Рішення

від 27.08.2018 по справі 916/1329/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" серпня 2018 р.Справа № 916/1329/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.

розглянувши справу №916/1329/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРАМАКС» (01103, м. Київ, вул.. Звіринецька, буд. 63, код ЄДРПОУ 36019770)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕПТУН» (67668, Одеська область, Біляївський район, село Великий Дальник, провулок Шевченка 3, буд. 3, код ЄДРПОУ 30559309)

про стягнення 31 447,64грн.

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРАМАКС» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕПТУН» про стягнення інфляційних витрат та 3% річних в розмірі 31 447,64грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки продукції №5 від 18.02.2015р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.07.2018р. було відкрито провадження по справі №916/1329/18. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

18.07.2018р. до суду за вх.. ГСОО №14513/18 надійшло клопотання позивача, згідно якого останній позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розгляд справи здійснювати без участі його представника.

Відповідач про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою, що підтверджується поштовими повідомлення про вручення від 06.07.2018р. (вх. ГСОО №26963/18 від 18.07.2018р.) та від 31.07.2018р. (вх. ГСОО №32435/18 від 30.08.2018р.). Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

18 лютого 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАРАМАКС” (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “НЕПТУН” (надалі - Замовник) було укладено договір поставки продукції №5 (надалі - “Договір”) відповідно до п. 2.1. якого, постачальник зобов'язується виготовити та передати (поставити) в узгоджені строки Замовнику продукцію, визначену в порядку, зазначеному в п. 2.2. Договору, а Замовник зобов'язується прийняти вказану продукцію і сплатити за неї встановлену грошову суму.

Відповідно до п. 6.5. Договору, передача продукції оформляється накладною та іншими необхідними документами, що визначені діючим Законодавством та даним Договором.

Згідно п.6.7. Договору, право власності на продукцію переходить від Постачальника до Замовника з моменту її передачі Замовнику у повному обсязі в порядку, визначеному розділом 8 даного Договору.

Відповідно до п. 8.1. Договору Замовник оплачує Постачальнику вартість партії продукції у відповідності з Специфікацією.

Оплата кожної партії продукції згідно Специфікацій за даним Договором, здійснюється Замовником наступним чином: Замовник перераховує грошові кошти на поточний рахунок Постачальника у розмірі 100 % від вартості партії Товару, що вказана у відповідній Специфікації, протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту поставки Продукції (п.8.2.1 Договору).

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу продукції на загальну суму 123 830,56грн.

Проте вказана продукція була оплачена частково, а саме: згідно з платіжним дорученням №60 від 25 травня 2015 року Замовником ТОВ “Нептун” сплачено 45 000, 00 грн. за рахунком-фактурою № СФ-МС- 0162 від 15 квітня 2015 року; згідно з платіжним дорученням № 4 від 19 червня 2015 року Замовником - ТОВ “Нептун” сплачено 3 830, 56 грн. за рахунком-фактурою № СФ-МС- 0162 від 15 квітня 2015 року.

Позивач зазначає, оскільки відповідач не виконав в повному обсязі свої зобов'язання за договором поставки щодо оплати вартості отриманого товару, він звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за відповідним договором.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 26.10.2015р. у справі №916/3986/15 було підтверджено наявність простроченого грошового зобов'язання відповідача перед позивачем за договором поставки продукції №5 від 18.02.2015р., та стягнуто з відповідача на користь позивача 86 391,78грн, з яких зокрема, основний борг в розмірі 75 000грн. Проте, відповідне рішення відповідачем не виконане, що підтверджується відомостями з автоматизованої системи виконавчого провадження №56163023.

Отже, позивач вказує, що відповідач не зважаючи на наявне судове рішення, продовжив ухилятись від виконання свого грошового обов'язку за договором поставки продукції №5 від 18.02.2015р..

Таким чином, посилаючись на вищенаведені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРАМАКС» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 5 899,32грн. та інфляційних витрат в сумі 25 548,32грн.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Положеннями ст. 202 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Рішенням суду у справи №916/3968/15 було встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між сторонами договору поставки продукції №5 від 18.02.2015р., грошові зобов'язання за яким відповідачем не були виконані в повному обсязі, в зв'язку з чим у відповідача наявна заборгованість за отриману продукцію в розмірі 75 000грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначалось вище по тексту дійсного рішення, Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕПТУН» не було виконано його грошового зобов'язання за договором поставки продукції №5 від 18.02.2015р. щодо оплати вартості отриманого товару на суму 75 000грн, що підтверджується рішення суду у справі 916/3986/15.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку із невиконанням з боку відповідача зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару в розмірі 75 000грн., Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРАМАКС» було нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю «НЕПТУН» до сплати три відсотки річних у розмірі 5 899,32 грн. за період прострочення з 18.09.2015р. по 02.05.2018р. та інфляційні витрати у розмірі 25 548,32 грн., за період прострочення з 18.09.2015р. по 02.05.2018р.

Згідно з п. 1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України. У зв'язку з цим господарським судам необхідно мати на увазі таке. У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 01.10.2014р. по справі 6-113цс14, за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.01.2018р. по справі N 910/11316/17 було зауважено, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання й поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку, що невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕПТУН» грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого за договором поставки продукції №5 товару у сумі 75 000 грн. є підставою для покладення на відповідача обов'язку сплатити позивачу три відсотки річних та інфляційних витрат. Перевіривши розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних витрат, господарський суд визнає їх правильними та обґрунтованими, у зв'язку з чим, з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕПТУН» слід стягнути на користь позивача три відсотки річних у розмірі 5 899,32 грн. за період прострочення з 18.09.2015р. по 02.05.2018р. та інфляційні витрати у розмірі 25 548,32 грн., за період прострочення з 18.09.2015р. по 02.05.2018р.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРАМАКС» є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, в зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРАМАКС» (01103, м. Київ, вул.. Звіринецька, буд. 63, код ЄДРПОУ 36019770) до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕПТУН» (67668, Одеська область, Біляївський район, село Великий Дальник, провулок Шевченка 3, буд. 3, код ЄДРПОУ 30559309) про стягнення 31 447,64грн. – задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕПТУН» (67668, Одеська область, Біляївський район, село Великий Дальник, провулок Шевченка 3, буд. 3, код ЄДРПОУ 30559309) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРАМАКС» (01103, м. Київ, вул.. Звіринецька, буд. 63, код ЄДРПОУ 36019770) три відсотки річних у розмірі 5 899 (п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять)грн.. 32коп., інфляційні витрати у розмірі 25 548(двадцять п'ять тисяч п'ятсот сорок вісім)грн. 32коп. та судовий збір в 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03 вересня 2018 р.

Суддя К.Ф. Погребна