Постанова

від 23.08.2018 по справі 826/1490/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1490/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Бабенка К.А., Василенка Я.М.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві третя особа: Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСО" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа - Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №5132615141, №5142615141 та від 29.12.2016 року №6782615141, видані Головним управлінням ДФС у м. Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року адміністративний позов було задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 №5142615141 та від 29.12.2016 №6782615141, видані Головним управлінням ДФС у м. Києві; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планової виїзну перевірку ТОВ "ІСО" (код ЄДРПОУ 35920687) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 12.09.2016 №275/26-15-14-01-04/35920687 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлені наступні порушення: п.137.1 ст.137, п.135.1 ст.135, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 70965 грн., в т.ч. за 2013 рік - 70965 грн.; абз. "а" п.198.1 та абзаців першого і другого пп.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.5 розділу ІІІ, п.п.1 п.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року №966 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за №1267/26044, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 193827 грн., в т.ч. жовтень 2013 року у сумі 9000 грн., листопад 2013 року у сумі 9167 грн., грудень 2013 року у сумі 21000 грн., березень 2015 року у сумі 154660 грн.; п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасно було сплачено нараховану по декларації за 2013 рік суму податку на прибуток в розмірі 982,16 грн. з простроченням 31 календарний день та несвоєчасно сплачено нараховану по декларації за 1 квартал 2016 року суму податку на прибуток в розмірі 8314,60 грн з простроченням 6 календарних днів; п.п.49.18.1 ст.48, ст.203 Податкового кодексу України, а саме товариством подано до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві податкові декларації по податку на додану вартість за липень 2013 року та січень 2014 року з порушенням термінів подання; пп.168.1.1, пп.168.1.2, пп.168.1.4, пп.168.1.5, пп.168.1.6 п.168.1 ст.168, п.171.2 "а" ст.171 Податкового кодексу України, в результаті чого не перераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік та 1, 2 місяць 2014 року на загальну суму 8237,74 грн.; пп.46.1.1 п.46.1 ст.46, пп.47.1.1 п.47.1 ст.47, ст.51, пп.176.2 "б", п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, п.1.2, п.3.3 Наказу ДПА України від 13.01.2015 року за №4 "Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку", щодо подання не в повному обсязі та з недостовірними даними звітів за ІІ, ІІІ, IV кв. 2015 року, та І, ІІ кв.2016 року.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 26.10.2016 року №5132615141, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 243304 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 193827 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 49477 грн.; №5142615141, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 88706 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 70965 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 17741 грн.; №5152615141, яким за затримку на 31 календарних днів грошового зобов'язання авансового внеску єдиного податку в сумі 4910,80 грн. зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 982,16 грн. за платежем податок на прибуток приватних підприємств; від 26.10.2016 року №5162615141, яким за затримку на 6 календарних днів сплати в сумі 8314,60 грн. зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 831,46 грн. за платежем податок на прибуток приватних підприємств.

Не погоджуючись з спірними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем подано скаргу до ДФС України.

Рішенням від 26.12.2016 №27909/6/99-99-11-01-01-25 ДФС України скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 26.10.2016 №5132615141 в частині зменшення перевіркою податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ПП "Побут-1", ТОВ "ТД "Скай-Сервіс" і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №5142615141, №5152615141, №5162615141 залишено без змін, а скаргу - частково задоволено.

На підставі акту перевірки та з урахуванням рішення ДФС України від 26.12.2016 року №27909/6/99-99-11-01-01-25 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2016 №6782615141, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 38729 грн., з яких 30167 грн. за податковим зобов'язанням та 8562 грн. за штрафними санкціями.

Позивач вважає висновки Акту перевірки безпідставними, незаконними та такими, що не відповідають нормам податкового законодавства та фактичним обставинам справи та податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №5132615141, №5142615141 та від 29.12.2016 року №6782615141 неправомірними, а тому звернувся до суду із відповідним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, зазначив, що придбання позивачем у контрагентів послуг (товару) безпосередньо пов'язане із його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами; висновки, що позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.10.2016 №5142615141 та від 29.12.2016 №6782615141, складені ГУ ДФС у ч. Києві є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Податкове повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №5132615141, відповідно до положень підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, - вважається відкликаним та не створює для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжує для нього будь-яких обов'язків, відтак, суд дійшов висновку про безпідставність заявленої вимоги.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ "ІСО" та ТЗОВ "Росс-Сталь" було укладено договір від 30.11.2013 року №54 про оренду офісного обладнання.

Актами здачі-прийняття робіт №РС-0000358 від 30.11.2013 року на суму 55000 грн. та №РС-0000359 від 31.12.2013 року на суму 126000 грн. підтверджується виконання зазначеного договору.

Вказане обладнання було використано позивачем для здійснення своєї діяльності за адресою: м. Київ, вул. Професора Підвисоцького, 5, де було розташовано офіс товариства, орендований у ТОВ "Агенція антикризових рішень" за договором №09/02/01-ПЕ-2.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу , які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Приписи пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначають, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 , підпункту а пункту 198.1 , пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу .

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України .

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу .

Податковий орган зазначає, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №32014100060000083 від 10.04.2014 по факту фіктивності підприємства та ухилення від сплати податків (ч.2 ст.205, ч.3 ст.27, ч.3 ст.212 КК України), в ході якого встановлено, що декілька осіб з метою прикриття незаконної діяльності створили ряд структур, у т.ч. і ТЗОВ "Росс-Сталь". На підставі вказаного, контролюючий орган дійшов висновку про ймовірність використання у незаконній схемі мінімізації податкових зобов'язань шляхом укладення договорів на здійснення безтоварних операцій.

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 3 роз'яснюється, що як незаконну діяльність, про яку йдеться у статті 205 КК, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладений позивачем з даним товариством, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Крім того, контролюючим органом не було надано рішення суду у цивільній, адміністративній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем (контрагентами позивача) господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій з ТЗОВ "Росс-Сталь".

Доводи про те, що у ТЗОВ "Росс-Сталь" балансова вартість основних засобів становить 0 грн. згідно зі звіту від 20.02.2014 №9090520401, не беруться також до уваги, оскільки господарські операції проводились у 2013 році, а тому відомості на початку 2014 року не можуть буди підставою для визнання цих операцій фіктивними.

Окрім вищевикладеного, Суд звертає увагу, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, від добросовісності платників податку, з якими суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року - без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Бабенко К.А.

Василенко Я.М.

Повний текст постанови виготовлено 28.08.2018.