Постанова

від 05.09.2018 по справі 237/1845/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/631/2018(м)

237/1845/17

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 237/1845/17

Номер провадження 22-ц/775/631/2018(м)

Апеляційний суд Донецької області у складі суддів Кочегарової Л.М., Попової С.А., Ткаченко Т.Б.,

секретар судового засідання Єфремова О.В.,

сторони :

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу виконуючого обов'язки керівника Волноваської місцевої прокуратури на ухвалу Мар*їнського районного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року, у складі судді Ліпчанського С.М.,

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 травня 2015 року вона в якості позики передала відповідачу 25 000 грн. У відповідності до досягнутої домовленості відповідач зобов'язалася повернути грошові кошти до 30 грудня 2016 року. Факт передачі грошових коштів підтверджуються розпискою відповідача. Оскільки до теперішнього часу грошове зобов'язання не виконано, просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 25000 грн.

Згідно договору про відступлення права вимоги від 06 вересня 2017 року ОСОБА_1 відступила новому кредитору ОСОБА_3 право вимоги, згідно вищевказаного договору ( а.с.19).

03 травня 2017 року у справі було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

07 вересня 2017 року до суду першої інстанції ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було надано мирову угоду, яку вони просили суд затвердити в редакції, укладеній між сторонами.

Ухвалою Мар'їнського районного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року задоволено заяву про затвердження мирової угоди по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, відповідно до якої, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, прийшли до такої угоди:

1.Сторони домовились про можливість врегулювання спору шляхом міни земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 кадастровий № 1423381500:08:000:0577, розміром 0,0276 га на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 розміром 6,6523 га, що розташована

на території с. Дальнє Мар*їнського району Донецької області пай 101 6,1150 га кадастровий № 1423381500:08:000:0136 М 1: 10000 (рілля), 0,5373 га №1423381500:08:000:0324 М 1: 10000 (пасовище).

2.Сторони визнають договір позики, укладений 15 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, припиненим внаслідок укладення мирової угоди між сторонами.

3.Сторони за вільним волевиявленням домовилися про визнання за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку розміром 6,6523 га, що розташована на території с. Дальнє Марїнського району Донецької області пай 101 6,1150 га кадастровий № 1423381500:08:000:0136 М 1: 10000 (рілля), 0,5373 га № 1423381500:08:000:0324 М 1: 10000 (пасовище) на підставі державного акту серія ДН № 186158, виданого Мар*їнським районним відділом земельних ресурсів 16 серпня 2006 року.

4.Сторони за вільним волевиявленням домовилися про визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку розміром 0,0276 га, кадастровий №1423381500:08:000:0577 що розташована на території Дачненської сільської ради Марїнського району Донецької області.

5.Сторони за цим позовом інших претензій один до одного не мають.

6. Сторони стверджують, що ця мирова угода не суперечить їхнім інтересам та не порушує їхніх прав.

7. У разі невиконання сторонами умов цієї мирової угоди, вона виконується примусово державним виконавцем.

8. Наслідки укладення мирової угоди, зміст ст.ст. 205, 206 ЦПК України сторонам роз'яснені і зрозумілі.

9. У зв'язку з тим, що спір врегульовано справжньою мировою угодою, провадження у нашій справі просимо припинити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку розміром 6,6523 га, що розташована на території с. Дальнє Марїнського району Донецької області пай 101 6,1150 га кадастровий № 1423381500:08:000:0136 М 1: 10000 (рілля), 0,5373 га № 1423381500:08:000:0324 М 1: 10000 (пасовище) на підставі державного акту серія ДН № 186158, виданого Марїнським районним відділом земельних ресурсів 16 серпня 2006 року.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку розміром 0,0276 га, кадастровий № 1423381500:08:000:0577 що розташована на території Дачненської сільської ради Марїнського району Донецької області.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, виконуючий обов'язки керівника Волноваської місцевої прокуратури подав апеляційну скаргу та, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу Мар'їнського районного суду Донецької області від 11вересня 2017 року скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Прокурор зазначає, що мирова угода не відповідає положенням цивільного та земельного законодавства.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з'явились (а.с.45-48).

Відповідно до вимог ч.1 ст.371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції ? протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора Полторацької Т.Є. яка просила апеляційну скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства парва, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає.

Згідно п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Стаття 207 ЦПК України визначає, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до п. 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" № 5 від 12 червня 2009 року, з метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з'ясовувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду. Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні та повинні здійснюватися не формально; суди мають вживати дієві заходи для примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду, зберігаючи при цьому об'єктивність і неупередженість. Закриваючи провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову чи визнанням укладеної між сторонами мирової угоди, суди повинні враховувати положення статей 174, 175 ЦПК (у редакції 2004 року) та до ухвалення відповідного судового рішення роз'яснювати сторонам наслідки вчинення відповідних процесуальних дій.

Отже, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільнузаяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

За змістом вказаної статті мирова угода - це складена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка визнається судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також з'ясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її визнання. Метою такої угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов'язані зі спірними правовідносинами.

Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Із змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу (а.с.2-3).

Отже, між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення грошових коштів, отриманих на підставі договору позики та саме наведені обставини становили предмет спору, і саме така позовна вимога була первинною. Питання щодо визнання права власності на земельні ділянки не було предметом розгляду суду.

Затверджуючи мирову угоду сторін, суд першої інстанції виходив з того, що дії сторін відповідають закону, не порушують прав та інтересів інших осіб.

Такі висновки суду не ґрунтуються на законі, оскільки предметом спору між сторонами були грошові кошти, а судовим рішенням фактично було узаконено договір міни земельних ділянок, що суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки ніяких позовних вимог щодо користування земельними ділянками до суду не подавалося.

Суд залишити поза увагою те, що згідно з п. 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельнихділяноквласникамземельнихчасток (паїв) , зокремастаттею 14 передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться в середині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянкусамостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону зобовязано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 було затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, згідно підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться в середині єдиного масиву, що використовується спільновласниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельноїділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву.

Отже аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою пай на пай .

До таких висновків дійшов і Верховний Суд України в постановах від 5 листопада 2014 року та 11 лютого 2015 року та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення грошових коштів, що виступає предметом спору. Затверджуючи мирову угоду укладену, між сторонами, суд визнав перехід права власності на нерухоме майно, що не було предметом спору і не заявлялось у позовній заяві.

Таким чином, визнанням права власності на земельні ділянки за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суд фактично взяв на себе повноваження, які не передбачені законом, оскільки для визнання права власності на земельну ділянку закон передбачає спеціальний порядок.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що дії сторін відповідають закону, а умови мирової угоди не порушують прав та інтересів інших осіб є необґрунтованими.

За таких обставин, апеляційна скарга керівника Волноваської місцевої прокуратури підлягає задоволенню, а судове рішення, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись п.6 ч.1 ст.374, ст.376 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу виконуючого обов'язки керівника Волноваської місцевої прокуратури задовольнити.

Ухвалу Мар'їнського районного суду Донецької області від 11вересня 2017 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Дата складення повного судового рішення 07 вересня 2018 року.

Судді: Л.М. Кочегарова

ОСОБА_4

ОСОБА_5