспільства, особи, які його вчиняли, мали необхідний обсяг дієздатності, волевиявлення учасників було вільним, правочин вчинений у належній формі і був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, істотні умови оскаржуваного договору відповідають тендерній документації та тендерній пропозиції відповідача-1. Також відповідач-1 зазначає, що учасниками процедури закупівлі були: ТОВ Сіверпромбуд з ціновою пропозицією 750000грн.; відповідач-1 з ціновою пропозицією 749990грн., ФОП ОСОБА_3 з ціновою пропозицією 898730грн., ТОВ Актив-Дніпро з ціновою пропозицією 899100грн. та позивач з ціновою пропозицією 1017500грн. На думку відповідача-1, навіть якщо б відповідачем-2 була відхилена тендерна пропозиція відповідача-1, то цінова пропозиція позивача ніяк не була прийнятна для відповідача-2, що свідчить про відсутність порушеного права позивача оскаржуваним договором. Відповідач-1 вважає, що оскаржуваний договір відповідає основним вимогам до договору про закупівлю, що встановлені приписами ст.36 Закону України Про публічні закупівлі , укладений з дотриманням процедури проведення публічних закупівель; позивачем не доведено факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в результаті укладення оспорюваного договору та обставин, з якими положення ст.203, 205 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання недійсним договору №151 від 11.06.2018 про закупівлю товарів за державні кошти, в зв'язку з чим підстави для визнання недійсним оспорюваного договору відсутні.

Відповідач-2 у відзиві проти позову заперечує та вказує, що подана відповідачем-1 інформація відповідала кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації, підстави для відмови відповідачу-1 в участі у процедурі закупівлі та для відхилення тендерної пропозиції відповідача-1, установлені ст.17 Закону України Про публічні закупівлі , були відсутні. За повідомленням відповідача-2, в порядку, визначеному чинним законодавством, позивачем не подано скаргу на прийняте відповідачем-2 рішення, оформлене протоколом №14 від 29.05.2018 і розміщене 29.05.2018 о 12-36 на офіційному веб-порталі електронної системи публічних закупівель Prozorro , про намір укласти договір з відповідачем-1, а тому у визначений приписами ч.2 ст.32 Закону України Про публічні закупівлі 11 червня 2018 року між відповідачами було укладено оскаржуваний договір. Відповідач-2 стверджує, що оскаржуваний договір відповідає основним вимогам до договору про закупівлю, що встановлені ст.36 Закону України Про публічні закупівлі , укладений з дотриманням процедури проведення публічних закупівель та принципу максимальної економії та ефективності використання бюджетних коштів, що підтверджується Звітом про результати проведення процедури закупівлі UA-2018-05-03-000043-а. Відповідач-2 вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушень відповідачем-2 Закону України Про публічні закупівлі при здійсненні процедури закупівлі UA-2018-05-03-000043-а, предмет закупівлі - вугілля кам'яне марки ДГ (13-100) , а відтак і невідповідності вимогам закону договору №151 від 11.06.2018 на закупівлю товарів за державні кошти, укладеного між відповідачами, а також позивачем не доведено неправомірність дій сторін договору при укладенні оскаржуваного договору.

Позивач у відповіді на відзив стверджує, що з чотирьох учасників два учасника, а саме ТОВ Дніпроресурс 2016 і ФОП ОСОБА_4 перебувають на спрощеній системі оподаткування, а тому їм прямо заборонено продавати вугілля. Їх пропозиції, за твердженням позивача, є дешевими, ніж пропозиції інших двох учасників: ТОВ Актив-Дніпро і позивача. На думку позивача, участь у тендері суб'єктів господарювання, яким заборонено продавати вугілля і які перебувають на спрощеній системі оподаткування спотворило результати тендеру і це порушило права позивача, оскільки у випадку виключення із учасників торгів цих суб'єктів господарювання, то переможцем стало б ТОВ Актив-Дніпро , або позивач, а не ТОВ Дніпроресурс 2016 чи ФОП ОСОБА_3, і не факт, що ТОВ Актив-Дніпро уклало б договір із замовником, а в разі відмови ТОВ Актив-Дніпро укласти договір, то позивач мав бути визнаний переможцем тендеру і укласти відповідний договір із замовником. На думку позивача, у своїх відзивах відповідачі не вказали жодної підстави чому вони мають право не дотримуватись норм п.п.5 п.п.291.5.1. п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України та не спростували правильність посилання позивача на дану норму закону. Позивач наполягає на тому, що відповідач-1, маючи статус платника єдиного податку 3 групи за ставкою 5% від доходу не має законодавчого права на реалізацію будь-якому суб'єкту господарювання кам'яного вугілля, яке є предметом закупівлі. Позивач стверджує, що він не оскаржує спірний договір з підстав недотримання відповідачами норм ЗУ Про публічні закупівлі , оскільки в тендерній документації не зазначено вимоги до учасників перебувати на загальній системі оподаткування, але, на думку позивача, є вимога ЦК і ГК, щоб сторони правочину в момент укладення дотримувалися вимог п.п.291.5.1. п.291.5 ст.291 ПК України. Позивач вказує, що ним оскаржується спірний договір на підставі ст.ст.203, 215 ЦК і ст.ст.193, 265-266 ГК.

В запереченнях на відповідь на відзив відповідач-1 стверджує, що торгівля твердим паливом згідно Закону України Про ліцензування певних видів діяльності не є видом діяльності, що підлягає ліцензуванню, тому жодних обмежень в цивільній правоздатності чи дієздатності у відповідача-1 на укладення оскаржуваного договору не існує. Відповідач-1 вказує, що твердження позивача про те, що відповідачу-1 заборонена реалізація твердого палива, як корисних копалин державного значення є необґрунтованим, оскільки не підтверджено жодним доказом. За повідомленням відповідача-1, згідно із витягом з реєстру платника єдиного податку у відповідача-1 серед переліків видів господарської діяльності КВЕД ДК 0092010, зазначено КВЕД 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами . Відповідач-1 наголошує на тому, що жодних прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення спірного договору не порушено, жодні права та охоронювані законом інтереси позивача не можуть бути відновленні у разі визнання договору №151 про закупівлю товарів за державні кошти від 11.06.2018.

Відповідач-2 був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення адресату, однак в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За правилами п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що неявка відповідача-2 не перешкоджає розгляду справи, з метою уникнення затягування вирішення спору суд приходить до висновку про можливість здійснення розгляду справи по суті за відсутності відповідача-2 в судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи позивача та відповідача-1, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

11 червня 2018 року між Червоненським психологічним інтернатом (відповадіч-2 у справі, покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпроресурс 2016 (відповідач-1 у справі, постачальник за договором) укладено договір №151 про закупівлю товарів за державні кошти (далі за текстом - договір), за умовами якого відповідач-1 зобов'язався у березні-вересні 2018 року поставити відповідачу-2 товар (ДК 021:2015 - 09110000-3 Тверде паливо (вугілля марки ДГ (13-100), в кількості 370т, а відповідач-2, в свою чергу, зобов'язався прийняти і оплатити такий товар в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток 1), що додається до договору і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п.3.1. договору загальна сума цього договору становить 749990,00грн. (сімсот сорок дев'ять тисяч гривень дев'ятсот дев'яносто гривень 00 копійок), без ПДВ.

Згідно із п.10.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання, та діє до 31 грудня 2018 року включно.

Як вбачається з наданої до матеріалів справи копії примірника договору №151 про закупівлю товарів за державні кошти від 11.06.2018, договір підписаний сторонами та скріплені їх печатками, що свідчить про набрання ним чинності.

Доказів розірвання вказаного договору на час розгляду даної справи сторонами не надано.

29.05.2018 проведено засідання тендерного комітету Червоненського психоневрологічного інтернату щодо визначення переможця та прийняття рішення про намір укласти договір за результатами процедури закупівлі - 09110000-3, Тверде паливо (вугілля кам'яне марки ДГ (13-100) на опалювальний період 2018-2019 роки, на якому прийнято рішення про визначення за результатами розгляду та оцінки тендерних пропозицій по вищевказаній процедурі закупівлі переможцем ТОВ Дніпроресурс 2016 та про укладення з ним договору на суму 749990,00грн., про що складено протокол №14.

Отже, оспорюваний договір був укладений за результатами процедури закупівлі вугілля кам'яного марки ДГ (13-100) у кількості 370 тон за замовленням Червоненського психоневрологічного інтернату, участь в якій приймали, зокрема, позивач з тендерною пропозицією після закінчення аукціону за ціною 959500грн. та відповідач-1 з тендерною пропозицією після закінчення аукціону за ціною 749990грн., та за результатами якої переміг відповідач-1.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача з урахуванням встановлених судом обставин, суд виходить з такого.

Згідно з ч.2 ст.202 Цивільного кодексу України договір визначається як один із видів правочину.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги до правочину, при наявності яких правочин набирає юридичної сили, визначаються ст.203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначаються підстави недійсності правочину, а саме: недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Тобто, в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбаченими законом.

Згідно з ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, враховуючи, що позивач не є стороною спірного договору, тому обов'язковою умовою визнання недійсним оспорюваного договору є наявність порушених прав позивача як заінтересованої особи.

Аналіз оспорюваного договору свідчить, що позивач не є стороною вказаного договору. Проте, вважаючи, що за наслідками його укладення порушуються право позивача як суб'єкта господарювання на укладення договору постачання кам'яного вугілля, позивач просить визнати договір недійсним як такий, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також з підстав укладення цього договору особою, яка не мала права на його укладення.

При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними має бути встановлено наявність саме на момент вчинення правочину тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.

Договір №151 про закупівлю товарів за державні кошти від 11.06.2018 укладено між відповідачами за результатами проведених відповідачем-2 відкритих торгів на закупівлю вугілля кам'яного. Статтею 37 Закону України Про публічні закупівлі передбачаються умови, при яких договір закупівлі є нікчемним, зокрема у разі: його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону; його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; його укладення з порушенням строків, передбачених частиною другою статті 32 та абзацом восьмим частини третьої статті 35 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

В ході вирішення даного спору передбачених ст.37 Закону України Про публічні закупівлі умов, за якими вказаний договір можна визнати нікчемним, судом не встановлено. Про наявність таких умов не зазначав і позивач. При цьому, суд враховує, що сама процедура закупівлі позивачем, як учасником цієї процедури, у встановленому Законом України Про публічні закупівлі порядку, не оскаржувалась. Доказів оскарження процедури закупівлі іншими учасниками тендеру, та результати такого оскарження сторонами суду не надано.

Заперечуючи укладений між відповідачами договір, позивач стверджує, що при укладенні оспорюваного договору відповідачем-1 порушено ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України в зв'язку з його суперечністю інтересам держави та суспільства.

Обгрунтовуючи в цій частині позовні вимоги, позивач посилається на приписи підпункту 5 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 ст.291 Податкового кодексу України, відповідно до якої не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення.

Як вбачається із наданих відповідачем-1 до справи матеріалів, які подавались ним разом з пропозицією щодо участі у торгах на закупівлю ДК021:2015-09110000-3-Тверде паливо (вугілля кам'яне марки ДГ (13-100), серед інших документів ним подавався замовнику витяг з реєстру платників єдиного податку, згідно з яким відповідач-1 є платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 5 відсотків доходу.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 року №827 Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення кам'яне вугілля віднесено до корисних копалин загальнодержавного значення.

Аналіз змісту договору №151 про закупівлю товарів за державні кошти від 11.06.2018 свідчить, що внаслідок його укладення між сторонами договору (відповідачами у справі) виникли правовідносини купівлі-продажу, які регулюються, зокрема, приписами глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Тобто, на підставі укладеного між відповідачами договору відбувається продаж (реалізація) відповідачем-1 визначеного умовами договору товару - вугілля кам'яного.

Таким чином, враховуючи вищенаведену норму Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що здійснюючи реалізацію вугілля кам'яного, відповідач-1 дійсно не може бути платником єдиного податку третьої групи.

При цьому, судом не приймається до уваги посилання відповідача-1 на п.45 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, оскільки ця норма стосується податку на додану вартість, а спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає у заміні сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Разом з тим, суд повторює, що оспорюваний договір укладено з відповідачем-1, як з переможцем проведеної відповідачем-2 процедури публічної закупівлі, результати якої в установленому законодавством порядку не оскаржувалися, а тому у суду відсутні підстави для встановлення факту правомірності чи неправомірності визначення відповідача-1 переможцем тендеру з підстав порушення вимог щодо системи оподаткування.

При цьому, судом не приймається до уваги посилання позивача на протокол №50 від 25.04.2018 засідання тендерного комітету щодо відхилення тендерної пропозиції, оскільки даний акт складений за результатами іншої процедури публічної закупівлі, яка проводилась Остерською КЕЧ, а відтак не може розцінюватися судом як належний та допустимий доказ в межах даної справи.

Водночас, як було зазначено судом вище, в силу ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як зазначено у ст.1.1. Податкового кодексу України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів. Отже, норми податкового законодавства не відносяться до акту цивільного законодавства. Відтак, невідповідність діяльності відповідача-1 обраній системі оподаткування не є підставою для визнання оспорюваного позивачем договору недійсним.

З приводу твердження позивача, що в даному випадку порушуються інтереси держави і суспільства суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Правові наслідки правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, визначаються в ст.228 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.3 даної статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналіз змісту вказаної статті свідчить, що необхідною умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є наявність умислу в діях осіб, що уклали такий правочин, та наміру щодо настання відповідних наслідків.

Позивач, стверджуючи, що оспорюваний ним договір суперечить інтересам держави і суспільства не навів жодної обставини, при встановленні якої суд може прийти до висновку про наявність в діях обох відповідачів або когось з них умислу на посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства з настанням відповідних негативних наслідків.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги, що спірний договір є результатом проведеної процедури публічної закупівлі, щодо якого уповноваженим органом не встановлювалися факти порушення цієї процедури, тому суд не знаходить правових підстав для визнання оспорюваного позивачем договору недійсним на підставі ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України.

Не приймається судом і посилання позивача на ст.227 Цивільного кодексу України, як на підставу визнання недійсним оспорюваного ним договору.

Відповідно до ч.1 ст.227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулюються Законом України Про ліцензування видів господарської діяльності .

У наведеному в ст.7 даного Закону перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, відсутній такий від діяльності, як реалізація вугілля кам'яного.

Відтак, для укладення спірного договору будь-який дозвіл (ліцензія) на здійснення господарської діяльності з реалізації кам'яного вугілля не потрібен, в зв'язку з чим відсутні підстави для застосування ст.227 Цивільного кодексу України як підставу визнання договору №151 про закупівлю товарів за державні кошти, недійсним.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України одним із державних органів, до компетенції якого віднесено захист цивільних прав та інтересів, є суд. При цьому, потерпіла особа, звертаючись до суду за захистом свого порушеного або оспорюваного права, самостійно обирає визначений законом або договором саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу та сприяє його відновленню. Одним із способів захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.

Втім, відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України правовим наслідком визнання недійсним договору є обов'язок кожної із сторін договору повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала від виконання цього договору, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Позивач стверджує, що внаслідок укладення між сторонами спірного договору порушено його право на укладення з замовником договору постачання кам'яного вугілля.

Разом з тим, Закон України Про публічні закупівлі не передбачає особливих правових наслідків недійсності договору закупівлі, укладеного за результатами процедури публічної закупівлі, а тому у разі визнання судом недійсним оспорюваного позивачем договору про закупівлю, стороною якого позивач не є, застосуванню полягають приписи ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема звіту від 12.06.2018 про результати проведення процедури закупівлі ціна пропозиції позивача в проведеному відповідачем-2 тендері як до початку аукціону так й після закінчення аукціону була більше пропозиції інших учасників.

Відтак, враховуючи, що основним єдиним критерієм оцінки тендерних пропозицій була ціна, тому суд приходить до висновку про безпідставність твердження позивача про наявність можливості укласти з замовником договір закупівлі.

Будь-яких інших обставин, при яких суд може дійти висновку про порушення внаслідок укладення між відповідачами спірного договору закупівлі, позивач не навів.

Таким чином, позивачем не доведено та не зазначено у чому саме полягає порушення його прав і охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення договору та не надано доказів на підтвердження таких обставин.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору закупівлі недійсним, в зв'язку з чим в задоволенні позову має бути відмовлено.

Відповідно до ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України в рішенні надається оцінка всім аргументам учасників справи. Разом з тим, як зазначено у рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України (заява №4231/03), « ...хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обгрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (дів.рішення у справі ОСОБА_5 проти Іспанії» ). Відтак, суд не надає оцінки аргументам сторін, які не стосуються предмета доказування в межах даної справи.

Згідно із ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір повністю покладається на позивача.

Подані відповідачем-1 докази понесення ним судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу судом до уваги не приймаються, оскільки в порушення ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України відповідачем-1 не надано детального опису робіт, виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тому, питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішується.

Керуючись ст.74, 76, 77, 86, 127, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівекоресурс (вул. Курська, 23, м. Чернігів,14021, ідентифікаційний код 41080763) до Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпроресурс 2016 (бульвар Катеринославський, б.2, оф.610, м. Дніпро, 49044, ідентифікаційний код 40827923) та Червоненського психоневрологічного інтернату (вул. Загребелля,74, с. Билка, Коропський район, Чернігівська область, 16252, ідентифікаційний код 03189877) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення підписано 31 серпня 2018 року.

Суддя Т. Г. Оленич