Ухвала

від 28.08.2018 по справі 758/7613/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/3962/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК України Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю:

представника власника майна, ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_8 та накладено арешт на тимчасово вилучене майно 08.06.2018 під час обшуку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , які належать директору ТОВ «Рибоптторг» ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував наявність правових підстав для накладення арешту, та прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на зазначене у клопотанні майно, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, власник майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_7 є єдиним власником та директором ТОВ «КК «Онікс плюс». Стверджує про неповноту судового розгляду, оскільки судом відхилене клопотання та не заслухано ОСОБА_7 як свідка та не перевірено і не встановлено наявність належних підстав для арешту майна. Додає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Також апелянт вказує на те, що майно, на яке накладено арешт, не є предметом злочинів, що розслідуються та не відповідає критеріям, вказаним у ст. 98 КПК України, а тому його неможливо використати як доказ у кримінальному провадженні. Додає, що досудовим розслідуванням не доведено, що власник майна причетний до даного кримінального провадження.

Далі в апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що слідчим суддею ухвала про арешт майна постановлена після спливу строку, передбаченого ч. 6 ст.173 КПК України. Вказує, що у даному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру та під час обшуку вказані документи, в порушення ст.ст. 105-107 КПК України, не упаковувались та не фіксувались за допомогою технічних засобів. Додає, що ні у внесених до ЄРДР відомостях, ні у дослідженні, яке проведено за період фінансово-господарської діяльності ТОВ «Рибоптторг» в 2016-2017 роках, TOB «КК «Онікс плюс» не вказується в якості ні фіктивного підприємства, ні підприємства, фінансово-господарські взаємовідносини з яким спричинили порушення податкового законодавства.

Апелянт звертає увагу суду на те, що TOB «КК «Онікс плюс» за період з початку 2016 року по теперішній час а ні документальних, а ні фактичних господарських операцій з ТОВ «Рибоптторг» по формуванню йому податкового кредиту з ПДВ не здійснювало, вилучені первинні документи мають значення і використовуються тільки для ведення бухгалтерського та податкового обліку TOB «КК «Онікс плюс». Додає, що TOB «Комерційна компанія «Онікс плюс», не має ознак фіктивності, зареєстровано (перереєстровано) 03.04.2017 року з метою зайняття і займається легальною підприємницькою діяльністю, сплачує передбачені законодавством податки, збори та обов`язкові платежі та з листопада 2017 року по лютий 2018 року здійснювало операції з купівлі в ТОВ «Рибоптторг» певних видів товарної риби, яку з метою одержання прибутку постачала іншим покупцям в той же період, не здійснюючи при цьому підміну номенклатури товарів та не має ніякого відношення до розслідуємого кримінального провадження.

У підсумку автор апеляційної скарги зазначає про те, що накладено арешт на первинні документи підприємства за 2018 рік, тоді як предметом доказування у даному провадженні є події 2016-2017 років та у вилучених процесуальних документах відсутні індивідуальні ознаки документів. Додає про те, що слідчим суддею необґрунтовано зазначено про належність арештованого майна ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Одночасно автор апеляційної скарги ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді. В обґрунтування причин пропуску строку апелянт вказує, що ухвала постановлена без виклику у судове засідання власника майна, копію ухвали отримано апелянтом 18 липня 2018. Апеляційна скарга подана до суду 20.07.2018.

Заслухавши доповідь судді, позицію представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що власник майна та його представник участіу судовому засіданні не приймали, копію оскаржуваної ухвали апелянтом отримано 18 липня 2018, апеляційна скарга подана до суду 20 липня 2018, пятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді апелянтом не порушено, а тому і не підлягає поновленню.

Що стосується безпосередньо апеляційної скарги, то слід звернути увагу на такі обставини.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні слідчого відділу фінансових розслідувань ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 42017101070000295, відомості про яке 06.02.2017, за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України.

Прокурор Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_8 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно 08.06.2018 під час обшуку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , які належать директору ТОВ «Рибоптторг» ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , яке ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року задоволено.

Жодних об`єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів і не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

КПК України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.

Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Задовольняючи клопотання прокурора про арешт майна, слідчий суддя прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить достатньо правових підстав для його задоволення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно зазначене у клопотанні, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Зважаючи на вищезазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.

Підстав сумніватися в співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у колегії суддів не виникає.

Посилання автора апеляційної скарги на невідповідність арештованого майна критеріям визначеним ст. 98 КПК України, слід визнати непереконливими, оскільки згідно доданих до клопотання матеріалів, а саме постанови про визнання предметів речовими доказами та приєднання до матеріалів кримінального провадження від 09.06.2018 року майно, на яке прокурор просить накласти арешт, визнано речовими доказами, оскільки у ході досудового розслідування встановлено, що вилучені документи мають важливе доказове значення та підтверджує діяльність фіктивних підприємств та мають значення речового доказу (а.с.117-119 т. 1). З цих же підстав колегія суддів визнає передчасними посилання апелянта на те, що майно, на яке накладено арешт, неможливо використати як доказ у кримінальному провадженні та не є предметом злочинів, що розслідується.

Посилання власника майна на ті обставини, що орган досудового розслідування не довів його особистої причетності до кримінального правопорушення, яке розслідується, а також посилання на ті обставини, що він є власником та директором ТОВ «КК «Онікс плюс», не можуть бути підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання, оскільки положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України не вимагають наявності обгрунтованої підозри щодо особи на відміну від пунктів 2, 3, 4 ч. 1 ст. 170 КПК України, проте такої мети, яка передбачена пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 170 КПК України у клопотанні не зазначено.

Твердження апелянта про те, що TOB «КК «Онікс плюс» за період з початку 2016 року по теперішній ні документальних, ні фактичних господарських операцій з ТОВ «Рибоптторг» по формуванню йому податкового кредиту з ПДВ не здійснювало, те, що вилучені первинні документи мають значення і використовуються тільки для ведення бухгалтерського та податкового обліку TOB «КК «Онікс плюс», те, що TOB «Комерційна компанія «Онікс плюс» не має ознак фіктивності, зареєстровано (перереєстровано) 03.04.2017 року з метою зайняття і займається легальною підприємницькою діяльністю, сплачує передбачені законодавством податки, збори та обов`язкові платежі, те, що товариство з листопада 2017 року по лютий 2018 року здійснювало операції з купівлі в ТОВ «Рибоптторг» певних видів товарної риби, яку з метою одержання прибутку постачала іншим покупцям, не здійснюючи при цьому підміну номенклатури товарів, те, що TOB «КК «Онікс плюс» не має жодного відношення до даного кримінального провадження, не є предметом розгляду при вирішенні питання про застосування щодо особи заходів забезпечення кримінального провадження, проте підлягають перевірці на досудовому розслідуванні, як і твердження апелянта з приводу належності арештованого майна ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Крім того, доводи в частині відмови у задоволенні клопотання про допит у якості свідка ОСОБА_7 , як на підставу для скасування ухвали слідчого судді, є непереконливими, оскільки допит свідків є правом слідчого судді, а не його обов`язком і здійснюється за наявності для того підстав, що у цьому випадку не мало місця.

Посилання апелянта на порушення слідчим суддею строку розгляду клопотання про тимчасово вилучене майно, заслуговують на увагу, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 173 КПК України, проте не тягнуть за собою скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на положення ст. 173 КПК України, яка містить перелік підстав для скасування і до яких наведена підстава не належить.

Твердження автора апеляційної скарги про те, що під час обшуку не здійснювалось фіксування за допомогою технічних засобів, не заслуговують на увагу, з урахуванням змісту протоколу обшуку від 08.06.2018, відповідно до якого, відеофіксація даної процесуальної дії здійснювалась за допомогою відеокамери Самсунг (а.с. 97 т. 1).

Доводи апелянта про те, що вилучені документи не мають індивідуальних ознак, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Інші доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 173 КПК України, наклав арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та істотного порушення вимог кримінального процесуального Закону, слід визнати непереконливими.

Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року, якою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_8 та накладено арешт на тимчасово вилучене майно 08.06.2018 під час обшуку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , які належать директору ТОВ «Рибоптторг» ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 , залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4