Рішення

від 06.09.2018 по справі 910/8753/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.09.2018Справа № 910/8753/18 Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Спичак О.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" ДоТовариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" Простягнення 5 499,48 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригори у розмірі 5 499,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

В наслідок ДТП, яка сталася у зв'язку із неправомірними діями третьої особи під час керування транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем, було завдано шкоду транспортному засобу, страховиком якого є позивач. Оскільки дана ДТП була визнана страховим випадком, тому позивачем було здійснено страхову виплату страхувальнику. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що до страховика який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до винної особи в межах виплаченого ним страхового відшкодування, у зв'язку із чим було подано зазначений позов.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

07.08.2018 представником відповідача було подано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог надано заперечення з огляду на те, що позивачем визначено розмір завданого збитку без урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу Volkswagen реєстраційний номер НОМЕР_1, який, в свою чергу, дорівнює 0,428, у зв'язку із тим, що у 2014 році вже проводився відновлювальний ремонт зазначеного транспортного засобу.

В свою чергу, позивачем, відповідь на відзив на позовну заяву подано не було, пояснень на спростування відомостей, повідомлених відповідачем, подано не було.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, подав до суду відзив на позов, а відтак скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.03.2017 в м. Київ по вул. Богатирська-Полярна за участю автомобіля НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, який належить ТОВ РЕФОРМ та за участю транспортного засобу Богдан реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_2, який належить ТОВ Глас Трьош Україна сталася дорожньо-транспортна пригода.

Згідно постанови Оболонського районного суду м. Києва від 03.05.2017 у справі № 756/4514/17 дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм автомобіля Богдан реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_2 вимог п. 10.1 ПДР України, тобто скоїв правопорушення за яке передбачена відповідальність ст. 124 Кодексу про адміністративне правопорушення України.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 03.05.2017 у справі № 756/4514/17 ОСОБА_2 за здійснення вказаного ДТП було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено штраф у сумі 340,00 грн.

06.06.2016 між позивачем (страховик) та ТОВ РЕФОРМ (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 77444Га/05АВ (надалі - договір страхування), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля НОМЕР_2 (надалі також - застрахований автомобіль).

Частиною 2 ст. 8 Закону України Про страхування передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

ДТП, яка сталася 15.03.2017 відповідно до норм чинного законодавства, була визначена страховим випадком.

Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

На підставі повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку та заяви на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, рахунку № 123030485 від 17.03.2017, а також встановленої договором добровільного страхування наземного транспорту франшизи у розмірі 2% від страхової суми, Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" було здійснено розрахунок страхового відшкодування та складено страховий акт №АХА2196607 від 17.03.2017 транспортного засобу Volkswagen реєстраційний номер НОМЕР_1, та встановлена сума страхового відшкодування у загальному розмірі 6 499,98 грн.

Позивач на виконання своїх зобов'язань перед страхувальником за договором добровільного страхування наземного транспорту, перерахував на рахунок ТОВ Н Моторс Юг 6 499,98 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 317 340 від 20.03.2017 на суму 6 499,98 грн. з призначенням платежу: Страхове відшкодування згідно акту №АХА2196607, РЕФОРМ ТОВ, ІПН 37496722 рах № 123030485 від 17.03.17 Без ПДВ .

Зважаючи на те, що з вини ОСОБА_2, який керував транспортним засобом Богдан реєстраційний номер НОМЕР_3, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої відбулося зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, він є особою, відповідальною за збиток, заподіяний зазначеному автомобілю.

Між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" та ТОВ Глас Трьош Україна було укладено договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту поліс АК 0697824, забезпеченим транспортним засобом є автомобіль Богдан реєстраційний номер НОМЕР_3. Згідно зазначеного полісу ліміт відповідальності за шкоду майну становить 100 000,00 грн.

Таким чином, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" відповідно до договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту та статей 993 і 1191 Цивільного кодексу України, отримало право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме - до страхової організації, якою здійснено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності водія транспортного засобу Богдан реєстраційний номер НОМЕР_3, тобто до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант".

Як стверджує позивач, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулось до відповідача із вимогою про сплату страхового відшкодування у сумі 6 499,48 грн.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" вимог позивача виконано не було, страхового відшкодування не сплачено, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

В свою чергу, відповідач, проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначаючи, що позивачем здійснено розрахунок страхового відшкодування без врахування коефіцієнту фізичного зносу. На підтвердження своєї правової позиції останній долучив до матеріалів справи Консультацію Аварійного комісара за № 49-R/35/6, складену 18.09.2017.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 3 статті 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Пунктом 2.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується із частиною 2 статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відтак, у спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і статтею 1194 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, враховуючи положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 1194 ЦК України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

За загальним правилом згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Проте, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність (пункт 22.1 статті 22 - межами ліміту відповідальності; стаття 29 - вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством; відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту).

Так, відповідно до пункту 22.1 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

При цьому, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Враховуючи вищевказане, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Відповідно до ч.2 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з нормами ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України Про страхування та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018 по справі № 910/7449/17 та постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/12500/17.

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 910/32969/15.

Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.

Відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.

Відповідно до п. 7.39 Методики, винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що автомобіль НОМЕР_2 - 2013 року випуску.

Одночасно, відповідачем представлено до суду витяг з ПК Audatex , зокрема із розділу Audahistory , відповідно до якого вбачаться, що до моменту ДТП, яка сталася 15.03.2017, вже відбувався відновлювальний ремонт автомобіля Volkswagen , VIN код НОМЕР_4. Крім того, Аварійним комісаром, у Консультації № 49-R/35/6 від 18.09.2017 в розділі Технічний стан КТЗ зазначено, що ТЗ має сліди відновлювального ремонту.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що для розрахунку вартості відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen VIN код НОМЕР_4 необхідно застосовувати коефіцієнт фізичного зносу до вартості деталей автомобіля, які підлягають заміні.

Судом досліджено, долучену відповідачем до матеріалів справи, Консультацію Аварійного комісара за № 49-R/35/6, складену 18.09.2017, в якій встановлено коефіцієнт фізичного зносу деталей транспортного засобу Volkswagen реєстраційний номер НОМЕР_1 на рівні 0,428.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наразі, суд приймає долучену відповідачем Консультацію, в якості належного та допустимого доказу підтвердження факту здійсненого раніше відновлювального ремонту транспортного засобу Volkswagen реєстраційний номер НОМЕР_1 та визначення розміру коефіцієнту фізичного зносу зазначеного транспортного засобу на рівні 0,428.

Відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу № АК 0697824 розмір франшизи становить 1 000,00 грн., а ліміт відповідальності по майну становить 100 000,00 грн.

Згідно з ремонтною калькуляцією № 1.003.17.0 від 17.03.2017(копія міститься у матеріалах справи) загальна вартість виконання робіт та вартість нових запчастин для здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу Volkswagen реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 11 571,58 грн. без ПДВ.

Окремо в зазначеній калькуляції визначено розділ "зведені дані розрахунку", в якому визначено вартість запасних частин, які підлягають заміні та до яких має застосовуватись коефіцієнт фізичного зносу, а саме у сумі 6 248,03 грн.

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АК 0697824 та положення статей 12, 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (100 000,00 грн.), в межах суми фактичних затрат та з урахуванням франшизи (1 000,00 грн.), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування.

Виходячи із вартості деталей, які підлягають заміні(6 428,04 грн.), з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,428), приймаючи до уваги вартість робіт та послуг необхідних для відновлювального ремонту транспортного засобу 5 323,54(11 571,58 - 6 248,04), а також враховуючи розмір франшизи 1000,00 грн. господарський суд встановив, що розмір шкоди, який підлягає до відшкодування складає 7 897,42 грн. (6 248,04?(1-0,428)+ 5 323,54- 1 000,00).

Одночасно, оскільки, позивачем фактично здійснено виплату страхового відшкодування страхувальнику у розмірі 6 499,48 грн., тому розмір шкоди, який підлягає до відшкодування відповідачем з вирахуванням франшизи 1000,00 грн., становить 5 499,48 грн.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Твердження відповідача про необхідність вирахування із суми страхового відшкодування, яка підлягає сплаті відповідачем, розміру франшизи, встановленого договором добровільного страхування наземного транспорту, укладеного між позивачем та страхувальником, судом не приймаються з огляду на наступне.

Наразі суд зазначає, що умови виплати страхового відшкодування, сума, яка підлягає до відшкодування позивачем, як страховиком, на підставі укладеного договору добровільного страхування наземного транспорту № 77444Га/05АВ стосується виключно правовідносин сторін даного правочину.

В свою чергу, відповідач, як страховик винної особи, відповідно до договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (полісу АК 0697824) є зобов'язаний здійснити страхове відшкодування постраждалій особі, в даному випадку страховику постраждалої особи, виключно в межах фактично виплаченого позивачем страхового відшкодування та ліміту за шкоду майну, встановленого полісом, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та за вирахуванням встановленої полісом АК 0697824 франшизи(1 000,00).

З огляду на зазначене, твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також з урахуванням ліміту відповідальності визначеного чинним законодавством, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми страхового відшкодування підлягають задоволенню повністю в сумі 5 499,48 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (місцезнаходження: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, код ЄДРПОУ 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, код ЄДРПОУ 20474912) 5 499,48 грн. основного боргу та 1 762,00 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Спичак О.М.