Рішення

від 04.09.2018 по справі 918/536/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/536/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В.,

при секретарі Ярощук О.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛЕКТЕД ТІ."

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Барса"

про стягнення заборгованості в сумі 206 605,29 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: представник Котенко В.О.;

від відповідача: представник не з'явився.

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 35,37 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЛЕКТЕД ТІ." (надалі - Позивач або ТОВ "СЕЛЕКТЕД ТІ.") звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барса" (надалі - Відповідач або ТОВ "Барса") в якому просить стягнути з останнього 181 840,18 грн. основного боргу, 1 883,16 грн. 3 % річних, 1 454,72 грн. інфляційних та 21 427,23 грн. пені.

Свої вимоги Позивач мотивує тим, що на підставі Договору поставки товарів № 26/15/17 від 01.08.2017 року він поставив Відповідачу продукцію під торговою маркою "Хейліс" (товар) на загальну суму 347 175,96 грн., однак вартість товару останнім сплачено частково.

Представник Позивача в судовому засіданні 04.09.2018 року позовні вимоги підтримав, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник Відповідача в судове засідання 04.09.2018 року не з'явився, відзиву на позов не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив. До господарського суду повернулася ухвала суду від 13.08.2018 р., яка направлялася на адресу Відповідача, вказана в позовній заяві - 33027, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Данила Галицького, буд. 19, з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Разом з тим, з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 03.09.2018 року вбачається, що місцезнаходження Відповідача є - 33027, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Данила Галицького, буд. 19.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема Позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того частиною пунктом 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Неявка представника Відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи.

Таким чином суд вважає, що Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача та відзиву з його боку за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представника Позивача, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд встановив наступне.

01 серпня 2017 року ТОВ "СЕЛЕКТЕД ТІ." (Постачальник) та ТОВ "Барса" (Покупець), уклали Договір поставки № 26/15/17 (надалі - Договір) з узгодженням розбіжностей № 1 , за умовами якого, Постачальник зобов'язується поставити продукцію під Торговою Маркою "Хейліс" (далі - Товар) відповідно до поданого Покупцем замовлення, а Покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору, постачальник поставляє Покупцю товар на умовах його подальшої реалізації виключно на території м. Рівне та Рівненської області.

Згідно з п. 2.2. Договору, умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" DDP (в редакції 2010р.), які застосовуються з урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із його умов.

Кількість та строки поставки товару визначаються письмовим замовленням Покупця, яке повинне відповідати формі в Додатку № 3 та містити код (артикул) Постачальника, необхідні асортимент та кількість товару (п. 3.1. Договору).

У відповідності до п. 4.1., п. 4.3. та п. 4.5. Договору, ціни на товар визначаються Додатком № 1, що є невід'ємною частиною Договору. При поставці, ціна за одиницю та партію товару вказується у видатковій накладній. Загальною сумою договору являється сума вартості всіх видаткових накладних по даному Договору. Оплата здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів після отримання товару Покупцем.

Пунктами 7.1. та 7.2. Договору сторони погодили, що приймання-передача товару здійснюється на складі Покупця, що розташований за адресою: м. Ріне, вул. Біла, 53. Документом, який встановлює факт передачі товару від Постачальника до Покупця є підписана повноважними представниками та завірена печатками Сторін видаткова накладна.

Відповідно до п. 13.1. Договору, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє п'ять років.

Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

Матеріалами справи встановлено, що Позивач на виконання Договору здійснив поставку товару, а Відповідач отримав товар згідно видаткових накладних: № 1269 від 16.08.2017 р., № 1953 від 20.09.2017 р., №2164 від 27.09.2017 р., №2501 від 11.10.2017 р., №2823 від 25.10.2017 р., №3062 від 01.11.2017 р., №3239 від 08.11.2017 р., №3443 від 15.11.2017 р., №3629 від 22.11.2017 р., № 3823 від 29.11.2017 р., №4033 від 06.12.2017 р., №4254 від 13.12.2017 р., №4478 від 20.12.2017 р., №4633 від 26.12.2017 р., № 75 від 10.01.2018 р., №283 від 17.01.2018 р., № 462 від 24.01.2018 р., №892 від 07.02.2018 р., № 1116 від 14.02.2018 р., № 1317 від 21.02.2018 р., загальною вартістю 347 175 грн. 96 коп.

Відповідно до п. 4.5. Договору Відповідач зобов'язався провести оплату за товар, однак вартість отриманого товару по видатковим накладним оплатив частково на суму 165 335,78 грн., що підтверджується банківськими виписками від 02.08.2018 року.

Відтак, сума основного боргу Відповідача складає 181 840 грн. 18 коп.

Позивачем, цінним листом з описом вкладення у цінний лист, на адресу Відповідача була надіслана претензія № 04/06 від 04.06.2018 року з вимогою погасити заборгованість в сумі 181 840 грн. 18 коп., яка була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Оскільки вказані видаткові накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача і відповідача про отримання товару та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Крім того, як вбачається з акту від 01.03.2018 р. звірення взаємних розрахунків за період: лютий 2018 р. за договором поставки товарів № 26/15/17 від 01.08.2017 р., поданого Позивачем, підписаного сторонами та скріпленого печатками останніх, наявність заборгованості та її розмір Відповідачем визнається.

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 181 840 грн. 18 коп. заборгованості за переданий товар згідно договору поставки товарів № 26/15/17 від 01.08.2017 року обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідача 1 883,16 грн. 3 % річних, 1 454,72 грн. інфляційних та 21 427,23 грн. пені, судом зазначається наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів

Приписами ч. 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 10.2. Договору, з урахуванням узгодження розбіжностей № 1, встановлено відповідальність за порушення термінів платежу Покупцем. Відповідно до п. 10.2. Договору, за порушення п. 4.5. Договору Покупець несе відповідальність, визначену чинним законодавством та сплачує Постачальнику: три проценти річних від простроченої суми; пеню, що обраховується від суми поточної заборгованості, відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

На підставі вищезазначеного, Позивач просить стягнути з Відповідача 1 883,16 грн. 3 % річних (нарахованих за період прострочення з 26.03.2018 р. по 30.07.2018 р.), 1 454,72 грн. інфляційних (нарахованих за період прострочення з березня 2018 р. по липень 2018 р.) та 21 427,23 грн. пені (нарахованої за період прострочення з 26.03.2018 р. по 30.07.2018 р.).

Суд, здійснивши перерахунок нарахованих Позивачем сум пені та 3 % річних за період з 26.03.2018 р. по 30.07.2018 р. прийшов до висновку, що наданий Позивачем розрахунок є вірним, відтак позовні вимоги про стягнення з Відповідача 21 427,23 грн. пені та 1 883,16 грн. 3 % річних є законними, обґрунтованими, Відповідачем не спростованими, підтвердженими матеріалами справи, а відповідно такими, що підлягають до задоволення.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України Позивач нарахував Відповідачу 1 454,72 грн. інфляційних за період з березня 2018 р. по липень 2018 р.

Суд, перевіривши подані розрахунки та період нарахування інфляційних, встановив, що відповідні розрахунки здійснено позивачем з порушенням порядку нарахування.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Так зокрема, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши подані розрахунки та період нарахування інфляційних, судом встановлено, що відповідні розрахунки здійснено позивачем з порушенням порядку нарахування.

Так зокрема, судом встановлено, що з вказаної нижче суми та періодів, розрахунок інфляційних є таким:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 01.04.2018 - 30.04.2018 181840.18 1.008 1454.72 183294.90 Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 01.05.2018 - 31.05.2018 181840.18 1.000 0.00 181840.18 Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 01.06.2018 - 30.06.2018 181840.18 1.000 0.00 181840.18 Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 01.07.2018 - 31.07.2018 181840.18 0.993 -1272.88 180567.30 Таким чином, здійснивши перерахунок, порядок та періоди нарахованих позивачем сум інфляційних, суд дійшов висновку про правомірність нарахування інфляційних за період з березня 2018 року по липень 2018 рік включно у розмірі 181,84 грн., а отже обґрунтованою судом визнається саме ця сума.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що Позивач довів наявність заборгованості за поставлений товар в сумі 181 840,18 грн. зі сторони Відповідача згідно договору поставки товарів № 26/15/17 від 01.08.2017 року, а Відповідач вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БАРСА" (33027, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Данила Галицького, буд. 19, код ЄДРПОУ 24174992) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛЕКТЕД ТІ." (03022, м. Київ, вул. Михайла Максимовича, 10, код ЄДРПОУ 40944893) 181 840,18 грн. (сто вісімдесят одну тисячу вісімсот сорок гривень 18 коп.) заборгованості по договору поставки товарів № 26/15/17 від 01.08.2017 року; 1 883,16 грн. (одну тисячу вісімсот вісімдесят три гривні 16 коп.) 3 % річних, 21 427,23 грн. (двадцять одну тисячу чотириста двадцять сім гривень 23 коп.) пені, 181,84 грн. (сто вісімдесят одну гривню 84 коп.) інфляційних та 3 079,99 грн. (три тисячі сімдесят дев'ять гривень 99 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити в задоволенні.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано "10" вересня 2018 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.