Постанова

від 28.08.2018 по справі 910/20932/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/20932/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг",

представник позивача - Васів Ю.М., договір про надання правової допомоги від 03.01.2018,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

представник відповідача - Житник О.В., довіреність № 364 від 30.01.2018,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Веріса",

представник третьої особи - не з'явився,

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг",

на рішення господарського суду міста Києва

від 02.03.2018

у складі судді: Грєхова О.А.,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

від 22.05.2018

у складі колегії суддів: Станіка С.Р. (головуючий), Чорної Л.В., Гончарова С.А.,

у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг",

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Веріса",

про розірвання договору поруки № 4В13251И/П від 17.11.2016,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про розірвання договору поруки №4В13251И/П від 17.11.2016, укладеного між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані істотним порушенням відповідачем умов вказаного договору, а саме, ненадання позивачеві належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами №4В14172И від 17.02.2014, №4В15054И від 20.02.2015, №4В13252И від 19.04.2013 та №4В13251И від 17.04.2013, виконання зобов'язань за якими забезпечено спірним договором поруки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі №910/20932/17, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя та наявності порушеного зобов'язання за кредитними договорами станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 02.03.2018 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі №910/20932/17, Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" звернулось з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги скаржник зазначає, що рішення винесені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст. 509, 522, 525, 626, 627, 638, 650, 652, 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 910/20932/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 25.06.2018.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. від 02.07.2018 прийнято справу № 910/20932/17 господарського суду міста Києва до провадження. Відкрито касаційне провадження у справі № 910/20932/17 господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" на рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі № 910/20932/17. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 28.08.2018. Витребувано з господарського суду міста Києва та Київського апеляційного господарського суду матеріали справи № 910/20932/17. Надано учасникам справі строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 31.07.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, оскільки останні прийнятті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційну скаргу - без задоволення з підстав її необґрунтованості.

В судове засідання 28.08.2018 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі. Третя особа уповноваженого представника не направила, про час і місце судового засідання повідомлена належним чином.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 17.11.2016 між позивачем (поручитель) та відповідачем (кредитор) укладений договір поруки №4В13251И/П, предметом якого є надання поруки позивачем перед відповідачем за виконання третьою особою своїх зобов'язань за кредитними договорами №4В14172И від 17.02.2014, №4В15054И від 20.02.2015, №4В13252И від 19.04.2013 та №4В13251И від 17.04.2013, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до вказаних кредитних договорів.

Пунктом 8 договору визначено, що до поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором (ами) застави (іпотеки), укладеним з метою забезпечення виконання зобов'язання боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Кредитор зобов'язаний у разі виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором (п. 10 договору).

Також судами встановлено, що відповідно до платіжного доручення № 3 від 18.11.2016 з призначенням платежу: "виконання зобов'язань по Кредитному договору № 4В13252И від 19.04.2013 згідно Договору поруки № 4В13251И/П від 17.11.2016" позивачем перераховано відповідачу 202 907 681,12 грн.

У зв'язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов договору (ненаданням належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитними договорами і засобів забезпечення зазначених обов'язків) позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про розірвання договору поруки.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частин 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).

Відповідно до п. 5 договору поруки у випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання такої вимоги (п. 5 договору).

Втім, як встановили суди, позивачем не надано доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, а також наявності порушеного зобов'язання боржника станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

За змістом частин 1, 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Правовий аналіз норм частин 1 та 2 ст. 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

В силу положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 ЦК України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України.

За змістом ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Сторони у спірному договорі обумовили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за їх письмовою згодою. Однак, як встановили господарські суди попередніх інстанцій, належних і допустимих доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору відповідно до норм чинного законодавства та умов спірного договору в матеріалах справи відсутні.

За змістом ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 № 910/22259/17.

Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не встановили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору поруки з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи через призму ст. 43 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" та залишення рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2018 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі № 910/20932/17 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 у справі № 910/20932/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков