Рішення

від 21.08.2018 по справі 503/2460/17

КОДИМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Кодимський районний суд Одеської області

_

Справа № 503/2460/17

2/503/170/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2018 року м. Кодима Одеської області

Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Гури А.І.

при секретарі Поліковській О.І.,

учасники справи: позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представник позивачів - ОСОБА_6,

відповідач - Івашківська сільська рада Кодимського району Одеської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кодима, Одеської області, за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Івашківської сільської ради Кодимського району Одеської області, про визнання недійсним та скасування державного акту на землю,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,, 13 грудня 2017 року звернулися до Кодимського районного суду Одеської області з позовом до Івашківської сільської ради Кодимського району Одеської області, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про припинення права колективної власності на земельні ділянки, зазначені у Державному акті на право колективної власності на землю серії ОД-12-16 від 17 листопада 1995 року, виданий КСП Прогрес , на підставі рішення Івашківської сільської ради №16 від 17 листопада 1995 року; визнати недійсним та скасувати Державний акт на право колективної власності на землю серії ОД-12-16 від 17 листопада 1995 року.

В подальшому позивачі від своїх вимог до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області відмовилися, а тому провадження в цій частині позовних вимог, ухвалою суду від 21 серпня 2018 року було закрите на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України.

В позовній заяві представник позивачів (на підставі угоди), в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідно з погодженим начальником відділу Держземагенства у Кодимському районі Одеської області проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, у власність загальною площею 28 га на території Івашківської сільської ради 13 лютого 2013 року відділом Держземагенства у Кодимському рйоні в Держдавному земельному кадастрі була зареєстрована земельна ділянка площею 2,0 га кожному як приватн власність: ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5100019722013 з кадастровим планом земельної ділянки з кадастровим номером 5122582600:01:002:0552; ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5100019612013 з кадастровим планом земельної ділянки з кадастровим номером 5122582600:01:002:0550; ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5100019682013 з кадастровим планом земельної ділянки з кадастровим номером 5122582600:01:002:0548; ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5100019562013 з кадастровим планом земельної ділянки з кадастровим номером 5122582600:01:002:0547; ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5100019912013 з кадастровим планом земельної ділянки з кадастровим номером 5122582600:01:002:0543. 28 липня 2015 року позивачі звернулися до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із заявою про затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Івашківської сільської ради безоплатно у власність. Під час розгляду зазначеної заяви та проектів землеустрою встановлено, що частина земельної ділянки за бажаним місцем розташування відводиться за рахунок земель колишньої колективної власності, яке посвідчено державним актом на право колективної власності на землю серії ОД-12-16 від 17 листопада 1995 року. Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Спірна земельна ділянка не використовується за призначенням КСП Прогрес . В теперішній час КСП Прогрес ліквідоване. Наявність зазначеного Державного акту н право колективної власності на землю перешкоджає позивачам реалізувати своє право на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Зазначені обставини і змусили позивачів звернутися до суду з захистом свого права. Просить припинити право колективної власності на земельні ділянки, зазначені у Державному акті на право колективної власності на землю серії ОД-12-16 від 17 листопада 1995 року, виданий колективному сільськогосподарському підприємству Прогрес , на підставі рішення Івашківської сільської ради №16 від 17 листопада 1995 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №16 в частині 2 га землі, розташованої на території Івашківської сільської ради за межами населеного пункту, виділених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у власність для ведення особистого селянського господарства. Визнати недійсним та скасувати Державний акт на право колективної власності на землю серії ОД-12-16 від 17 листопада 1995 року, виданий КСП Прогрес на підставі рішення Івашківської сільської ради №16 від 17 листопада 1995 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №16 в частині 2 га землі, розташованої на території Івашківської сільської ради за межами населеного пункут, виділених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у власність для ведення особистого селянського господарства.

В судове засідання представник позивачів не з'явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача (на підставі довіреності) в судове засідання не з'явився, надвши заяву про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши вимоги представника позивачів та надані сторонами письмові докази, суд вважає необхідним у задоволенні позову відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини 5 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Статтею 5 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, ратифікованої Україною 11 вересня 1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України являється частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд відмовляє у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , виходячи з положень статей 124 Конституції України, статей 26, 30, 87 - 90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143 - 146, 149, 151, 153 - 158, 161, 210 та 212 Земельного кодексу України, глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України , статті 15 Цивільного процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку (відповідний правовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року, справа №6-319цс15).

Аналізуючи зазначені вище приписи Законів, суд прийшов до переконання, що обраний позивачами спосіб захисту у вигляді визнання недійсним державного акту на право колективної власності на землю серії ОД-12-16 від 17 листопада 1995 року, передбачений статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України та статтею 152 Земельного кодексу України.

Предметом позову є вимога позивачів до відповідача (Івашківської сільської ради) про визнання недійсним та скасування державного акту на право колективної власності на землю серії ОД-12-16 від 17 листопада 1995 року, а підставою заявлених позовів - неможливість реалізувати передбачене пунктом б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України право на отримання у власність земельної ділянки площею 1,9 гектари для особистого селянського господарства.

Судом установлено, що 17 листопада 1995 року на підставі рішення Івашківської сільської ради Кодимського району Одеської області №16 від 17 листопада 1995 року, колективному сільськогосподарському підприємству Прогрес с. Івашків Кодимського району Одеської області видано державний акт серії ОД-12-16 на право колективної власності на землю, площею 2380,0 гектарів.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української РСР №563-ХІІ від 18 грудня 1990 року, в України з 15 березня 1990 року було оголошено земельну реформу, завданням якої був перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

В процесі вказаної реформи внаслідок масової передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність сільськогосподарських юридичних осіб (сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств, сільсько-господарських акціонерних товариств, колективних сільськогосподарських підприємств) в Україні виникла колективна власність на землю.

Процедура передачі земель у колективну власність, як і інші правові питання, пов'язані із колективною власністю на землю, визначалися головним чином статтею 5 Земельного кодексу України в редакції 1992 року, а також статтею 10 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство .

Окрім цього, законом України „Про форми власності на землю від 30 січня 1992 року, який втратив чинність згідно із Законом України №1377-ІV від 11 грудня 2003 року, в Україні поряд з державною власністю було запроваджено колективну і приватну форми власності на землю.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 10 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство , земля могла належати підприємству на праві колективної власності, а також могла бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчувалось державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлялось договором.

Передані у колективну власність сільськогосподарських підприємств землі, відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року, №720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям , були розпайовані, що передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Отже, оскаржуваний позивачами державний акт на право колективної власності на землю був виданий відповідно до існуючого на час його видачі порядку та у відповідності з чинним на той час законодавством. При цьому, порушень закону при видачі цього правовстановлюючого документу, які б могли бути підставою для його недійсності, судом не встановлено.

Не наведено таких підстав і позивачами.

Натомість, підставою для задоволення позову та визнання оскаржуваного державного акту на право колективної власності на землю, позивачами заявлено наявність порушень їх права на отримання у власність земельної ділянки відповідно до пункту б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України.

При цьому, підставами для визнання акту недійсним, за загальними правилами, є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

У даному випадку рішення Івашківської сільської ради Кодимського району №16 від 17 листопада 1995 року, на підставі якого КСП Прогрес був виданий державний акт на право колективної власності на землю, відповідало вимогам чинного на той час законодавства та було прийнято в межах компетенції вказаної сільської ради, тому підстави для визнання недійсним виданого на його підставі державного акту відсутні.

Окрім цього, відповідно до статті 378 ЦК України , право власності або право користування земельною ділянкою може бути припинене за рішенням суду лише у випадках, встановлених законом. Зокрема, підстави припинення права власності на земельну ділянку передбачені статтями 140-149 Земельного кодексу України , які не передбачають в якості такої підстави скасування державної реєстрації юридичної особи (КСП Промінь ).

Крім цього, за змістом пункту 7 Указу Президента України №720/95 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ №7 від 16 квітня 2004 року, на даний час одним із призначень земель колективної форми власності є можливість надання за їх рахунок землі особам, які мають право на отримання земельної частки (паю), але були пропущені в списках осіб, що отримали земельну частку, а також громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання, тощо.

З твердженням представника позивачів про те, що на сьогоднішній день такої форми власності як колективна вже не існує, законодавчо це питання не вирішене, то саме суд, приймаючи рішення, повинен врегулювати спір, суд не може погодитись, тому, що такий спосіб захисту позивача не буде відповідати ч.2 ст.5 ЦПК України.

Викладені обставини у своїй сукупності є підставою для відмови у задоволенні позову позивачів у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Івашківської сільської ради Кодимського району Одеської області, про визнання недійсним та скасування державного акту на землю, відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п/п15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до апеляційного суду Одеської області через Кодимський районний суд.

Суддя А.І.ГУРА