Рішення

від 06.09.2018 по справі 806/2932/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Житомир справа № 806/2932/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попова О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою за клопотанням від 03.05.2018 з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду для сінокосіння терміном на 49 років, викладену у листі вих. №Г-5081/0-2916/0/22-18 від 25.05.2018;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1820883900:01:000:0123 на території Бердичівського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду для сінокосіння терміном на 49 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03 травня 2018 року звертався до відповідача із відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, однак, за результатами розгляду вказаного клопотання отримав відмову, оформлену листом вих. №Г-5081/0-2916/0/22-18 від 25.05.2018.

На думку позивача, спірна відмова винесена відповідачем з підстав, не передбачених Земельним кодексом України та з порушенням норм чинного законодавства.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.

Відповідач в порядку, визначеному ст.162, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та у строк, встановлений ухвалою суду від 09 липня 2018 року надіслав до відділу документального забезпечення суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якої просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Зокрема, зазначає, що під час розгляду клопотання було встановлено, що воно не містить копій документів, які б підтверджували особу, яка звернулась із заявою. Крім того, позивачу також було повідомлено про необхідність зміни бажаного строку оренди земельної ділянки у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413.

Щодо вимоги про стягнення судових витрат на правничу допомогу просить відмовити з підстав, що їх склад та розмір не підтверджені належними доказами, у договорі про правову допомогу не вказано конкретну справу, у якій вона надається, а сам договір прикладається позивачем як доказ понесених витрат у інших адміністративних справах, зокрема: №806/3145/18, №806/2913/18, №806/2989/18, №806/2988/18, №806/2914/18, №806/2912/18, №806/2944/18, №806/2994/18, №806/2947/18, №806/3139/18.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою наголошує, що це є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а отже є неприпустимими.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року залишено без розгляду клопотання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо зменшення судових витрат.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Встановлено, що 03 травня 2018 року позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею 22,0000 га за кадастровим номером №1820883900:01:000:0123 на території Бердичівського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду для сінокосіння терміном на 49 років. Додатком до вказаного клопотання зазначені графічні матеріали. (а.с.24)

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом вих. №Г-5081/0-2916/0/22-18 від 25 травня 2018 року повідомило позивачу, що його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою розглянуто та за результатами розгляду відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

В обґрунтування наявності підстав щодо неможливості надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою зазначено, що частиною першою статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначено перелік документів, що посвідчують особу. Під час розгляду клопотання встановлено відсутність копій документів, що унеможливлює ідентифікацію заявника.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07 червня 2017 року №413, Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в користування (оренда, емфітевзис) у разі надходження заявок на отримання земельних ділянок для сінокосіння, випасання худоби, городництва повинні передавати в користування (оренда, емфітевзис) лише за результатами земельних торгів. Пріоритетом управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними є передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності переважно на умовах оренди на строк не більш як 7 років. Натомість, позивачем у клопотанні було вказано бажаний строк оренди 49 років. (а.с.25)

Не погоджуючись із наданою відмовою та вважаючи її протиправною, наголошуючи, що спірна відмова винесена відповідачем з підстав, не передбачених Земельним кодексом України та з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи оскаржувану відмову на відповідність ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 13 Основного Закону проголошено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III (далі - Земельний кодекс України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.1 ст.22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до частини другої статті 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Положеннями частини третьої статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною другою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 Земельного кодексу України.

Так, положеннями статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховна ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування врегульовано статтею 123 Земельного кодексу України.

Частиною першою статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Згідно з ч.2 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.3 ст.123 Земельного кодексу України забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною четвертою статті 123 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно з ч.6 ст.123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до ч.10 ст.123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства суд зазначає, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Водночас, оскаржувана відмова, яка викладена у листі вих. №Г-5081/0-2916/0/22-18 від 25 травня 2018 року не містить посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем:

- вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

- вимогам генерального плану населених пунктів;

- вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель цих же адміністративно-територіальних одиниць;

- вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території цих же населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено із матеріалів справи, за результатами розгляду заяви позивача, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області відмовлено у позивачу наданні дозволу на проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема, із посиланням на вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413.

Так, постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07.06.2017 №413 затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (далі - Стратегія №413).

Разом з тим, суд наголошує, що у зв'язку із затвердженням Стратегії №413 зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

Оскільки порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема, порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо Земельним кодексом України, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від07.06.2017 № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірним.

Правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 17.04.2018 у справі №812/1557/17, від 19.06.2018 у справі №803/1183/17, від 10.07.2018 у справі №806/3095/17, які, відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Щодо посилань відповідача у оскаржуваній відмові на ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI, суд наголошує, що вказана норма також не є підставою, передбаченою частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування. Крім того, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області в оскаржуваній відмові взагалі не вказано, які документи необхідно подати позивачу для того, щоб ідентифікувати його як особу. Натомість у клопотанні позивача вказано його прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання, засіб зв'язку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваної відмови діяв не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та Земельним кодексом України.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана відмова, оформлена листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області вих. №Г-5081/0-2916/0/22-18 від 25 травня 2018 року винесена з порушенням ч.2 ст.19 Конституції України та не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України.

Керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за клопотанням від 03 травня 2018 року, оформлену листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області вих. №Г-5081/0-2916/0/22-18 від 25 травня 2018 року, а тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.

Питання щодо надання дозволу або відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так само як і передача земельної ділянки у користування у даному випадку належить до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Крім того, надання земельної ділянки у користування є комплексним процесом, що складається з етапів надання дозволу на розробку проекту землеустрою, розробки проекту вказаного проекту, його погодження та затвердження у встановленому Земельним кодексом України та прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у користування.

Суд зазначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи у користування. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування, а тому заявлені позивачем вимоги є передчасними та за своєю суттю є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру України у Житомирській області.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером 1820883900:01:000:0123 на території Бердичівського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду для сінокосіння терміном на 49 років слід відмовити.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

ОСОБА_2 Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Зважаючи на протиправність оскаржуваної відмови, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.9, ч.2 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03 травня 2018 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення для сінокосіння у користування терміном на 49 років земельної ділянки за кадастровим номером №18204755400:04:000:0562 на території Попільнянського району Житомирської області, за результатами якого прийняти рішення із врахуванням положень статті 123 Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність оскаржуваної відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оформленої листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області вих. №Г-5081/0-2916/0/22-18 від 25 травня 2018 року, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення в порядку 382 КАС України, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

Зважаючи на відсутність судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положеннями частини третьої статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Здійснивши системний аналіз вищенаведених норм суд зазначає, що витрати на правничу допомогу адвоката мають бути: пов'язаними з конкретною справою; співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги; підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.

В контексті відшкодування витрат на правову допомогу у цій справі, суд зазначає, що з договору №1 від 16.06.2018 та розрахунку оплати праці адвоката (а.с.28 та зворот) неможливо встановити, в якій конкретній (-ому) справі/позові надавались правничі послуги. В матеріалах справи також відсутні акти наданих послуг/виконаних робіт, прийому-передачі, з яких можна було б встановити обсяг наданих послуг та їх прийняття позивачем.

Крім того, в контексті питань документальної підтвердженості та співмірності заявлених позивачем судових витрат на правову допомогу, відповідачем у відзиві на позовну заяву також було зауважено, що договір про правову допомогу №1 прикладається позивачем як доказ понесених витрат у інших адміністративних справах, зокрема: №806/3145/18, №806/2913/18, №806/2989/18, №806/2988/18, №806/2914/18, №806/2912/18, №806/2944/18, №806/29994/18, №806/2947/18, №806/3139/18.

Суд також враховує відсутність доказів на підтвердження фактичного отримання коштів в сумі 2978,40 грн адвокатом ОСОБА_3 від ОСОБА_1, що має бути підтверджено витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за відповідний період.

Суд наголошує, що сама по собі квитанція до прибуткового касового ордера №23 від 16.06.2018 на суму 2978,40 грн, підписана та видана адвокатом, без доказів дійсного оприбуткування цих коштів у відповідності до норм податкового законодавства України, не може слугувати достовірним та достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем.

Крім того, слід зауважити, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин, а отже не потребує понесення значних правових витрат позивачем.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на не співмірність заявлених позивачем судових витрат на правничу допомогу та недостатність сукупності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували фактичне понесення позивачем заявлених витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх стягнення з відповідача.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 134, 242-246, 250, 255, 258-262 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Житомирська, 229, с. Биків, Брусилівський район, Житомирська область, 12642. РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002. ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправною відмову та зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за клопотанням від 03 травня 2018 року, оформлену листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області вих. №Г-5081/0-2916/0/22-18 від 25 травня 2018 року

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03 травня 2018 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення для сінокосіння у користування терміном на 49 років земельної ділянки за кадастровим номером №1820883900:01:000:0123 на території Бердичівського району Житомирської області, за результатами якого прийняти рішення із врахуванням положень статті 123 Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складене: 06 вересня 2018 року.

Суддя О.Г. Попова