Рішення

від 04.09.2018 по справі 816/2229/18

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2229/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Єресько Л.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Фрідманн Н.А.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

27 червня 2018 року ОСОБА_2 /надалі по тексту - позивач, ОСОБА_2О./ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області /надалі по тексту - відповідач, ГУ Держгеокадастр у Полтавській області/, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення, яке зазначене у листі від 22.05.2018 № 4295/0/26-18 "Про відмову у наданні дозволу ОСОБА_2, як учаснику бойових дій, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Пащенківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту";

- зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 16.05.2018 "Про надання дозволу ОСОБА_2, як учаснику бойових дій, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Пащенківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту", з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач не погоджувався із доводами відповідача, наведеними в листі від 22.05.2018 № 4295/0/26-18, щодо відсутності у останнього права на розпорядження запитуваною земельною ділянкою, оскільки вона належить до колективної власності. Зауважував, що діючим законодавством України не передбачено існування колективної власності, процес розпаювання колишніх колгоспів відбувся у 2000-2002 роках, а тому Державний акт на право колективної власності на землю не може вважатись належним доказом права колективної власності на запитувану земельну ділянку. Вважає, що відповідачем не надано йому обґрунтованої відмови у наданні дозволу на розробку землеустрою із зазначенням підстав для такої відмови, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

19.07.2018 від відповідача надійшов відзив, де останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель колективної власності КСП "Україна" на підставі державного акта на право колективної власності серії ПЛ-12 від 20.11.1995, який на даний час не скасований, а у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відсутні повноваження щодо розпорядження землями колективної власності (а.с. 24-26).

Ухвалою від 21.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 816/2229/18 до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, останнім надіслано заяву, в якому підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив розглядати справу за відсутності позивача та його представника (а.с. 41).

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи в разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищевикладені норми, суд вирішив розглядати справу за даної явки.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті, а також інші письмові докази, наявні у матеріалах справ, встановив такі обставини.

16.05.2018 ОСОБА_3 до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Пащенківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту /а.с. 27/.

До заяви додавалися графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копі паспорта та ідентифікаційного номера /а.с. 27/.

Також повідомлено, що право на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності ним не використано.

За результатами розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надано відповідь, оформлену листом від 22.05.2018 № 4295/0/26-18 /а.с. 29/.

У зазначеному листі вказано, що за інформацією відділу у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області запитувана земельна ділянка відноситься до земель колективної власності.

Посилаючись на пункт є) статті 15-1, статтю 122 Земельного кодексу України ГУ Держгеокадастру у Полтавській області вказував, що не має правових підстав для задоволення заяви /а.с. 29/.

Не погодившись із вищевказаною відповіддю ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить із такого.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

За змістом частини сьомої згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15.

Нормою цитованої статті Земельного кодексу України Держземагетство України, його територіальні органи наділено повноваженнями передавати у власність або у користування для всіх потреб земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка, яку бажав отримати позивач, належить до земель, які передані у колективну власність колективному сільськогосподарському підприємству "Україна" (с. Пащенки) Пащенківської сільської ради Решетилівською районною Радою народних депутатів Решетилівського району Полтавської області в розмірі 2304,4 га в межах згідно з планом зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність, на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ-12 від 20.11.1995 /а.с. 31/.

В матеріалах справи відсутні докази визнання його протиправним або скасування.

За змістом відомостей Головного управління статистики у Полтавській області від 19.06.2018 № 03.3-19/343з /а.с. 43/, в Загальносоюзному класифікаторі підприємств та організацій значився суб'єкт (ідентифікаційний код 05524819) з назвою:

- з 1979 по 1988 - Колгосп "Україна" Решетилівський район;

- з 1989 по 1992 - Колгосп "Україна" Решетилівського РАПО Решетилівський район, с. Пащенки.

До Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України суб'єкт (ідентифікаційний код 05524819) був включений з назвою Колективне сільськогосподарське підприємство "Україна". З цією ж назвою суб'єкта включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ЄДРПОУ) в 1996 році.

Далі з 30.03.2000 в ЄДРПОУ за ідентифікаційним кодом 05524819 значився суб'єкт за назвою Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна".

Згідно з пунктом 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118, ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи зберігається її ідентифікаційний код.

Також Головне управління статистики у Полтавській області повідомило, що відповідно до відомостей, наданих державним реєстратором Решетилівської РДА Полтавської області, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" (код ЄДРПОУ 05524819) вилучено з бази даних (правовий статус суб'єкта - юридична особа; 38451, Полтавська область, Решетилівський район, с. Пащенки; дані про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи: Решетилівська районна державна адміністрація Полтавської області, дата реєстрації припинення 25.06.2008, причина ліквідації - в результаті реорганізації; номер запису - 15781170003000382).

Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, залученого до матеріалів справи, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" (код ЄДРПОУ 05524819) припинено 25.06.2008 за судовим рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.05.2008 у справі 18/200 (а.с. 47).

Пунктом 1 Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до п. 2 вказаного Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідачем до суду надано витяги із Проекту роздержавлення і приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства "Україна" Решетилівського району Полтавської області (а.с. 59-109).

Доказів, що невитребувані паї після реалізації проекту приватизації земель Колективного сільськогосподарського підприємства "Україна" та в подальшому Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" внаслідок їх розпаювання були передані в установленому законодавством порядку до державної власності, суду не надано.

З огляду на викладені обставини, якщо землі колективної власності не були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується державним актом на право колективної власності на землю, розпорядження такими землями не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України, а землі залишаються у колективній власності.

Погоджуючись із доводами позивача, що відповідно до діючої редакції статті 78 ЗК України серед форм власності на землю не існує такої форми власності, як колективна, суд зазначає наступне.

З прийняттям Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, законодавець виключив із форм власності на землю окремі форми, режим яких встановлювався раніше діючим Земельним кодексом України від 18.12.1990 № 561-ХІІ, таких як колективна власність.

При цьому, у процесі реформування земельного законодавства законодавцем не передбачено ніяких перехідних положень щодо права колективної власності осіб, які набули таке право до набрання чинності ЗКУ від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, а саме - не урегульовано питання процесу припинення права колективної власності на земельну ділянку та її подальший перехід у державну чи комунальну власність, не встановлений орган, уповноважений приймати рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність тощо.

Відсутність будь-якого законодавчого врегулювання цього питання не дозволяє дійти висновку, що землі колективної власності автоматично переходять у державну власність, як на тому наполягає позивач.

Водночас відсутність регулювання та визначеності на законодавчому рівні не може бути перешкодою для реалізації права власності на підставі чинного державного акту.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 3 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що державний акт на право колективної власності на землю ПЛ-12 від 20.11.1995 є належним доказом, що підтверджує право колективної власності на земельну ділянку, яку бажав отримати позивач, відтак не належить до земель державної власності.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка належить до колективної власності, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні повноваження розпоряджатись такою земельною ділянкою, в тому числі і надавати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.02.2016 у справі № 816/3798/14 (номер в ЄДРСР 55835479).

Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (втратив чинність згідно із Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені у статті 28 Земельного кодексу України від 18.12.1990 та у статті 140 Земельного кодексу України від 25.10.2001. Ці підстави є вичерпні.

Доказів, які б підтверджували припинення права власності на землю на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ - 12 від 20.11.1995, суду не надано.

При цьому пунктом 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001, встановлено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Державний акт серії ПЛ - 12 від 20.11.1995 про право колективної власності на земельну ділянку оформлений належним чином та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 12.

Таким чином, зміни, що відбулися в земельному законодавстві після видачі державного акту на право колективної власності на землю серії, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення колективної власності на землю, тому висновки суду.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.06.2018 у справі 816/1618/17 (номер в ЄДРСР 74550313).

Отже, враховуючи те, що земельна ділянка, яку бажала отримати позивач, відноситься до земель колективної власності, а у відповідача відсутні повноваження розпоряджатися такою земельною ділянкою, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача від 16.05.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Пащенківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні даного позову.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 (вул. Нафтовиків, 5, с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область, 36000, рнокпп НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23,м.Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд у відповідності до вимог підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повне рішення складено 07 вересня 2018 року.

Суддя ОСОБА_4