Рішення

від 04.09.2018 по справі 912/1533/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

вул.В'ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,

тел/факс: 22-09-70/24-09-91 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 рокуСправа № 912/1533/18 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В. за участю секретаря судового засідання Солдатової К.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/1533/18

за позовом: Концерну "Військторгсервіс", код ЄДР 33689922, 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська 28-а

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокерський центр кредитно-страхових програм", код ЄДР 35804270, 25015, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Кірова, будинок 1, квартира 124

про стягнення 39 429,18 грн

Представники:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Концерн "Військторгсервіс" звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою б/н від 12.06.2018, яка містить вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокерський центр кредитно-страхових програм" про стягнення заборгованості за Договором у розмірі 39429,18 грн, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №199 від 30.12.2014, в частині оплати наданих послуг.

Ухвалою від 21.06.2018 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №912/1533/18 за правилами спрощеного позовного провадження, судовий розгляд справи призначив на 20.07.2018, встановив відповідачу та позивачу строк для подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив.

Протокольною ухвалою від 20.07.2018, на підставі ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву в судовому засіданні по розгляду справи № 912/1533/18 до 10:00 год. 14.08.2018

Враховуючи те, що суддя Коваленко Н.М., в провадженні якої перебуває справа №912/1533/18, в період з 13.08.2018 по 24.09.2018 включно перебуває у відпустці згідно наказу голови суду № 195 від 27.07.2018, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду № 198 від 13.08.18 призначено повторний автоматизований розподіл справи №912/1533/18, за результатами якого справу призначено судді Тимошевській В.В.

Ухвалою від 13.08.2018 дану справу прийнято суддею Тимошевською В.В. до свого провадження; судовий розгляд справи № 912/1533/18 призначено на 04.09.2018.

04.09.2018 суд відкрив судове засідання по розгляду справи по суті.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 04.09.2018 не з'явились.

Відповідач правом на подання відзиву у строк, визначений господарським судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, не скористався, про поважність причин неподання відзиву суду не повідомив.

При цьому, господарський суд вважає його таким, що належним чином повідомлений про дату час і місце розгляду справи виходячи з такого.

04.07.2018 та 02.08.2018 адресу суду повернуто конверт з вкладенням (ухвалою суду від 21.06.2018 та від 13.08.2018) з відміткою органу поштового зв'язку про причини повернення: "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 41-43, 65-66).

Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Ухвалу про відкриття провадження у справі від 21.06.2018 та про прийняття до свого провадження та призначення справи до судового розгляду від 13.08.2018 було направлено на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, яка також є офіційною адресою його місцезнаходження згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 25015, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Кірова, будинок 1, квартира 124 (а.с. 61-62).

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами п.п. 1, 2 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

У відповідності до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними матеріалами з винесенням судового рішення за відсутності уповноважених представників позивача та відповідача.

Розглянувши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та оцінивши подані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30.12.2014 Концерном "Військоторгсервіс" (Зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брокерський центр кредитно-страхових програм" (Поклажодавець) укладено договір про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг №199 (далі - Договір) (ас. 12-17).

Предметом договору, відповідно до п. 1.1., є надання Зберігачем послуг по зберіганню, а також прийому, розвантаженню, обліку, відвантаженню товарно-матеріальних цінностей, що належать Поклажодавцю.

Пунктом 2.1.1 Договору визначено, що Зберігач зобов'язаний прийняти від Поклажодавця товарно-матеріальні цінності (ТМЦ) на зберігання в кількості, одиницях виміру, вартості одиниці та загальної суми ТМЦ відповідно до видаткових накладних Поклажодавця та Акту приймання-передачі, та забезпечити зберігання у цілісності та належному стані.

Відповідно до п. 2.1.6. Договору, Зберігач зобов'язаний надавати послуги по зберіганню відповідно до заявлених Поклажодавцем і узгоджених зі зберігачем складських площ (з урахуванням технологічних і пожежних проходів) із розрахунку максимального використання площі.

За п. 3.1. Договору послуги, зазначені в п. 1.1. Договору, Поклажодавець зобов'язується оплатити Зберігачу в строки та на умовах, передбачених договором, за вартістю, визначеною у Додатку №1.

Відповідно до п. 3.2. Договору, Поклажодавець здійснює попередню оплату у розмірі 100% за надання послуг зберігання ТМЦ на займаній площі в термін до 15 числа поточного місяця. У разі, якщо Поклажодавець здійснює оплату наданих Зберігачем послуг шляхом внесення коштів у касу Зберігача, то сума яку він повинен сплатити Зберігачу збільшується на 1%. Підставою для кінцевого розрахунку сторін є фактично зайнята складська площа.

Згідно з п. 3.3 Договору, Поклажодавець за послуги, що надаються Зберігачем та вказані в Додатку №1, окрім послуг зберігання ТМЦ, проводить оплату, згідно виставлених рахунків, протягом трьох банківських днів, з дня отримання рахунку.

Додатком №1 до договору передбачено зберігання ТМЦ в приміщенні

- за адресою: м. Кіровоград, вул. Волкова, 7, за 1 палето - місце в місяць, вартість послуг з ПДВ 50,00 грн;

- за адресою: м. Кіровоград, вул. Шевченка, 3, за 1 палето - місце в місяць, вартість послуг з ПДВ 30,00 грн (а.с. 18).

Зазначений договір набуває чинності з 01.01.2015 і діє до 31.12.2015 (п. 5.1. Договору).

Договір № 199 від 30.12.2014 підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

За заявкою ТОВ "Брокерський центр кредитно-страхових програм" від 30.12.2014 останнє просило генерального директора Концерну "Військоторгсервіс" відповідно до договору про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг від 30.12.2014 №199 розмістити товарно-матеріальні цінності у кількості 150 палето-місць у приміщенні за адресою: м. Кіровоград, вул. Шевченка, 3 та у кількості 30 палето-місць у приміщенні за адресою: м. Кіровоград, вул. Волкова, 7 (а.с. 19).

30.12.2014 між сторонами погоджено та підписано Додаток № 1 до Договору, відповідно до якого сторони погодили ціни за послуги зберігання (а.с. 18).

27.02.2015 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1, згідно п. 1 якої, Сторони дійшли взаємної згоди з 01 березня 2015 розірвати Договір № 199 від 30.12.2014 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" та ТОВ "Брокерський центр кредитно-страхових програм" (а.с. 20).

Додаткова угода №1 від 27.02.2015 підписана повноважними представниками сторін та скріплена печатками.

Таким чином, дія Договору № 199 від 30.12.2014 закінчилась 01.03.2015 у зв'язку з його розірванням.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв для відповідального зберігання товарно-матеріальні цінності у кількості 150 палето-місць у приміщенні за адресою: м. Кіровоград, вул. Шевченка, 3 та у кількості 30 палето-місць у приміщенні за адресою: м. Кіровоград, вул. Волкова, 7

Позивачем було складено та виставлено відповідачу рахунок на оплату за послуги зберігання за січень № 302 від 31.01.2015 на суму 6000,00 грн та рахунок на оплату за послуги зберігання за лютий № 303 від 17.02.2015 на суму 6000,00 грн, всього на суму 12000,00 грн (а.с. 21).

Проте, відповідач оплату вказаних рахунків не здійснив.

Отже, станом на дата звернення до суду з даним позовом заборгованість відповідача за надані позивачем послуги зберігання становить 12000,00 грн.

У зв'язку з несплатою заборгованості, 08.06.2018 на адресу відповідача направлено претензію № 07/66-п з вимогою перерахувати на рахунок позивача заборгованість за надані послуги зберігання з урахуванням штрафних санкцій в сумі 39429,18 грн. Однак, претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення, заборгованість не погашено (а.с.28-30).

Відтак, загальна сума боргу відповідача перед позивачем за надані послуги зберігання становить 12000,00 грн.

Вказане, за твердженням позивача порушує його майнові права, у зв'язку з чим останній звернувся до господарського суду з даним позовом.

При вирішенні зазначеного спору, господарський суд враховує наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

В силу приписів ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Втім жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за отримані послуги зберігання за договором в розмірі 12000,00 грн.

За наведеного вище суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за договором № 199 від 30.12.2014 в розмірі 12000,00 грн є обґрунтованою та доведеною належним і допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, за прострочення виконання зобов'язань з оплати наданих послуг зберігання позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 1 197,37 та 10190,40 грн інфляційних витрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові 3% річних нараховуються від простроченої суми за весь час прострочення.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних за період з 08.02.2015 по 06.06.2018 становлять 1197,37грн та інфляційні за період лютий 2015 - квітень 2018 становлять 10190,40 грн (а.с. 24-27).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок в частині стягнення 3% річних, господарський суд зазначає, що оскільки вказані нарахування здійснено за весь період прострочення боргу, що відповідає вимогам чинного законодавства, суд вважає його є правильним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак, перевіривши розрахунок суми інфляційних витрат, господарським судом встановлено, що, при здійсненні розрахунку, позивачем помилково взято невірний показник індекс інфляції у квітень 2018, а саме індекс інфляції в квітні 2018 становив 100,8, тоді як позивачем взято показник - 100,6.

Як зазначено в пункті 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Таким чином, здійснивши розрахунок суми інфляційних витрат, господарський суд встановив, що сума інфляційних, яка підлягає стягненню за період лютий 2015- квітень 2018 становить 10234,91 грн.

Однак, оскільки сума інфляційних, яка підлягає стягненню з відповідача за розрахунком позивача не перевищує суму інфляційних витрат розрахованих господарським судом, тому вимога про стягнення 10190,40 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені в розмірі 14841,41 грн та штрафу в розмірі 1200,00 грн, нарахованих внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості отриманих послуг зберігання, господарський суд зазначає наступне.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17.

У даній справі договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, а відтак вірним є висновок апеляційної інстанції про наявність правових підстав для одночасного стягнення пені та штрафу.

Враховуючи вищенаведене, з огляду на підтвердження матеріалами справи порушення відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості отриманих послуг, вимога позивача про застосування до відповідача санкцій у вигляді пені і штрафу в розмірі, встановленому Договором, є правомірною.

Відповідно до п. 4.6. Договору сторонами визначено, що у разі прострочення оплати послуг зберігання більше ніж на 60 днів, Поклажодавець зобов'язаний сплатити Зберігачу штраф в розмірі 10% від суми заборгованості.

Таким чином, вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокерський центр кредитно-страхових програм" 1200,00 грн штрафу, що становить 10% від суми боргу 12000,00 грн підлягає задоволенню.

Також, сторони в п. 3.6. Договору передбачили, що за несвоєчасну або неповну оплату за надані Зберігачем послуги, Поклажодавець сплачує пеню у розмірі подвійно подвійної облікової ставки НБУ від неспаченої суми за кожний календарний день прострочення,з одночасним припиненням відпуску ТМЦ.

За наведеним розрахунком позивача (а.с. 22-23), останній розраховує пеню за період з 08.02.2015 по 06.06.2018.

Разом з цим, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Господарський суд враховує правову позицію, викладену у пункті 2.5. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якої щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи умови Договору, зокрема, положення пунктів 3.2. та 3.3. Договору, суд дійшов висновку, що вірним було б нарахування пені, виходячи з розміру заборгованості за надані послуги в січні та лютому 2015, тобто окремо за кожен місяць наданих послуг.

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи викладене, беручи до уваги вимоги ст. 236 Господарського процесуального кодексу України та в межах періоду розрахунку позивача, господарський суд здійснює наступний розрахунок пені з урахуванням шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України:

- за прострочення сплати за надані послуги за січень 2015 правильний період нарахування з 16.01.2015 по 16.07.2015 на суму 6000,00 грн, однак не виходячи за межі позовних вимог, господарський суд вважає правильним нарахування пені на суму 6000,00 грн за період з 08.02.2015 по 16.07.2015, що становить 1485,37 грн;

- за прострочення сплати за надані послуги за лютий 2015 правильний період нарахування з 17.02.2015 (15.02.2015 вихідний день - неділя, отже останній день оплати - 16.02.2015) по 16.08.2015 на суму 6000,00 грн, що становить 1733,42 грн.

Таким чином, пеня яка підлягає стягненню за прострочення оплати наданих послуг зберігання за Договором № 199 від 30.12.2014 становить 3218,79 грн.

Підстави для задоволення позову про стягнення пені іншій частині відсутні за наведених вище обставин.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Концерну "Військторгсервіс" підлягають частковому задоволенню на суму 27806,56 грн, з яких: 12000,00 грн основного боргу, 3218,79 грн пені, 1197,37 грн - 3% річних, 10190,40 грн інфляційних та 1200,00 грн штрафу. У задоволенні позовних вимог в іншій частині господарський суд відмовляє.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокерський центр кредитно-страхових програм" (25015, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Кірова, будинок 1, квартира 124, ідентифікаційний код 35804720) на користь Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська 28-а, ідентифікаційний код 33689922) 12000,00 грн основного боргу, 3218,79 грн пені, 10190,40 грн інфляційних, 1197,37 грн - 3% річних та 1200,00 грн , а також 1242,61 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Належним чином засвідчені копії рішення направити Концерну "Військторгсервіс" за адресою: 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська 28-а та Товариству з обмеженою відповідальністю "Брокерський центр кредитно-страхових програм" за адресою: 25015, м. Кропивницький, вул. Кірова, будинок 1, квартира 124.

Повне рішення складено 10.09.2018.

Суддя В.В.Тимошевська