Рішення

від 03.09.2018 по справі 903/526/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 вересня 2018 р. Справа № 903/526/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Хризотил", м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП", м. Нововолинськ

про стягнення 17 065,44 грн.

Суть спору: Приватне підприємство "Хризотил" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" 17 065,44 грн., в тому числі 4 911,11 грн. пені за період з 11.08.2017р. по 01.12.2017р., 9 417,62 грн. суми збитків від інфляції за період з липня 2017 року по червень 2018 року та 2 736,71 грн. трьох процентів річних за період з 11.08.2017р. по 26.07.2018р., нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем рішення господарського суду Волинської області від 14.11.2017р. по справі №903/639/17 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" на користь приватного підприємства "Хризотил" 105 787,21 грн., з них: 95133,25 грн. - основного боргу, 7149,36 грн. - пені, 2646,68 грн. - інфляційних втрат, 857,92 грн. - 3% річних. Зазначає, що непогашення суми основного боргу в розмірі 95133,25 грн. є підставою для нарахування пені, сум збитків від інфляції та відсотків річних.

Ухвалою суду від 01.08.2018р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 03.09.2018р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні матеріали.

У визначений судом день та час позивач в судове засідання 03.09.2018р. свого уповноваженого представника не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала суду від 01.08.2018р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена Приватному підприємству "Хризотил" 09 серпня 2018 року).

У визначений судом день та час відповідач в судове засідання 03.09.2018р. свого уповноваженого представника не направив, своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву суду не подав, направлений на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП", зазначену в позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (Волиньска обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 3) примірник ухвали суду від 01.08.2018р. був повернутий до суду органом поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із п. п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню. Згідно витягу з ЄДР адреса відповідача: Волиньска обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 3, куди і направлялась ухвала суду.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.3 ст.4 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши подані позивачем на обґрунтування позовних вимог докази, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду даної справи, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті за відсутності представників сторін, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом засвідчується, що рішенням господарського суду Волинської області від 14.11.2017р. у справі №903/639/17 (а.с. 15-17), яке набрало законної сили, позовні вимоги Приватного підприємства "Хризотил" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" про стягнення 105 787,21грн. були задоволені повністю та постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" на користь Приватного підприємства "Хризотил" 105 787,21 грн., з них: 95 133,25 грн. - основного боргу, 7 149,36 грн. - пені, 2 646,68 грн. - інфляційних втрат, 857,92 грн. - 3% річних та 1 600 грн. витрат по сплаті судового збору.

При розгляді господарським судом справи №903/639/17 останнім були встановлені факти:

- укладення 21 жовтня 2015 року між Приватним підприємством "Хризотил" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМП" договору №3 відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передавати у власність Покупця натуральну оболонку та інші допоміжні матеріали для харчового виробництва (далі - Товар), а Покупець зобов'язується приймати Товар та здійснити оплату за нього у повному обсязі на умовах даного Договору;

- поставку Приватним підприємством "Хризотил", передбаченого договором №3 від 21.10.2015р. товару на загальну суму 95 133,25грн. згідно видаткових накладних №РН-0000003 від 06.02.2017р. на суму 31500 грн.; №РН-0000006 від 09.03.2017р. на суму 31500 грн.; №РН-0000009 від 24.03.2017р. на суму 630 грн.; №РН-0000010 від 20.04.2017р. на суму 31503,25 грн.;

- невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМП" взятих на себе згідно договору №3 від 21.10.2015р. зобов'язань по оплаті отриманого товару;

- існування у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" перед Приватним підприємством "Хризотил" заборгованості по оплаті отриманого товару на загальну суму 95 133,25 грн.;

- підставності нарахування боржнику сум пені, індексу інфляції та трьох процентів річних.

01 грудня 2017 року господарським судом Волинської області у справі №903/639/17 на виконання рішення від 14.11.2017р. було видано наказ №903/639/17-1 (а.с. 18).

Таким чином, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за отриманий згідно договору №3 від 21.10.2015р. товар в розмірі 95 133,25 грн. має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Боржником не надано суду доказів в підтвердження виконання рішення господарського суду Волинської області від 14.11.2017р. у справі №903/639/17.

Визначена сума заборгованості у розмірі 95 133,25грн. у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМП" рішення суду та наявність у нього перед Приватним підприємством "Хризотил" боргових зобов'язань на суму 95 133,25 грн. виступило підставою для нарахування позивачем згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржнику у зв'язку з цим за прострочення виконання грошового зобов'язання 9 417,62 грн. суми збитків, завданих інфляцією (за період з липня 2017р. по червень 2018р. (включно), а також 2 736,71 грн. трьох процентів річних від простроченої суми (за період з 11.08.2017р. по 26.07.2018р.), подальшого звернення кредитора до суду з позовом про стягнення цих сум.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 9 417,62 грн. суми збитків, завданих інфляцією (за період з липня 2017р. по червень 2018р. (включно), а також 2 736,71 грн. трьох процентів річних від простроченої суми (за період з 11.08.2017р. по 26.07.2018р.).

Нарахування зазначених сум, як це вбачається із розрахунків позивача, було здійснено Приватним підприємством "Хризотил" із присудженої до стягнення у рішенні суду у справі №903/639/17 з боржника суми заборгованості по оплаті отриманого товару у розмірі 95 133,25грн., яка виникла, у зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору №3 від 21.10.2015р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Поруч з цим, як це визначається положеннями п.п. 1.1, 1.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", грошовим, за змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим вважається будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Статтями 598-609 Цивільного кодексу України не встановлена в якості підстави припинення грошового зобов'язання прийняття судом рішення про стягнення боргу.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як це визначається пунктом 5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом ч. 5 ст. 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Судом засвідчується, що в даному випадку господарським судом Волинської області за справою №903/639/17 було встановлено правову природу стягнення грошових коштів, а саме 95 133,25грн. заборгованості за поставлений позивачем відповідачу товар, який залишився відповідачем неоплаченим.

На думку суду, в розумінні ст. 625 ЦК України грошовим зобов'язанням боржника виступає сплата суми основного боргу 95 133,25 грн.

При цьому також враховано, що визначення грошового зобов'язання закріплено в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтею 1 котрого визначено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Отже чинне законодавство передбачає нарахування сум інфляційних та трьох процентів річних саме за грошовими зобов'язаннями, матеріальними втратами, тощо.

Відтак суд вважає, що в даному випадку позивач вправі здійснювати нарахування відповідачу сум інфляційних збитків та процентів річних із присудженої згідно рішення суду у справі №903/639/17 до стягнення суми основної заборгованості 95 133,25 грн.

Відтак, стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 9 417,62 грн. суми збитків, завданих інфляцією (за період з липня 2017р. по червень 2018р. (включно), а також 2 736,71 грн. трьох процентів річних від простроченої суми (за період з 11.08.2017р. по 26.07.2018р.), нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України, судом засвідчується на підставності таких вимог, оскільки розрахунок наданий позивачем відповідає чинному законодавству України, дійсним обставинам справи, не містить арифметичних помилок, та вірно враховує періоди нарахування, з огляду на що, суд вбачає підстави для стягнення з відповідача 9 417,62 грн. суми збитків, завданих інфляцією (за період з липня 2017р. по червень 2018р. (включно), а також 2 736,71 грн. трьох процентів річних від простроченої суми (за період з 11.08.2017р. по 26.07.2018р.).

Крім того, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем при зверненні до суду з даним позовом було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені, донарахованої в межах шестимісячного строку від дня коли зобов'язання по оплаті мало бути виконане за період з 11.08.2017р. по 01.12.2017р. (по кожній видатковій накладній окремо) в загальному розмірі 4 911,11грн., яка включає в себе наступні розрахунки:

- по видатковій накладній № РН-0000003 від 06.02.2017р. на суму 31 500,00грн. за період з 11.08.2017р. по 19.09.2017р. на суму 863,01грн.;

- по видатковій накладній № РН-0000006 від 09.03.2017р. на суму 31 500,00грн. за період з 11.08.2017р. по 19.10.2017р. на суму 1 510,27грн.;

- по видатковій накладній № РН-0000009 від 24.03.2017р. на суму 630,00грн. за період з 11.08.2017р. по 04.11.2017р. на суму 37,42грн.;

- по видатковій накладній № РН-0000010 від 20.04.2017р. на суму 31 503,25грн. за період з 11.08.2017р. по 01.12.2017р. на суму 2 500,41грн.

Розглянувши позовні вимоги Приватного підприємства "Хризотил" стосовно стягнення на його користь 4 911,11 грн. пені, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно п. 8.2. договору №3 від 21.10.2015р. сторони визначили, що за прострочення платежу покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

У відповідності до положень статей 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Судом встановлено, що за прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті за отриманий відповідачем товар, згідно перевіреного судом розрахунку позивача, останнім було донараховано відповідачу 4 911,11 грн. пені (в межах шестимісячного строку), яка є підставною та підлягає до стягнення.

Розрахунок нарахування пені перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ".

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" (45400, Волинська область, місто Нововолинськ, вулиця Луцька, будинок 3, код ЄДРПОУ 36266887) на користь Приватного підприємства "Хризотил" (43026, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35923185) 4 911,11грн. пені, 2 736,71 грн. трьох процентів річних, 9 417,62 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами, а всього 17 065,44 грн., 1 762 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 04.09.2018р.

Суддя В. А. Войціховський