Рішення

від 03.09.2018 по справі 916/1370/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1370/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - Каліч Є.А.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Транс Логистик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Радокар" про стягнення заборгованості в загальній сумі 12745,57 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Юг Транс Логистик звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Радокар про стягнення заборгованості за надання послуг з перевезення вантажу в загальній сумі 12745,57 грн., у т.ч.: основного боргу - 10500,00 грн., пені - 1637,42 грн., інфляційних нарахувань - 458,85 грн., 3% річних - 149,30 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору-заявки № 30/11/17 від 30.11.2017 р. щодо здійснення оплати наданих послуг з перевезення вантажу у строки та у розмірі, встановленому в договорі.

30 листопада 2017 р. між ТОВ "Юг Транс Логистик" та ТОВ "Радокар" було укладено договір-заявку за № 30/11/17, за умовами якого перевізник повинен надати послуги з перевезення вантажу із Одеської області (Біляївський район, Усатівська сільська рада, масив №16, ділянка №82) до Київської області (Броварський район, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1а, склади Сельпо (Фоззи).

Як вказує позивач, згідно пунктів 1.1 та 2.5 договору-заявки ТОВ "Радокар" повинен сплатити ТОВ "Юг Транс Логистик" кошти в сумі 10500,00 грн. з урахуванням ПДВ за надані послуги протягом 14-ти банківських днів з дня отримання оригіналів документів, вказаних у п. 2.5 договору-заявки від 30.11.2017 р. Позивачем було виконано обов'язок по наданню послуг з перевезення вантажу із Одеської області до Київської області на загальну суму 10500,00 грн. у тому числі ПДВ 1750,00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 4100951886 від 29.11.2017 р.

Так, позивач зазначає, що 13.12.2017 р. на адресу ТОВ "Радокар" були направлені документи, вказані у п. 2.5 договору-заявки, у тому числі оригінали наступних документів для їх підписання, скріплення печаткою та оплати за надані послуги: 1) акт надання послуг №8197 від 01.12.2017 року на суму 10500,00 грн., у т.ч. ПДВ 1750,00 грн.; 2) рахунок на оплату №1969 від 01.12.2017 року на суму 10500,00 грн., у т.ч. ПДВ 1750,00 грн.; 3) товарно-транспортна накладна №4100951886 від 29.11.2017 року, що підтверджується експрес-накладною Нової Пошти №59000303479539, які були отримані відповідачем 19.12.2017 року, що підтверджується роздруківкою із сайту Нової Пошти.

Відтак, за ствердженнями позивача, виконання останнім своїх обов'язків по перевезенню вантажу відповідача і прийняття відповідачем від позивача послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом підтверджується підписаним та скріпленим печаткою актом надання послуг № 8197 від 01.12.2017 р. на суму 10500,00 грн., у т.ч. ПДВ 1750,00 грн., у якому вказано, що ТОВ "Радокар" претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має. Як вказує позивач, станом на 23.06.2018 р. заборгованість відповідача за надані позивачем послуги в сумі 10500,00 грн. не погашена.

До того ж позивач, посилаючись на положення ст. 625 ЦК України, здійснив нарахування відповідачу інфляційні втрати в сумі 458,85 грн. та 3% річних за користування чужими коштами в сумі 149,30 грн., розрахунок яких додано до позову. Крім того, посилаючись на положення ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 549 ЦК України, позивач здійснив нарахування пені в розмірі 1637,42 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.07.2018 р. позовну заяву ТОВ "Юг Транс Логистик" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1370/18, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 06 серпня 2018 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.08.2018 р. у справі № 916/1370/18 розгляд справи на 03.09.2018 року з огляду на неявку відповідача у судове засідання та з огляду на відсутність відзиву на позов.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані поштові повідомлення про вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі від 12.07.2018р. (а.с. 36) та ухвали суду про відкладення розгляду справи від 06.08.2018 р. (а.с. 42).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

30.11.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Радокар" (замовник) та ТОВ "Юг Транс Логистик" (виконавець) укладено договір-заявку, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання щодо забезпечення доставки вантажу автомобільним транспортом по території України згідно наступних умов: маршрут - Одеса-Київ; вантажовідправник (засоби зв'язку), адреса завантаження: ТОВ "Радокар" (068-48670-37), Біляївський район, Усатівська сільська рада, масив № 16, ділянка 82; дата та адреса завантаження: 30.11.17, Одеська область, Біляївський район, територія Усатівської сільради, масив 16, ділянка 82; вантажоотримувач: згідно ТТН; адреса розвантаження: Броварський район, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1а, склади Сільпо (Фоззі); найменування вантажу: кондитер. суміш; характеристика вантажу: вага 20 тонн; тип транспортного засобу та температурний режим на час перевезення: РЕФ+10+15; спосіб завантаження: завантаження заднє; узгоджена сума заявки: 10500 (десять тисяч п'ятсот) грн. з ПДВ; термін доставки вантажу: 1.12.17; марка, модель та державний № автомобіля та причепа, серія та номер посвідчення водія: Ман ВЕ3978 АВ, п/п ВЕ 2112 ХХ; Прізвище, ім'я, по-батькові водія, телефон водія: Ревкін Геннадій, 0675189378; додаткові умови: при будь-яких відхиленнях від даного маршруту, підозрілих дзвінків негайно повідомити Тетяна 0674867037.

Згідно п. 2.1. договору-заявки від 30.11.2017 р. виконавець зобов'язаний: забезпечити подання транспортного засобу під завантаження в узгоджені сторонами строки і в стані, придатному для автомобільних перевезень вантажу відповідно до санітарних, технічних, гігієнічних та ін. вимог, а також з урахуванням вимог цього договору-заявки, типу вантажу та норм законодавства України; доставити вантаж у пункт призначення і оформити належним чином передачу вантажу, вказаному в заявці вантажоотримувачу з відміткою (підпис і кругла печатка) про дату і час отримання вантажу.

Відповідно до п. 2.5. договору-заявки від 30.11.2017 р. замовник здійснює оплату послуг виконавця шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок виконавця протягом 14 банківських днів з дати отримання оригіналів наступних документів: акту виконаних робіт, податкової накладної, рахунку та товарно-транспортної накладної з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу та заповненої, відповідно до вимог чинних нормативних актів (підпис, дата, час, відбиток печатки). Документи надсилаються протягом 10-ти банківських днів з дати вивантаження авто. Обов'язковий температурний режим. Кожен клієнт при вивантаженні перевіряє температуру. Продукція, яка буде доставлена неналежним чином, прийматися не буде. В подальшому вся продукція буде утилізована, компенсація за дану продукцію буде за ваш рахунок.

Розділом 3 договору-заявки від 30.11.2017 р. встановлено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або його пошкодження. У випадку втрати, нестачі, пошкодження вантажу перевізник компенсує вартість всієї продукції, що була пошкоджена. Заявка, передана і підписана за допомогою електронного зв'язку має юридичну чинність за умови підтвердження її підписом і печаткою відповідальної особи кожної сторони.

Так, виходячи з наведеного, ТОВ „Юг Транс Логистик" виступило перевізником щодо вантажу, відправленого відповідачем.

За ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1-3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частиною 1 ст. 916 вказаного Кодексу передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За змістом ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно з частинами 2 та 6 статті 306 вказаного Кодексу, суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Так, укладений між сторонами по справі договір-заявка №30/11/17 від 30.11.2017 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, згідно договору-заявки № 30/11/17 від 30.11.2017 р. відповідач замовив позивачу перевезення вантажу з ділянки 82 масиву № 16 Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області до складів Сільпо (Фоззі), що розташовані по вул. Гоголівська, 1а, с. Квітневе, Броварський район Київської області.

Як з'ясовано судом, на виконання умов вказаного договору-заявки № 30/11/17 від 30.11.2017 р. було здійснено вищевказане перевезення вантажу з Одеської області до складів Сільпо (Фоззі), у с. Квітневе, Броварського району Київської області на автомобілі МAN ВЕ3978 АВ, причіп ВЕ 2112 ХХ, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 4100951886 від 29.11.2017 р. (а.с. 21).

Також позивачем було складено акт № 8197 від 01.12.2017 р. надання послуг (а.с. 19), яким підтверджується надання позивачем відповідачу транспортних-експедиційних послуг, вартість яких склала 10500,00 грн. згідно договору-заявки № 30/11/17 від 30.11.2017 р. Вказаний акт підписано відповідачем без зауважень, при цьому в акті вказано, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення вантажу з перевезення є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

В свою чергу позивачем було виставлено відповідачу рахунок № 1969 від 01.12.2017 р. на оплату послуг з перевезення вантажу на суму 10500,00 грн.

Так, в договорі-заявці № 30/11/17 від 30.11.2017 р. сторонами обумовлено, що вартість наданих послуг складає 10500,00 грн.

Як передбачено в п. 2.5. договору-заявки № 30/11/17 від 30.11.2017 р., замовник здійснює оплату послуг виконавця шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок виконавця протягом 14 банківських днів з дати отримання оригіналів наступних документів: акту виконаних робіт, податкової накладної, рахунку та товарно-транспортної накладної з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу та заповненої, відповідно до вимог чинних нормативних актів (підпис, дата, час, відбиток печатки). Документи надсилаються протягом 10-ти банківських днів з дати вивантаження авто.

Як з'ясовано судом та вбачається із матеріалів справи, позивачем було відправлено відповідачу оригінали акту надання послуг № 8197 від 01.12.2017 р., рахунку на оплату № 1969 від 01.12.2017 р., товарно-транспортної накладної № 4100951886 від 29.11.2017 р., що підтверджується експрес-накладною Нової Пошти №59000303479539. Відповідно до наданої позивачем інформації з веб-сайту Нової пошти про відстеження пересилання поштових відправлень вказані документи були отримані відповідачем 19.12.2017 р.

Отже, виходячи з наведеного, надані позивачем послуги по перевезенню вантажу на суму 10500,00 грн. мали бути оплачені відповідачем протягом 14 банківських днів з дати отримання оригіналів документів, передбачених п. 2.5. договору-заявки від 30.11.2017 р., а саме до 10.01.2018 року включно (з урахуванням вихідних неробочих банківських днів).

Однак, як встановлено судом, вказані послуги не були взагалі оплачені відповідачем, у зв'язку з чим у відповідача існує заборгованість перед позивачем, що на момент розгляду справи складає 10500,00 грн. При цьому слід зазначити, що вказану суму боргу відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні.

Наразі несплатою позивачу суми заборгованості за надані згідно договору-заявки № 30/11/17 від 30.11.2017 р. послуги з перевезення вантажу відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості в розмірі 10500,00 грн.

Стосовно заявленої до стягнення пені в розмірі 1637,42 грн. за період з 02.01.2018 р. по 23.06.2018 р. суд зазначає наступне.

Згідно ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем за послуги з перевезення вантажу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Як свідчить зміст договору-заявки № 30/11/17, сторонами не було погоджено відповідальності відповідача у вигляді нарахування пені за порушення строків оплати вартості послуг з перевезення вантажу, також не визначено її розмір.

Згідно приписів ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Так, сторонами по справі не було вчинено письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з договору-заявки № 30/11/17, у вигляді пені.

В абзаці 3 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом .

Поряд з цим слід зазначити, що між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неоплати послуг з перевезення вантажу за спірним договором, тобто внаслідок невиконання грошового зобов'язання.

Так, в обґрунтування підстав для нарахування пені позивач послався на положення ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому за змістом ст. 1 вказаного Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін . Тобто у вказаній статті Закону мова йде саме про пеню, яка встановлюється за згодою сторін.

Однак, суд вважає безпідставним здійснення позивачем нарахування відповідачу пені, передбаченої положеннями Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (як зазначено у позовній заяві та розрахунку пені) за період прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті послуг з перевезення вантажу за період з 02.01.2018 р. по 23.06.2018 р. Так, Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не встановлює безумовного обов'язку боржника, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у будь-якому випадку прострочення сплачувати пеню. Натомість, вказаний Закон врегульовує лише порядку обчислення та максимальний розмір пені, у разі якщо таку відповідальність погоджено сторонами .

Відтак, оскільки при укладенні договору-заявки № 30/11/17 від 30.11.2017 р. сторони спору в письмовій формі не досягли згоди щодо способу забезпечення виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг з перевезення вантажу у вигляді нарахування пені, її розміру та бази нарахування, а також приймаючи до уваги відсутність законодавчого акту, яким передбачено обов'язок та умови сплати пені при вирішенні даного спору, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в загальній сумі 1637,42 грн., нарахованої на підставі ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", є необґрунтованими та безпідставними з урахуванням вимог ст.ст. 547, 548 ЦК України.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з ТОВ "Радокар" 3% річних в сумі 149,30 грн. та інфляційних втрат в сумі 458,85 грн., розрахунок яких додано до позовної заяви (а.с. 10), суд зазначає наступне.

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, оскільки оплата наданих позивачем послуг з перевезення вантажу не була здійснена відповідачем своєчасно у передбачений умовами договору-заявки № 30/11/17 від 30.11.2017 р. строк, а саме протягом 14 банківських днів з дня отримання оригіналів документів з перевезення (з 19.12.2017 р. по 10.01.2018 р. ), відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати вказаних послуг, саме з 11.01.2018 р. що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору-заявки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу за договором-заявкою № 30/11/17 від 30.11.2017 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних. Однак, дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних в розмірі 149,30 грн. (на суму боргу 10500,00 грн. за період з 02.01.2018 р. по 23.06.2018 р.) суд вважає його помилковим, оскільки позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, зважаючи на те, що при їх розрахунку позивачем враховано 14 календарних днів, а не банківських днів, як обумовлено договором.

З огляду на вказане судом самостійно здійснено перерахунок річних на суму боргу 10500,00 грн. за період з 11.01.2018 р. по 23.06.2018 р. (164 дн.), що складають 141,53 грн. (10500,00 грн./100%х3%/365 дн. х 164 дн.).

Отже, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в загальній сумі 141,53 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг за перевезення вантажу, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні втрати на існуючу суму боргу за період з січня по травень 2018 року. Враховуючи рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та наведені положення законодавства, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на існуючу суму боргу у вказаний період (а.с. 10) та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат в сумі 458,85 грн. було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні збитки в сумі 458,85 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 11100,38 грн. (10500,00 грн. основного боргу + 141,53 грн. 3% річних + 458,85 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Транс Логистик" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню з наведених вище підстав.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення частково відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Транс Логистик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Радокар" про стягнення заборгованості в сумі 12745,57 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю "Радокар" (68094, Одеська область, м. Чорноморськ, село Бурлача Балка, вул. Приморська, буд. 31; код ЄДРПОУ 38167587) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Транс Логистик" (57214, Миколаївська область, Вітовський район, с. Мішково-Погорілове, вул. Степова, буд. 9, офіс 1; код ЄДРПОУ 38693993) основну заборгованість в сумі 10500/десять тисяч п'ятсот/грн. 00 коп., 3% річних в сумі 141/сто сорок одну/грн. 53 коп., інфляційні втрати в сумі 458/чотириста п'ятдесят вісім/грн. 58 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1534/одна тисяча п'ятсот тридцять чотири/грн. 56 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг Транс Логистик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Радокар" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту підписання повного рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 07 вересня 2018 р.

Суддя В.С. Петров