Рішення

від 30.08.2018 по справі 402/855/18

УЛЬЯНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №402/855/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2018 р. Ульяновський районни суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді -Ясінського Л.Ю.

секретаря судового засідання -Кашнікова І.А.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м.Благовіщенське, Кіровоградської області цивільну справу за позовною ОСОБА_1 до Розношенської сільської ради Благовіщенського району, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Благовіщенського районного нотаріального округу -ОСОБА_3, про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів: Розношенської сільської ради Благовіщенського району, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Благовіщенського районного нотаріального округу- Кримська ОСОБА_4, про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

Свої позовні вимоги обґрунтовує, тим що згідно статуту та свідоцтва про державну реєстрацію серії АОО №047886, батько позивача ОСОБА_5, являвся засновником та головою Фермерського господарства "БОНДАР". На праві постійного користування у ОСОБА_5 перебувала земельна ділянка площею 37,4 га, яка була йому надана для ведення селянського (фермерського) господарства згідно державного акту на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення сесії Ульяновської районної Ради народних депутатів Ульяновського району Кіровоградської області № 161, яка розташована на території Розношенської сільської ради Ульяновського району Кіровоградської області.

23 березня 2010 року батько, згідно із нотаріально посвідченою заявою ВМР №564536, передав установчі документи, документи фінансово-господарської діяльності, а також всі належні йому корпоративні права ФГ "БОНДАР" позивачу, як члену господарства.

31 грудня 2017 року батько ОСОБА_5 помер про, що видано свідоцтво про смерть серії 1-ОЛ № 254664.

Після смерті батька позивача, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником фермерського господарства "БОНДАР" являється позивач, основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Таким чином вищевказана земельна ділянка продовжує використовуватись Фермерським господарством "БОНДАР", яке на протязі усього часу сплачує податок на землю до бюджету.

Спадкоємцем першої черги після смерті батька є тільки позивач та його рідний брат ОСОБА_2, який на прийняття спадщини не претендує. Мати позивача- Бондар ОСОБА_6 померла 23 січня 2008 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Після смерті батька позивач, як спадкоємець за законом в усній формі звернувся до приватного нотаріуса по питанню прийняття спадщини, однак отримав відмову.

Позивач має право на спадщину, однак не може реалізувати його шляхом нотаріального оформлення, у зв"язку з чим вимушений звернутись до суду.

Позивач в судове засідання не з"явився, повідомлений належним чином, подав до канцелярії суду заяву в якій просить суд розглянути справу без його участі позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача - Розношенської сільської ради в судове засідання не з"явився, повідомлений належним чином, подав до канцелярії суду заяву в якій зазначив, що заперечень проти позову не має та просить суд розглянути справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з"явився, направив до суду заяву в якій зазначив, що позовні вимоги визнає у повному обсязі та просить суд розглянути справу без його участі.

Представник третьої особи в судове засідання не з"явилась, повідомлена належним чином, направила заяву в якій зазначила, що просить суд розглянути справу без її участі.

Відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч.4 ст.200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206,207 цого Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Визнання відповідачами позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому підстав для постановлення ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовження судового розгляду немає.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи зі слідуючого.

Судом встановлено, що Рішенням сесії Ульяновської районної Ради народних депутатів №161- ОСОБА_5 надано в постійне користування земельну ділянку, площею 37,4 га, розташовану на території Розношенської сільської ради Ульяновського району Кіровоградської області для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий № 3525588200:02:000:9034, про що 05 квітня 2000 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії КР. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 76 ( а.с.12).

23 березня 2010 року ОСОБА_5, згідно із нотаріально посвідченою заявою ВМР №564536, передав установчі документи, документи фінансово-господарської діяльності, а також всі належні йому корпоративні права ФГ "БОНДАР" позивачу, як члену господарства.

31 грудня 2017 року батько позивача ОСОБА_5, помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ( а.с.9)

Відповідно до копії свідоцтва про народждення ( а.с.8) позивач являється сином покійного ОСОБА_5

Звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв"язку із відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу, який підтверджує право власності на спадкове майно. ( а.с.11).

Розглядаючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 23 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса і оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За статтею 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В пункті 5.2. Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року зазначено, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України, громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливість такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Так, на момент набуття спадкодавцем права користування земельною ділянкою діяли норми ЗК України 1991 року, у відповідності до ст. 7 якого, постійним користуванням визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності в тому числі і громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Ст.23 ЗК України 1991 року визначала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу (ст.ст.27 ЗК України 1991 року).

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 92 чинного на момент смерті спадкодавця ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування . Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Статтею 407 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу. Означена норма також узгоджується із положеннями глави 16-1 чинного ЗК України, якою, крім іншого встановлено положення щодо строку користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови, який не може перевищувати 50 років.

Також, за приписами ст. 141 ЗК України смерть особи - користувача земельної ділянки, не є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Зокрема, нормою ч.ч.4-5 ст.102-1 чинного ЗК України визначає, що строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може перевищувати 50 років. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України без укладання договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Водночас, як зазначено вище, право постійного користування земельними ділянками у спадкодавця виникло у 2000 році - до дати набрання чинності ЗК України (який набрав чинності з 01 січня 2002 року), а рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано неконституційним положення п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання громадян, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди на них.

У пункті 5.3. Рішення Конституційного Суду України у справі про постійне користування земельними ділянками від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у контексті розвитку земельного законодавства, "поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу".

З наведеного вбачається, що громадяни, які свого часу набули у встановленому законодавством порядку право постійного користування земельною ділянкою, мають право продовжувати користуватись нею, і не ґрунтуються на нормах законодавства вимоги до таких громадян оформити право власності або ж укласти договір оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 Цивільного кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. "Про судову практику у справах про спадкування" зазначено, що відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (із збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з гарантій, встановлених законами України і не можуть порушувати норми ст. 22 Конституції України, які є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 21 та 64 Конституції України права громадянина є непорушними та такими, що не можуть бути відчужені, вони також не можуть бути обмежені, крім випадків, прямо передбачених законом.

За приписом ст. 4 Цивільного процесуального Кодексу України (далі за текстом ЦПК України), який дублюється у ст. 15 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Оскільки земельна ділянка передана в постійне користування ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, позивач є спадкоємцем за законом - право користування зазначеною земельною ділянкою є об'єктом спадкування, то до позивача, як спадкоємця першої черги перейшло право постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5.

За таких обставин, позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а відтак підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.ст.2, 12-13,81, 89, 200,206, 258,264-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Розношенської сільської ради Благовіщенського району, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Благовіщенського районного нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 37.4018 га, кадастровий номер 3525588200:02:000:9034 , яка розташована на території Розношенської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлого31 грудня 2017 року, що була надана йому на праві постійного користування згідно Державного Акту на право користування землею серії КР від 05.04.2000 року.

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду Апеляційної інстанції.

Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Ульяновський районний суд Кіровоградської області.

Сторони у справі:

позивач: ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код, НОМЕР_1;

відповідач 1: Розношенська сільська рада Благовіщенського району Кіровоградської області, місце знаходження: поштовий індекс 26422, Кіровоградська область Благовіщенський район с.Розношенське вул. Леніна, буд. 21-д, код ЄДРПОУ 04364511;

відповідач 2: ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2;

Третя особа: приватний нотаріус Благовіщенського районного нотаріального округу - ОСОБА_3, місце знаходження: індекс 26400 Кіровоградська область м.Благовіщенське вул.Героїв України 56.

Суддя: ОСОБА_7