Постанова

від 29.08.2018 по справі 490/13669/14-ц

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 490/13669/14-ц

провадження № 61-13069св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач: Прокурор міста Миколаєва в інтересах держави

відповідач-1 - Миколаївська міська рада,

представник відповідача-1 - ОСОБА_1,

відповілач-2 - ОСОБА_2,

представник відповідача-2 - ОСОБА_3,

відповідач-3 - ОСОБА_4,

представник відповідача-3 - ОСОБА_5, ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва у складі судді Гуденко О. А. від 17 квітня 2015 року, рішення апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Козаченка В. І., Мурлигіної О. Я. від 03 вересня 2015 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Галущенка О. І., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В. від 15 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування запису про її державну реєстрацію, зобов'язання повернути земельну ділянку у власність міської ради.

Позов мотивовано тим, що пунктами 7, 7.1. розділу 3 рішення Миколаївської міської ради № 27/46 від 04 квітня 2013 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 910 кв. м для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1. 19 квітня 2013 року на підставі вказаного рішення реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області видано свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на вищезазначену земельну ділянку, проте перевіркою прокуратури було установлено, що спірна земельна ділянка була передана з порушенням вимог земельного та водного законодавства, оскільки розташована у зеленій зоні загального користування і відноситься до земель рекреаційного призначення та знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Інгул. 08 липня 2013 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі продажу спірної земельної ділянки, внаслідок чого за останньою було незаконно зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку. Посилаючись на вказане, прокурор, уточнивши свої вимоги, просив суд визнати незаконними та скасувати рішення у зазначеній частині, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_2, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку, зобов'язати ОСОБА_4 на підставі статті 216 ЦПК України повернути зазначену земельну ділянку у власність Миколаївської міської ради.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2015 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункти 7, 7.1 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради № 27/46 від 04 квітня 2013 року щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 910 кв. м під прибудинковою територією з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 2635271 видане 19 квітня 2013 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 910 кв. м, по АДРЕСА_1, укладений 08 липня 2013 року, зареєстрований за № 605, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 3741676 від 08 липня 2013 року та запис про інше речове право 1556199 від 08 липня 2013 року, 718965 від 17 квітня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зобов'язано ОСОБА_4 повернути земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 910 кв. м по АДРЕСА_1 - комунальну власність.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_2 із земель рекреаційного призначення та водного фонду зі зміною її цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що суперечить вимогам чинного законодавства, а тому договір купівлі-продажу цієї ділянки також є укладеним з порушенням вимог закону та наявні підстави для зобов'язання ОСОБА_4 повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зобов'язання ОСОБА_4 повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних цих вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки; зобов'язання ОСОБА_4 повернути зазначену земельну ділянку у власність Миколаївської міської ради та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, апеляційний суд виходив з того, що реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, проте між прокурором, яким заявлено позов фактично в інтересах територіальної громади, та набувачем земельної ділянки за договором купівлі продажу - ОСОБА_4 відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, а тому права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статей 215, 216 ЦК України.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2015 року в частині, не скасованій рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року, та саме рішення апеляційного суду залишено без змін.

При розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо незаконності рішення міської ради про затвердження технічної документації із землеустрою стосовно спірної земельної ділянки та передачу її у власність ОСОБА_2, а також щодо недійсності виданого їй правовстановлюючого документа; крім того суд відхилив доводи апеляційної скарги стосовно права прокурора на звернення з позовом та неналежне обґрунтування необхідності захисту інтересів держави.

У березні 2018 року ОСОБА_2подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2015 року в частині скасування пунктів 7, 7.1 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради № 27/46 від 04 квітня 2013 року щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) та передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 910 кв. м під прибудинковою територією з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1; визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно номер 2635271, видане 19 квітня 2013 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області. Скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін. Скасувати постанову апеляційного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року повністю та ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд.

ОСОБА_2 оскаржуються рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову про скасування пунктів 7, 7.1 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради № 27/46 від 04 квітня 2013 року та визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а тому перевіряються судом касаційної інстанції на предмет законності й обґрунтованості тільки в цій частині. В решті частині судові рішення не оскаржені у касаційному порядку, тому не переглядаються (стаття 400 ЦПК).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводи сторін, не врахували, що Миколаївська міська рада, вирішуючи питання про надання земельної ділянки фізичній особі, діяла у межах вказаних повноважень і виявила волю територіальної громади у відповідному рішенні, оскільки іншого порядку волевиявлення чинним законодавством не передбачено; суди не перевірили право прокурора на звернення з цим позовом та неналежне обґрунтування необхідності захисту інтересів держави. Також судами не враховано рішень Європейського суду з прав людини, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та відсутності доказово обґрунтованих доводів щодо наявності умислу у ОСОБА_2 на незаконне одержання земельної ділянки у власність.

12 червня 2018 року заступник прокурора Миколаївської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що ті обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження апеляційний судом і висновки, зроблені ним з даного приводу, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року та від 15 січня 2018 року - без змін.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла вказана справа.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди установили, що рішенням Миколаївської міської ради від 24 липня 2011 року № 11/32 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, а рішенням тієї ж ради від 21 серпня 2012 року № 19\44 (пункт 4) затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 600 кв. м під прибудинковою територією за рахунок земель міста з віднесенням їх до земель житлової забудови - та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 600 кв. м, що розташована по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до пункту 6 аналогічного рішення від 22 листопада 2012 року № 22\42, внесено зміни до пунктів 4, 4.2 розділу 4 рішення від 21 серпня 2012 року № 19\44, а саме: цифри 600 замінено цифрами 910 , адресу по АДРЕСА_2 замінено по АДРЕСА_1 .

04 квітня 2013 року пунктами 7, 7.1 рішенням Миколаївської міськради № 27/46 затверджено технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 910 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 115115 грн, у тому числі 910 кв. м, під прибудинковою територією, з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1

Право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку було зареєстровано в установленому законом порядку та остання отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 2635271, видане 19 квітня 2013 року реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області.

У наступному ОСОБА_2 було відчужено на користь ОСОБА_4 указану земельну ділянку за договором купівлі - продажу від 08 липня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Стадніченком С. А.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Миколаївської міської ради з посиланням на Генеральний план м. Миколаєва, земельна ділянка по АДРЕСА_1 віднесена до території зелених насаджень загального користування, а відповідно до Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17 жовтня 2003 року спірна земельна ділянка належить до ландшафтно-рекреаційної території.

За даними довідки комунального підприємства госпрозрахункового проектно-виробничого архітектурно - планувального бюро та топографічної зйомці межі спірної земельної ділянки перебувають в межах прибережної захисної смуги.

Статтею 50 Земельного кодексу України визначено, що землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів відносяться до земель рекреаційного призначення.

Відповідно до статті 51 ЗК України до складу земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст і інших населених пунктів.

Частина друга статті 3 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частини першої статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Відповідно до статті 60 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (частина третя статті 60 Земельного кодексу України).

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 Водного кодексу України (у редакції, яка були чинними на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі водного фонду перебувають виключно у державній та комунальній власності, їх надання у приватну власність заборонено.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

З матеріалів топографічної зйомки, здійсненої комунальним підприємством Госпрозрахункове проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро проведеною в жовтні 2014 року, вбачається, що підприємством проводилися топографо-геодезичні роботи з визначення меж 100 - метрової прибережної захисної смуги на земельних ділянках, зокрема, за адресою АДРЕСА_1, виділено в адміністративних межах Миколаївської міської ради. Із доданої карти-схеми вбачається, що усі земельні ділянки розташовані в межах 100-метрової прибережної водозахисної смуги річки з урахуванням крутизни схилу у 5 градусів та відносяться до земель водного фонду, а відтак не підлягають передачі у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Зважаючи на вищевикладене у сукупності, суди попередніх інстанцій, врахувавши правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України у справі № 6-14цс14 від 21 травня 2014 року та у справі 6-175цс14 від 19 листопада 2014 року, правильно виходили з того, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них , тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак дійшли обґрунтованого висновку, що передача у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить вимогам статей 59 , 83 , 84 Земельного кодексу України.

При задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, суди правильно виходили із того, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, така вимога є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видане оспорюване свідоцтво.

З огляду на вказане вище у сукупності, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання незаконним та скасування певного пункту рішення органу місцевого самоврядування, оскільки передача у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, суперечить вимогам чинного законодавства, та, як наслідок, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

При цьому судами вмотивовано відхилено доводи заявника щодо неналежного обґрунтування прокурором необхідності захисту інтересів держави, оскільки останній обґрунтував таке звернення порушенням прав народу України на землю, який був обмежений у користуванні благами, які надані йому Конституцією України.

Доводи касаційної скарги щодо непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції колегія суддів суду касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року було відмовлено у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки; зобов'язання ОСОБА_4 повернути зазначену земельну ділянку у власність Миколаївської міської ради та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, і рішення судів попередніх інстанцій в цій частині не оскаржуються та судом касаційної інстанції не предмет законності й обґрунтованості не перевіряються.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується із зазначенням у резолютивній частині постанови апеляційного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року про залишення без змін рішення апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року, оскільки такі повноваження апеляційного суду не передбачені нормами ЦПК України та такий висновок є зайвим.

За таких обставин колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про виключення з резолютивної частини постанови апеляційного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року посилання на залишення без змін рішення апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року.

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2015 року, рішення апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року в частині вирішення позову про скасування пунктів 7, 7.1 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради № 27/46 від 04 квітня 2013 року щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі (на місцевості) та передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 910 кв. м під прибудинковою територією з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 в м. Миколаєві; визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно номер 2635271, виданого 19 квітня 2013 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області залишити без змін.

Виключити з постанови апеляційного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року посилання суду на залишення без змін рішення апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило