Рішення

від 05.09.2018 по справі 910/8286/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.09.2018Справа №910/8286/18

Суддя господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК-КР"

про стягнення 118 441,87 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (надалі - ТОВ "Техноімпульс") звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК-КР" (надалі - ТОВ "ТМК-КР") про стягнення 118 441,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним на виконання своїх зобов'язань поставлено відповідачу згідно Договору поставки №8 від 21.04.2017 бетон загальною вартістю 127 190,00 грн., а відповідачем виконано своє зобов'язання з оплати поставленого товару частково, у зв'язку з чим у ТОВ "ТМК-КР" виникла заборгованість перед ТОВ "Техноімпульс" у розмірі 95 940,00 грн. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання позивачем нараховано за період з 27.10.2017 по 22.06.2018 пеню у розмірі 14 716,93 грн., 3% річних у розмірі 1 884,63 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 900,31 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.07.2018 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви, встановлених в ухвалі від 26.06.2018) відкрито провадження у справі №910/8286/18; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Про розгляд господарським судом міста Києва справи №910/8286/18 відповідач повідомлявся належним чином за адресою місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, буд. 114А, офіс 11), що підтверджується довідкою від 02.08.2018 відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення відправнику у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання, та поштовим конвертом, в якому ухвала суду від 10.07.2018 була направлена на адресу відповідача.

На думку суду, неотримання листа з вказаною ухвалою суду від 10.07.2018 відповідачем та повернення її до суду з поміткою "повернута відправнику за закінченням терміну зберігання" є наслідками волевої поведінки відповідача у формі бездіяльності щодо її належного отримання.

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд приходить до висновку, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 10.07.2018 є 02.08.2018.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив наступне.

21.04.2017 між ТОВ "Техноімпульс" (постачальник) та ТОВ "ТМК-КР" (покупець) укладено Договір поставки №8 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виготовити та відпустити покупцю бетони та разчини марок, зазначених у специфікаціях, партіями згідно з замовленнями покупця, що є невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору покупець зобов'язується прийняти продукцію та сплатити її на умовах діючого договору.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що ціна продукції узгоджується сторонами на момент подачі замовлення покупцем та фіксується в рахунку та накладній постачальника.

У пункті 3.4 Договору вказано, що поставка вважається виконаною після підписання представником покупця вантажних документів.

Датою сплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника в уповноваженому банку (п. 5.2 Договору).

Договір діє з моменту його підписання сторонами і до 20.04.2018 (розділ 10 Договору).

Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача, що ним було належно виконано свої зобов'язання за Договором з поставки відповідачу бетону М350 загальною вартістю 127 190,00 грн., а відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед ТОВ "Техноімпульс" у розмірі 95 940,00 грн.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З аналізу умов Договору вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження вартості продукції щодо кожного окремого зобов'язання з поставки товару (партії товару) погоджується сторонами, зокрема, у видаткових накладних (п. 2.1 Договору).

Позивач у позовній заяві вказує, що він 23.10.2017 поставив відповідачу товар на суму 86 940,00 грн.

При цьому, позивачем не долучено до позовної заяви копій відповідних видаткових накладних за 23.10.2017 на суму 86 940,00 грн., складених позивачем та відповідачем.

Однак, позивачем долучено до позовної заяви копію рахунку №561 від 23.10.2017 на суму 80 500,00 грн., де постачальником вказано ТОВ "Техноімпульс", а одержувачем - ТОВ "ТМК-КР"; товар - бетон (п. 1.1 Договору поставки); кількість товару - 50 куб.м.

Також, позивачем долучено до позовної заяви копію рахунку №564 від 23.10.2017 на суму 6 440,00 грн., де постачальником вказано ТОВ "Техноімпульс", а одержувачем - ТОВ "ТМК-КР"; товар - бетон (п. 1.1 Договору поставки); кількість товару - 4 куб.м.

При цьому, позивачем долучено до позовної заяви копії товарно-транспортної накладної №992 від 23.10.2017 (товар - бетон, кількість - 9 куб.м.); товарно-транспортної накладної №994 від 23.10.2017 (товар - бетон, кількість - 9 куб.м.); товарно-транспортної накладної №991 від 23.10.2017 (товар - бетон, кількість - 9 куб.м.); товарно-транспортної накладної №990 від 23.10.2017 (товар - бетон, кількість - 9 куб.м.); товарно-транспортної накладної №993 від 23.10.2017 (товар - бетон, кількість - 9 куб.м.); товарно-транспортної накладної №1003 від 23.10.2017 (товар - бетон, кількість - 5 куб.м.) та товарно-транспортної накладної №1001 від 23.10.2017 (товар - бетон, кількість - 4 куб.м.), з яких вбачається, що 23.10.2017 позивач (у товарно-транспортних накладних вказаний як вантажовідправник) поставив відповідачу (у товарно-транспортних накладних вказаний як замовник/вантажоодержувач) продукцію (товар) загальним об'ємом 54 куб.м; найменування - бетон (підписані уповноваженим представниками сторін та містять відбиток штампу ТОВ "Техноімпульс").

Крім того, позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №756 від 26.10.2017, з якого вбачається, що 26.10.2017 ТОВ "ТМК-КР" сплатило на користь ТОВ "Техноімпульс" грошові кошти у розмірі 31 250,00 грн. (призначення платежу - сплата за бетон згідно з рахунком №561 від 23.10.2017).

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись наведеними положеннями законодавства та оцінюючи докази в їх сукупності, беручи до уваги найменування товару, вказаного у Договорі, рахунках на оплату та товарно-транспортних накладних, загальний об'єм товару, здійснення відповідачем часткової оплати товару (бетону) з зазначенням у призначенні платежу реквізитів рахунку, копія якого долучена позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку в обґрунтованості тверджень позивача, що 23.10.2017 ним було поставлено відповідачу продукцію (бетон) на загальну суму 86 940,00 грн.

Відповідач не скористався своїм правом на спростування як факту поставки вказаного товару (за вказаними товарно-транспортними накладними та рахунками), так і його вартості.

Крім того, судом встановлено, що 24.10.2017 позивач поставив відповідачу товар на суму 40 250,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №566 від 24.10.2017 (підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб позивача і відповідача) та товарно-транспортними накладними №1007 від 14.10.2017, №1008 від 24.10.2017, №1005 від 24.10.2017 та №1004 від 24.10.2017 (підписані уповноваженим представниками сторін та містять відбиток штампу ТОВ "Техноімпульс").

Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази (подані позивачем та не спростовані відповідачем), суд дійшов висновку, що 23.10.2017 та 24.10.2017 позивач поставив відповідачу товар (бетон) на загальну суму 127 190,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 5.1 Договору оплата продукції виконується у вигляді 100% попередньої оплати, замовленої до поставки покупцем партії продукції в національній валюті України за банківськими реквізитами постачальника в уповноваженому банку, або іншими формами розрахунків, що не суперечать законодавству України.

Отже, умовами п. 5.1 Договору сторони погодили форму оплати товару, а саме попередню оплату, так як відповідач повинен у повному обсязі оплатити товар до дати бажаного відвантаження товару (тобто, до дати поставки товару).

Водночас, строку здійснення відповідачем попередньої оплати умови Договору не містять.

Приписами статті 693 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару та водночас виконання постачальником обов'язку з поставки товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Положеннями ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд зазначає, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

У пункті 3.3 Договору вказано, що датою поставки вважається дата отримання продукції покупцем, вказана у товарно-транспортній накладній.

Приймаючи до уваги, що строку здійснення відповідачем попередньої оплати сторонами у Договорі не встановлено, а встановлена лише форма оплати - попередня, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, а також враховуючи приписи ст. 253 Цивільного кодексу України, згідно яких перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, суд прийшов до висновку, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем 23.10.2017 товар загальною вартістю 86 940,00 грн. до 24.10.2017, а за поставлений 24.10.2017 вартістю 40 250,00 грн. - до 25.10.2017.

Натомість, відповідач на виконання своїх зобов'язань з оплати поставленого бетону 26.10.2017 сплатив позивачу грошові кошти у сумі 31 250,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №756 від 26.10.2017 (призначення платежу - сплата за бетон згідно з рахунком №561 від 23.10.2017.

Таким чином, враховуючи загальну вартість поставленого позивачем товару - 127 190,00 грн. та розмір сплачених відповідачем грошових коштів - 31 250,00 грн., суд приходить до висновку, що у відповідача виникла заборгованість перед ТОВ "Техноімпульс" у розмірі 95 940,00 грн.

Доказів сплати коштів у сумі 95 940,00 грн. станом на дату розгляді справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості ТОВ "ТМК-КР" за Договором підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги ТОВ "Техноімпульс" в частині стягнення з ТОВ "ТМК-КР" суми основного боргу у розмірі 95 940,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 14 716,93 грн., нараховану за період з 27.10.2017 по 27.04.2018.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Водночас статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 7.1 Договору сторонами було погоджено, що за невиконання своїх зобов'язань, передбачених діючим договором, сторони несуть одна перед одною відповідальність у розмірі 0,1% від вартості недопоставленої продукції (продавець), або від суми не перерахованої до сплати за продукцію у відповідний термін (покупець) за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наведеного пункту Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (0,1% за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ), порядок нарахування пені (на суму заборгованості за кожен день прострочення), проте не визначено строк такого нарахування, а відтак в силу приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України період нарахування штрафних санкцій обмежено піврічним терміном.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем не враховано період нарахування пені, визначений у ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано).

Отже, правомірним є нарахування пені за прострочення оплати поставленого 23.10.2017 товару з 27.10.2017 (визначена позивачем дата, з якої починається нарахування пеня) по 24.04.2018 (визначена судом дата, до якої правомірно нараховувати пеню), а за поставлений 24.10.2017 товар - з 27.10.2017 (визначена позивачем дата, з якої починається нарахування пеня) по 25.04.2018 (визначена судом дата, до якої правомірно нараховувати пеню).

За таких обставин, суд, здійснивши власний розрахунок пені щодо кожного простроченого платежу (партії поставки) та в межах заявленого позивачем періоду нарахування, прийшов до висновку, що правомірним буде стягнення з відповідача пені у розмірі 14 486,32 грн.

В іншій частині заявлена до стягнення пеня у розмірі 230,61 грн. (14 716,93 грн. - 14 480,32 грн.) не підлягає задоволенню, оскільки обрахована невірно

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 884,63 грн. за період з 27.10.2017 по 22.06.2018 та інфляційні втрати у розмірі 5 900,31 грн. за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги ТОВ "Техноімпульс" в частині стягнення з ТОВ "ТМК-КР" 3% річних у розмірі 1 884,63 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 900,31 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 129, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК-КР" (02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, буд. 114 А, офіс 11; ідентифікаційний код: 40367637) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (50005, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, буд. 67; ідентифікаційний код: 32097622) суму основного боргу у розмірі 95 940 (дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот сорок) грн. 00 коп., пеню у розмірі 14 486 (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 32 коп., 3% річних у розмірі

1 884 (одна тисяча вісімсот вісімдесят чотири) грн. 63 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 900 (п'ять тисяч дев'ятсот) грн. 31 коп. та судовий збір у розмірі 1 773 (одна тисяча сімсот сімдесят три) грн. 17 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Київського апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 05.09.2018.

Суддя Р.В.Бойко