Рішення

від 05.09.2018 по справі 910/7496/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 05.09.2018Справа №  910/7496/18 Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні справу За позовомДочірнього підприємства "М'ясопереробний комплекс "Росана" ТОВ "Росан-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Прод Сервіс" простягнення 4 794, 18 грн Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Дочірнє підприємство "М'ясопереробний комплекс "Росана" Товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Агро" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Прод Сервіс" про стягнення суми основного боргу в розмірі 3 840, 80 грн, пені в розмірі 614, 18 грн, інфляційних втрат в розмірі 268, 20 грн, 3% річних в розмірі 71, 00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч вимогам договору поставки № 06/03/17-1 від 06.03.2017 оплатив не всю поставлену продукцію. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 позовну заяву Дочірнього підприємства "М'ясопереробний комплекс "Росана" Товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Прод Сервіс" про стягнення суми основного боргу в розмірі 3 840, 80 грн, пені в розмірі 614, 18 грн, інфляційних втрат в розмірі 268, 20 грн, 3% річних в розмірі 71, 00 грн залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. 02.07.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли документи про усунення недоліків. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 06.07.2018 відкрито провадження в справі № 910/7496/18 та вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.07.2018 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, станом на дату розгляду справи жодних відомостей про отримання ухвали від 06.07.2018 відповідачем до суду не надходило. Господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.07.2018 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами. Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, - ВСТАНОВИВ: 06 березня 2017 між Дочірнім підприємством "М'ясопереробний комплекс "Росана" ТОВ "Росан-Агро" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Прод Сервіс" (далі - покупець) укладено договір поставки № 06/03/17-1, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця продукцію в асортименті згідно прас-листа продавця, а покупець прийняти та сплатити згідно умов цього договору. Сторони домовились, що кількість продукції, яка поставляється в асортименті в межах цього договору встановлюється згідно видаткових накладних, продукція поставляється окремими партіями (п.п 2.1., 2.2. договору). Розділом 3 договору сторони погодили, що покупець надсилає продавцю заявку на купівлю продукції. Заявка надсилається за 48 годин до дня поставки. За результатами розгляду заявки продавець або підтверджує наявність у нього відповідної кількості продукції, або в термін 24 годин дає відмову. Перехід права власності на продукцію відбувається в момент підписання представником покупця видаткової накладної. Відтиск печатки чи штампу покупця на накладній свідчить про наявність повноважень у особи, яка підписала дану накладну, на приймання продукції. Ціна на всі види продукції встановлюється прас-листом продавця. Вартість окремої поставки продукції визначається в видатковій накладній (п. 4.1. договору). Оплата за кожну партію поставленої продукції проводиться покупцем протягом 14 календарних днів з моменту поставки продукції. Моментом поставки вважається дата видаткової накладної (п. 5.1. договору). Відповідно до п. 9.1. договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017. Спір у справі виник у зв'язку з тим, як вказує позивач, що неоплаченою лишилась видаткова накладна № АВ-МЯ/00005330/17 від 12.06.2017 на суму 3 840, 80 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Дочірнього підприємства "М'ясопереробний комплекс "Росана" ТОВ "Росан-Агро" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Внаслідок укладення договору поставки № 06/03/17-1 від 06.03.2017 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України). Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Як вбачається видаткової накладної № АВ-МЯ/00005330/17 від 12.06.2017, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 840, 80 грн. У накладній також міститься посилання на договір., а постачання виконане в межах дії договору. Однак, відповідачем не доведено, а в матеріалах справи відсутні докази оплати товару на суму 3 840, 80 грн у погоджений сторонами строк відповідно до п. 5.1. договору. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 3 840, 80 грн підлягають задоволенню. Крім того, при зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 614, 18 грн, 3% річних в розмірі 71, 00 грн та інфляційні втрати в розмірі            268, 20 грн (за період з 17.06.2017 по 29.01.2018). Як вбачається з умов договору поставки, оплата покупцем проводиться протягом 14 календарних днів з моменту поставки продукції, а моментом поставки вважається дата видаткової накладної (п. 5.1. договору). Оскільки видаткова накладна № АВ-МЯ/00005330/17 датована 12.06.2017, тоді днем, з якого може бути розпочато нарахування штрафних санкцій є 26.06.2017. Таким чином, позивач помилково починає розрахунок з 17.06.2018 (на 5 день після поставки). Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання. У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором. Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка – це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 7.2 договору передбачено, що за неоплату чи несвоєчасну сплату вартості продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на день прострочення. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» №14 від 17.12.2013 року). Таким чином, зважаючи на те, що нарахування пені починається з 26.06.2017, тоді останнім днем нарахування є 26.12.2017. Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, за загальний період прострочення з 26.06.2017 по 26.12.2012, дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені частково на суму 499, 41 грн. Щодо вимог про стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних витрат суд вважає за необхідне вказати на наступне. Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України. Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано до стягнення за період з 17.06.2017 по 29.01.2018: - 3% річних у розмірі 71, 00 грн. - інфляційні нарахування у розмірі 268,20 грн. Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Суд звертає увагу, що фактично прострочення оплати відповідачем починається з 26.06.2017 (керуючись п. 5.1. договору), а тому й 3% річних та інфляційні втрати необхідно нараховувати з урахуванням вказаного періоду. За результатами здійсненої за допомогою системи “ЛІГА” перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% відсотків річних, судом встановлено, що розмір 3% річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства 68, 82 грн, а інфляційних нарахувань – 264, 21 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин. Враховуючи вказане вище, позовні вимоги Дочірнього підприємства "М'ясопереробний комплекс "Росана" ТОВ "Росан-Агро" підлягають частковому задоволенню. На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 119, 129, 232, 236-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, - ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства "М'ясопереробний комплекс "Росана" Товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Агро" задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Прод Сервіс" (02125, м. Київ, вул. Старосільська, 1у; код ЄДРПОУ 41030864) на користь Дочірнього підприємства "М'ясопереробний комплекс "Росана" ТОВ "Росан-Агро" (77000, Івано-Франківська область, м. Рогатин, вул. Галицька, 128; код ЄДРПОУ 30086815) заборгованість в розмірі 3 840, 80 грн, 3% річних в розмірі 68, 82 грн, інфляційні витрати в розмірі 264,21 грн, пеню в розмірі 499, 41 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 717, 55 грн. Видати наказ. 3. У задоволенні решти позовних вимог Дочірнього підприємства "М'ясопереробний комплекс "Росана" Товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Агро" відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Згідно з п. п. 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Дата складання та підписання повного тексту рішення: 05.09. 2018 року. Суддя                                                                                                             Ю.О. Підченко