Рішення

від 03.09.2018 по справі 910/8031/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 03.09.2018Справа №910/8031/18 Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ЗМК», Київська обл., м.  Буча до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайтехстрой», м.  Київ про стягнення 35  927,15 грн., - Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ЗМК» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайтехстрой» про стягнення 35  927,15 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки в частині здійснення поставки товару, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для повернення частини передоплати в сумі 29  537,66  грн., а також стягнення пені в сумі 4  327,87  грн., інфляційних втрат в сумі 1  629,48  грн. та 3% річних в сумі 432,14  грн. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч.  1 ст.  250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103047076262 ухвалу про відкриття провадження від 25.06.2018 було вручено відповідачу 05.07.2018. Однак, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. За таких обставин, приймаючи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Скайтехстрой» не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання. У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення учасників справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи. 19.08.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «Скайтехстрой» (постачальник) було сформовано та виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ЗМК» (покупець) рахунок-фактуру №1411 на оплату товару – обладнання на суму 17  869,97  грн., а 12.09.2017 - рахунок-фактуру №1554 на оплату товару – обладнання на суму 17  270,65  грн., а всього за загальну суму 35  140,62  грн. Згідно з платіжним дорученням №10867 від 30.08.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ЗМК» оплачено рахунок-фактуру №1411 від 19.08.2017 на суму 17  869,97  грн. Згідно з платіжним дорученням №11054 від 13.09.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ЗМК» оплачено рахунок-фактуру №1554 від 12.09.2017 на суму 17  270,65  грн. 13.10.2017 відповідачем частково виконано замовлення позивача згідно з рахунком-фактурою №1554 від 12.09.2017 та поставлено товар на суму 2  602,38  грн., що підтверджується видатковою накладною №512 від 13.10.2017. 17.10.2017 відповідачем частково виконано замовлення позивача згідно з рахунком-фактурою №1411 від 19.08.2017 та поставлено товар на суму 3  000,58  грн., що підтверджується видатковою накладною №524 від 17.10.2017. У зв'язку з невиконанням постачальником свого обов'язку поставити іншу частину оплаченого товару на суму 29  537,66  грн., позивач звернувся до відповідача з претензією від 17.04.2018 за вих.№140. Вказану претензію отримано відповідачем 19.04.2018, однак доказів надання відповіді на неї до суду не надано. Спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку поставити товар, що, як вказує позивач, є підставою для повернення попередньої оплати товару в сумі 29  537,66  грн. Розглянувши доводи позивача, на яких грунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне. За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно зі ст. 626  Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. За приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Дослідивши надані позивачем копії виставлених відповідачем рахунків на оплату №1411 від 19.08.2017 та №1554 від 12.09.2017, платіжних доручень про оплату товару №10867 від 30.08.2017 та №11054 від 13.09.2017, а також підписаних обома сторонами видаткових накладних №512 від 13.10.2017 та №524 від 17.10.2017, господарський суд дійшов висновку, що між сторонами спору у спрощений спосіб укладено договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм  статті 712 Цивільного кодексу України та  статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми  Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України). З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає надані позивачем документи (рахунки на оплату, платіжні доручення, видаткові накладні) як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України»). Матеріалами справи (платіжні доручення №10867 від 30.08.2017 та №11054 від 13.09.2017) підтверджується факт здійснення позивачем попередньої оплати замовленого товару на загальну суму 35  140,62  грн., внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання поставити вказаний товар. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту виставлених відповідачем рахунків на оплату, зважаючи на здійснення позивачем оплати товару, а відповідачем - поставки частини товару, що свідчить про прийняття постачальником на себе обов'язку поставити товар, за висновками суду, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару на загальну суму 35  140,62  грн. настав. Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Відтак, непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому, виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар. Зі змісту претензії позивача від 17.04.2018 вих.№140, яку відповідач отримав 19.04.2018, вбачається, що покупець вказав на порушення постачальником свого обов'язку поставити оплачений товар, у зв'язку з чим позивач заявив вимогу про повернення протягом 3 робочих днів суми передоплати в розмірі 29  537,66  грн. (17  869,97  грн. + 17  270,65  грн. – 2  602,38  грн. – 3  000,58  грн. = 29  537,66  грн.) за недопоставлений товар. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин  1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів передання позивачу товару на загальну суму 29  537,66  грн. або доказів повернення відповідної суми передоплати. За таких обставин, приймаючи до уваги належне виконання позивачем умов договору в частині здійснення попередньої оплати товару, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе зобов'язань поставити оплачений товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 29  537,66  грн.  підлягають задоволенню. Також позивачем заявлено вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару. Відповідно до ч. 1  ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)  стаття 610 Цивільного кодексу України  кваліфікує як порушення зобов'язання. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України), Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону. За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Як вбачається з наданого суду розрахунку пені, позивачем нараховано пеню за прострочення поставки товару у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Однак, як зазначено судом вище, пеня є договірною санкцію, розмір якої визначається за домовленістю сторін. Проте, між сторонами склались господарські відносини з поставки товару на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб, а умови про нарахування пені сторонами не погоджувались. Позивачем не повідомлено суду норми закону або умови договору, які б передбачали нарахування пені в такому розмірі. Таким чином, нарахування позивачем пені в сумі 4  327,87 грн. за прострочення поставки товару у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України є безпідставним, а відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають. Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% відсотків за користування грошовими коштами, господарський суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України). Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц. Отже, припис частини другої статті 625 Цивільного кодексу України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. Однак, позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, яке не є грошовим (оскільки не зводиться до сплати грошей), а відтак позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 1  629,48  грн. та 3% річних в сумі 432,14  грн. задоволенню не підлягають. Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ЗМК» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайтехстрой» попередньої оплати в сумі 29  537,66  грн. Інша частина позовних вимог (про стягнення пені в сумі 4  327,87  грн., інфляційних втрат в сумі 1  629,48  грн. та 3% річних в сумі 432,14  грн.) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав. Згідно з п.  2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1  448,64  грн. Інша частина сплаченого судового збору залишається за позивачем. Керуючись ст.  ст.  129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ЗМК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайтехстрой» про стягнення 35  927,15 грн. -  задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайтехстрой» (01021, м.  Київ, Печерський Узвіз, буд.  13 офіс 23; ідентифікаційний код 41037428) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ЗМК» (08292, Київська обл., м.  Буча, вул.  Леха Качинського, буд.  3; ідентифікаційний код 30389193) суму попередньої оплати в розмірі 29  537 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот тридцять сім) грн. 66  коп. та судовий збір в сумі 1  448 (одна тисяча чотириста сорок вісім)  грн. 64  коп. 3. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 4  327,87  грн., інфляційних втрат в сумі 1  629,48  грн. та 3% річних в сумі 432,14  грн. 4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 313,36  грн. 5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом  17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повне рішення складено 03.09.2018. Суддя                                                                                                       В.В. Князьков