Рішення

від 30.08.2018 по справі 813/2988/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/2988/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кухар Н.А.

секретар судового засідання Шавель М.М.

з участю:

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Сервус-Україна" про стягнення боргу,-

в с т а н о в и в:

На розгляді Львівського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі- позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Сервус-Україна" (далі - відповідач, ТОВ "Сервус-Україна") про стягнення боргу у сумі 75584, 20 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не виконав нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2017 році у кількості 1 особи, оскільки згідно поданого звіту кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю становить 0 осіб. У зв'язку з чим відповідач повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію, сума якої визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, не зайняте особою з інвалідністю до встановленого нормативу. Середньорічна заробітна плата штатного працівника на підприємстві відповідача становить 72 958,00 грн. Таким чином, відповідач за встановленні порушення повинен був у визначені законом строки, зокрема до 15 квітня 2018 року сплати адміністративно-господарську санкцію у сумі 72 958,00 грн. Однак, відповідачем у встановленні строки кошти сплаченні не були, у зв'язку з чим позивачем відповідно до статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні за період з 16.04.2018 по 14.06.2018 було нараховано відповідачу пеню у розмірі 2626, 20 грн. Вказує, що загальний розмір заборгованості відповідача станом на 14.06.2018 року становить 75584, 20 грн та підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідач у визначений законом строк подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Заперечення мотивує тим, що чинне законодавство передбачає обов'язок для роботодавця щодо створення робочих місць для інвалідів, при цьому, не зобов'язує підприємство знаходити та працевлаштовувати інвалідів. Вказує, що відповідачем вчинено усі необхідні дії, передбачені законодавством по працевлаштуванню інвалідів, а саме створено робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомлено центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Однак, органи на які покладено обов'язок по працевлаштуванню інвалідів не здійснювали заходів щодо працевлаштування інвалідів у відповідача. Стверджує, що незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла саме в зв'язку з не направленням органами Міністерства праці та соціальної політики України, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями інвалідів для працевлаштування до відповідача. Відповідач вважає, що ним не вчинено жодних порушень чинного законодавства, а відтак застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів є безпідставним. Окрім того, відповідач зазначив, що саме позивач не виконує належним чином покладених на нього законами завдань, оскільки жодним чином не сприяв відповідачу у працевлаштуванні осіб з інвалідністю. Стверджує, що відповідач за минулі роки самостійно оплатив позивачу адміністративно-господарські санкції, однак позивач не використав їх шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій відповідачу на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Посилається на практику Верховного Суду України та просить відмовити у задоволенні позову.

2 серпня 2018 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій спростував доводи викладенні відповідачем у відзиві на позов. У відповіді на відзив позивач зазначив, що законодавець, не встановлюючи обов'язку для товариства самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їхнього подальшого працевлаштування, втім зобов'язує товариство вживати всіх можливих та залежних від нього заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Одним з таких обов'язкових способів є надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю. Таким чином, законодавець зобов'язує підприємство, окрім створення відповідних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, надавати Державній службі зайнятості інформацію необхідну для організації такого працевлаштування, а саме звітності Форми №3-ПН. Однак, згідно наданої позивачу інформації , відповідач впродовж 2017 року не подавав регіональним центрам зайнятості звітність №3-ПН, що свідчить про не виконання відповідачем покладеного на нього обов'язку. Окрім того, позивач звертає увагу суду, що наданні відповідачем копії документів на підтвердження своєї позиції не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки такі поданні до звітного 2018 року, тобто після виникнення спірних правовідносин. Також не заслуговують уваги посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314, оскільки така втратила чинність у 2007 році, тому не поширюється на данні правовідносини. Що стосується доводів відповідача, що ним подавалися звіти до державної служби зайнятості Форми №10-ПІ, то позивач зазначив, що форма такого звіту подається товариством до відділення Фонду соціального захисту інвалідів у якому зареєстроване товариство, а не до регіонального центру зайнятості. Щодо доводів відповідача, що позивач не виконує законодавчо покладені на нього обов'язки щодо спрямування сум адміністративно-господарських санкцій на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, то відповідач зазначив наступне. Так, згідно законодавства роботодавці, які бажають отримати фінансові допомоги для створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, повинні самостійно звернутися до відділення Фонду у якому вони зареєстровані із заявою та передбаченим Інструкцією пакетом документів, однак відповідач не звертався із такими заявами до відділення Фонду, тому такі доводи відповідача є безпідставними.

У судовому засіданні 14 серпня 2018 року представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в яких підтвердив доводи викладенні у відзиві на позов та додатково зазначив, що відповідно до Закону України Про зайнятість населення в редакції від 05 липня 2012 року не передбачено обов'язку щомісячно подавати звітність за формою №3-ПН. Зазначив, що вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі №806/1368/17. Відповідач вважає, що ним вчинено всі передбачені чинним законодавством заходи спрямовані на працевлаштування інвалідів, однак робоче місце протягом 2017 року залишилось вакантним з незалежних від нього причин. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.

Представники відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

01 серпня 2018 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду вирішено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи № 813/2988/18 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання на 14 серпня 2018 року о 13:00 год.

Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору встановив наступне.

Суд встановив, що ТОВ Сервус-Україна зареєстроване як юридична особа 19.01.2015 за № 1 414 102 0000 003299, код ЄДРПОУ 39588757, місцезнаходження юридичної особи: 82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вул. П. Орлика, будинок 24, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

23 лютого 2018 року ТОВ Сервус-Україна подало до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік.

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту відповідно до поданого звіту здійснило розрахунок.

Так, відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік, ТОВ Сервус-Україна визначено суму коштів за 1-не незайняте особами з інвалідністю місце, яка становить 72958, 00 грн.

У зв'язку з несплатою у встановленні строки адміністративно-господарської санкції ТОВ Сервус-Україна за період з 16.04.2018 по 14.06.2018 було нараховано пеню у розмірі 2626, 20 грн.

25 квітня 2018 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту скерувало на адресу ТОВ Сервус-Україна претензію № 01-7/393-04, в якій повідомило позивача про встановленні порушення та розмір адміністративно-господарської санкції та пені. Позивач у вказаній претензії просив відповідача у найкоротший термін погасити заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені, а також зазначив, що в іншому випадку позивач буде змушений звернутись до суду, що потягне за собою додаткові судові витрати для відповідача.

Проте відповідач жодним чином не відреагував на вимогу позивача, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Приписами статті 20 вказаного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно - господарських санкцій, за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, що використовує найману працю.

Згідно з ч.2 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Нормами наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджена форма звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно з вимогами названого Порядку форма N 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно частини 2 вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з пп. 3 ч. 3 ст.50 Закону України від 05.07.2012 №5067 "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Аналіз наведених норм права свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд встановив, що 23 лютого 2018 року ТОВ Сервус-Україна подало до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік.

Як видно із змісту зазначеного звіту, у ТОВ Сервус-Україна середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 24 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 осіб.

У рядку 3 вказаного звіту вказано, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особу.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, у відповідача за звітний 2017 рік не було працевлаштовану жодної особи з інвалідністю, що свідчить про порушення відповідачем нормативів місць для працевлаштування інвалідів.

Проте відповідач вважає, що ним не вчинялось жодних порушень. Вважає, що ТОВ Сервус-Україна вчинено усі необхідні дії, передбачені законодавством по працевлаштуванню інвалідів, а саме створено робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомлено центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Вказує, що обставини, що зумовили незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування в ТОВ Сервус-України осіб з інвалідністю є невиконання органами Міністерства праці та соціальної політики України, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями обов'язку по працевлаштування інвалідів до відповідача.

Стверджує, що відповідач надсилав до міського центру зайнятості населення звіт Форми № 10-ПІ про наявність вільних робочих місць для інваліді.

На переконання відповідача, застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів є безпідставним.

Що стосується зазначених доводів відповідача, то суду зазначає наступне.

31 січня 2007 року наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 було затверджено форму звітності № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" (далі - форма) та Інструкцію щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Відповідно до пункту 1.1 вказаної Інструкції встановлено, що Форма № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" (далі - звіт), що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи, від 8 і більше осіб (далі - роботодавці).

Пунктом 2.1 вказаної Інструкції визначено, що звіт (Форма № 10-ПІ) складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду).

Отже, з наведеного слідує, що звіт форми № 10-ПІ подається або надсилається роботодавцями за місцем їх державної реєстрації до відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Однак, всупереч наведеному, звіт форми № 10-ПІ відповідач скерував до Державної служби зайнятості, що не може бути належним підтвердженням того, що відповідач надав Державній службі зайнятості інформацію необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Водночас, суд наголошує, що 31 травня 2015 року наказом Міністерства праці та соціальної політики України від № 316 було затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до вимог зазначеного Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, з наведеного слідує, що до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, також відноситься надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи копії листа Державної служби зайнятості № 07-1546/0-18 від 10.05.2018, у продовж 2017 року звітність за формою 3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю до центрів зайнятості (філій ОЦЗ) не подавалася ТОВ Сервус-України , код ЄДРПОУ 39588757, місцезнаходження юридичної особи: 82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вул. П. Орлика, будинок 24.

Вказані обставини також підтверджується копією листа Львівського обласного центру зайнятості Дрогобицької міськрайонної філії № 05/346-18 від 05.05.2018, відповідно до якого ТОВ Сервус-України (код ЄДРПОУ 39588757) інформацію за формою 3-ПН за 2017 рік для працевлаштування осіб з інвалідністю в Дрогобицький МРЦЗ не подавав.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте, із наданих суду письмових доказів слідує, що відповідач протягом звітного 2017 року не подавав до Державної служби зайнятості звіту форми № 3-ПН, що свідчить про ненадання органам, що здійснюють працевлаштування осіб інформації необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Щодо доводів відповідача, що відповідно до Закону України Про зайнятість населення в редакції від 05 липня 2012 року не передбачено обов'язку щомісячно подавати звітність за формою №3-ПН, то суд вважає за необхідне зазначити, що суд погоджується із такими доводами відповідача. Проте, не може прийняти такі до уваги, оскільки відповідач форми №3-ПН у продовж 2017 року до Державної служби зайнятості не подавав, доказів зворотного матеріали справи не містять.

Аналогічного змісту позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 825/1276/16, в якій зазначено, що суд відхиляє доводи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Горизонт викладені в касаційній скарзі про те, що ним вжито усіх необхідних заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів та недопущення адміністративно-господарського правопорушення, про що свідчить, зокрема, подання звітів до центру зайнятості, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ним було подано звіти про наявність вакантних робочих місць (форма № 3-ПН) за січень - березень 2015 року, а за квітень - грудень 2015 року звіти не подавалися, що є свідченням неналежного виконання відповідачем обов'язку надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Такого ж змісту позиція викладена Верховним Судом України у постановах у справі № 21-60а11 від 20.06.2011, № 21-105а12 від 26.06.2012, № 21-95а13 від 02.04.2013, в яких зазначено, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів по формі 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного держаного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, доводи відповідача, що останнім було повідомлено центр зайнятості про наявність вільних робочих на ТОВ Сервус-Україна місць для працевлаштування інвалідів не знайшли свого підтвердження.

Отже, з позиції Верховного Суду та Верховного суду України, чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми № 3-ПН) відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідач у запереченнях на відповідь посилається на практику Верховного суду у справі № 806/1368/17 від 26.06.2018, в якій суд зазначив, що якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у визначений строк з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Проте, суд вважає, що наведена практика, на яку посилається відповідач, підтверджує неналежне виконання останнім обов'язку своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії), а саме звітність форми № 3-ПН.

Оскільки, судом не встановлено та відповідачем не доведено, що останнім було подано звітність №3-ПН упродовж 2017 року до Державної служби зайнятості, що свідчить про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Також, суд вважає підставними доводи позивача, що наданні відповідачем копії документів на підтвердження своєї позиції не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки такі поданні до звітного 2018 року, тобто після виникнення спірних правовідносин.

Що стосується посилань відповідача, що саме позивач не виконує належним чином покладених на нього законами завдань, оскільки жодним чином не сприяв відповідачу у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, то суд не приймає такі до уваги, оскільки це не є предметом дослідження у даній справі.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

У рядку 5 поданого ТОВ Сервус-Україна звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів слідує, що середньорічна заробітна плата штатного працівника у вказаному звіті становить 72958, 00 грн.

Як вбачається із наявного розрахунку заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік, позивачем визначено суму коштів за 1-не незайняте особами з інвалідністю місце, яка становить 72958, 00 грн.

З огляду на те, що у відповідача відсутня необхідна кількість працевлаштованих інвалідів та відповідач не вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, позивачем правомірно застосовано до ТОВ Сервус- Україна адміністративно-господарську санкцію у розмірі 72958, 00 грн.

Окрім того, згідно з ч.2 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як вбачається із розрахунку позивачем обчислено пеню за ставкою НБУ станом на 14.06.2018, яка за один день прострочення становить 43, 77 грн (17*120/100/365=0, 06 %, 72958, 00 грн *0,06 %= 43, 77 грн), а за час існування боргу становить 2626, 20 грн (43, 77 грн* 60 днів = 2626, 20 грн).

Загальна сума заборгованості ТОВ Сервус-України згідно розрахунку становить 75584, 20 грн (72958, 00 грн (адміністративно-господарська санкція) + 2626, 20 грн (пеня) = 75584, 20 грн (загальна сума боргу, що підлягає стягненню).

Таким чином, з відповідача належить стягнути борг у розмірі 75584, 20 грн.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази наданні позивачем та відповідачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -

в и р і ш и в :

Позов Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (79000, м. Львів, пл. Маланюка, 6, код ЄДРПОУ 13817458) до товариства з обмеженою відповідальністю "Сервус-Україна" (82100, вул.Пилипа Орлика 24, м. Дрогобич, Львівська область, код ЄДРПОУ 39588757) про стягнення боргу задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сервус-Україна" (82100, вул. Пилипа Орлика 24, м. Дрогобич, Львівська область, код ЄДРПОУ 39588757) на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (79000, м. Львів, пл. Маланюка, 6, код ЄДРПОУ 13817458) борг у розмірі 75584 (сімдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційної адміністративного суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 04 вересня 2018 року.

Суддя Кухар Н.А.