Рішення

від 31.08.2018 по справі 806/2697/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2018 року м. Житомир справа № 806/2697/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, -

встановив:

08.06.2018 до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1, в якому просить:

- визнати протиправною відмову ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області, викладену у листі № Г-4888/0-2953/0/22-18 від 29.05.2018 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючого передачею в оренду земельної ділянки для сінокосіння терміном на 49 років за клопотанням від 03.05.2018;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння за кадастровим номером 1825282600:02:000:0014 на території Ружинського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 03.05.2018 він звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років за кадастровим номером 1825282600:02:000:0014, яка розташована на території Ружинського району Житомирської області. ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області від 29.05.2018 № Г-4888/0-2953/0/22-18 відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, з причин відсутності доданих до клопотання копій документів, які унеможливлюють ідентифікацію особи заявника; земельні ділянки для сінокосіння передаються у користування лише за результатами земельних торгів і не більше, ніж на 7 років. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

19.07.2018 за № 14635/18 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю (а.с. 26-28). В обґрунтування заперечень останній зазначив, що під час розгляду клопотання було встановлено, що воно не містить копій документів, які б підтверджували особу, яка звернулась із заявою. Крім того, фактично ОСОБА_1 повідомлено про необхідність визначення строку оренди земельної ділянки. У задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу просить відмовити, оскільки їх склад та розмір не підтверджені належними доказами, у договорі № 23 про правову допомогу не вказано конкретну справу, у якій вона надається, а сам договір № 23 прикладається позивачем як доказ понесених витрат у інших адміністративних справах, а саме: №806/2595/18, №806/2560/18. З приводу позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою зазначає, що це є втручанням у дискреційні повноваження ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області, та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а отже є неприпустимими.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 03.05.2018 звернувся до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням від 03.05.2018, в якому просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років за кадастровим номером 1825282600:02:000:0014, яка розташована на території Ружинського району Житомирської області. До клопотання також додав графічні матеріали (а.с. 9).

Листом від 29.05.2018 № Г-4888/0-2953/0/22-18 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання. Зазначено наступні підстави відмови:

1) частиною 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначено перелік документів, що посвідчують особу. Під час розгляду клопотання встановлено відсутність копій документів, що унеможливлює ідентифікацію заявника;

2) відповідно до постанови КМУ від 07.06.2017 № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними":

- Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в користування (оренда, емфітевзис) у разі надходження заявок на отримання земельних ділянок для сінокосіння, випасання худоби, городництва повинні передавати в користування (оренда, емфітевзис) лише за результатами земельних торгів;

- пріоритетом управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними є передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності переважно на умовах оренди на строк не більш як 7 років. Натомість позивач вказав бажаний строк оренди 49 років (а.с. 10).

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 116 ЗК України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЗК України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Так, згідно з п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За приписами ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ЗК України забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 статті 123 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до ч. 10 ст. 123 ЗК України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Як визначено абзацом першим ч. 3 згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Суд зазначає, що в оскаржуваній відмові, яка викладена у листі відповідача від 29.05.2018, відсутні посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем:

- вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

- вимогам генерального плану населених пунктів;

- вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель цих же адміністративно-територіальних одиниць;

- вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території цих же населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, із матеріалів справи встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача, ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру у Житомирській області відмовлено у позивачу наданні дозволу на проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із посиланням на вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 07.06.2017.

Так, постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07.06.2017 № 413 затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (далі - Стратегія № 413).

Разом з тим, суд наголошує, що у зв'язку із затвердженням Стратегії № 413 зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

Оскільки порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема, порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо Земельним кодексом України, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірним.

Правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 17.04.2018 у справі № 812/1557/17, від 19.06.2018 у справі № 803/1183/17, від 10.07.2018 у справі № 806/3095/17, які, відповідно до статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, відповідач, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача, керувався ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", що також не є підставою, передбаченою ч. 3 ст. 123 ЗК України для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування. Більш того, ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру у Житомирській області взагалі не вказано, які документи необхідно подати позивачу для того, щоб ідентифікувати його як особу. Натомість у клопотанні позивача вказано його прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання, засіб зв'язку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваної відмови діяв не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та Земельним кодексом України.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана відмова, оформлена листом ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області № Г-4888/0-2953/0/22-18 від 29.05.2018 винесена з порушенням ч. 2 ст. 19 Конституції України та не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.

Керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за клопотанням від 03.05.2018, оформлену листом ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області № Г-4888/0-2953/0/22-18 від 29.05.2018, а тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.

Питання щодо надання дозволу або відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так само як і передача земельної ділянки у користування у даному випадку належить до дискреційних повноважень ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Крім того, надання земельної ділянки у користування є комплексним процесом, що складається з етапів надання дозволу на розробку проекту землеустрою, розробки проекту вказаного проекту, його погодження та затвердження у встановленому Земельним кодексом України та прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у користування.

Суд зазначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи у користування. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування, а тому заявлені позивачем вимоги є передчасними та за своєю суттю є втручанням у дискреційні повноваження ОСОБА_2 управління Держгеокадастру України у Житомирській області.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову у частині зобов'язання ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1825282600:02:000:0014 на території Ружинського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду для сінокосіння терміном на 49 років слід відмовити.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

ОСОБА_3 Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Зважаючи на протиправність оскаржуваної відмови, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років за кадастровим номером 1825282600:02:000:0014 на території Ружинського району Житомирської області, за результатами якого прийняти рішення з урахуванням положень ст. 123 ЗК України та встановлених обставин справи.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем у порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність оскаржуваної відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оформленої листом ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області № Г-4888/0-2953/0/22-18 від 29.05.2018, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь понесених витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 цієї ж статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу викладених норм слідує, що витрати на правничу допомогу адвоката мають бути: пов'язаними з конкретною справою; співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги; підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.

У контексті відшкодування витрат на правову допомогу у цій справі, суд зазначає, що з договору № 23 від 30.05.2018 та розрахунку оплати праці (на звороті а.с. 11) неможливо встановити, в якій конкретній (-ому) справі/позові надавались правничі послуги. У матеріалах справи відсутні акти наданих послуг/виконаних робіт, прийому-передачі, з яких би вбачався обсяг наданих послуг та їх прийняття позивачем. Відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів у сумі 2978,40 грн адвокатом ОСОБА_4 від ОСОБА_1, що може бути підтверджено витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за період травень 2018 року. При цьому сама по собі квитанція до прибуткового касового ордера № 179 від 30.05.2018 на суму 2978,40 грн (а.с. 12), підписана та видана адвокатом, без доказів дійсного оприбуткування цих коштів відповідно до норм податкового законодавства України та не може слугувати достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем.

Крім того, слід зауважити, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин, а отже не потребує понесення значних правових витрат позивачем.

З огляду на вказане та недостатність безспірних доказів, які б підтверджували понесені позивачем витрати на оплату правової допомоги, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо їх стягнення у сумі 2978,40 грн.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст. 382 КАС України суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 134, 139, 242-246, 250, 255, 258-262 КАС України, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Житомирська, 229, с. Биків, Брусилівський район, Житомирська область, 12642, код платника податку НОМЕР_1) до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправною відмови та зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області, викладену у листі від 29.05.2018 № Г-4888/0-2953/0/22-18, ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1825282600:02:000:0014 для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років, яка розташована на території Ружинського району Житомирської області, за клопотанням від 03.05.2018.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.05.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1825282600:02:000:0014 для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду терміном на 49 років, яка розташована на території Ружинського району Житомирської області, за результатами якого прийняти рішення із врахуванням положень статті 123 Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено: 31 серпня 2018 року.

Суддя О.В. Єфіменко